Давньоруська держава ІХ – ХІ ст

(структура управління)

Соціальна структура давньоруського суспільства:

Основні категорії соціальної еліти: князі, бояри, дружинники.

Феодально залежні верстви населення: смерди, люди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої.

Смерди – більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

Люди –селяни-общинники, які проживали в общинних селах, і взагалі сільське населення, незалежно від його соціального стану.

Закупи –селяни, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);

Рядовичи – селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність і змушені працювати за частку продукції;

Челядь – особи, що втратили господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, віддавали у спадщину;

Холопи – населення, що перебувало у повній власності феодала;

Ізгої – це люди, які випали із свого соціального середовища і втратили з ним зв’язок.

4. Фактори, що сприяли феодальній роздробленості:

- Зростання великого землеволодіння та прагнення окремих князівств до самостійності;

- Територія держави та етнічна неоднорідність населення;

- Порядок успадкування князівської влади;

- Частковий занепад торгівлі

- Геополітичне становище Київської Русі:

Історичне значення Київської Русі:

- Вперше об’єднала всі східнослов'янські племена в єдину державу;

- Заклала засади державності у деяких неслов’янських народів;

- Закрила доступ східним ордам, захистивши тим самим Європу;

- Зміцнила обороноздатність східних слов’ян, захистила від фізичного винищення;

- Зміцнила міжнародні зв’язки, підняла авторитет у Європі;

- Сприяла розвитку культури особливо після хрещення.

5. Галицько-Волинська держава (1199-1340-і рр). Ще в 1142 р. Володимир Володарович об’єднав сусідні землі в єдине Галицьке князівство з центром у Галичі. В середині ХІІ століття Волинське князівство відокремилося в єдину державу. За часів князювання Ярослава Осмомисла (1152-1157) відбулося розширення території та зміцнення Галицького князівства.

В 1199 волинський князь Роман Мстиславович приєднав Галичину.

Його син, Данило Галицький, змушений був боротися з боярами за владу. В 1234 році він утверджується на престолі, а в 1945 році змушений визнати себе вассалом Золотої Орди, однак регулярної данини не платив. В 1252-1255 рр. – вторження татарської орди Куремси на територію князівства. Остаточно ж Данило Галицький визнав владу Золотої Орди та змушений був знищити украплення навколо великих міст в 1259 році. З 1264 по 1301 рр. Галицько-Волинським князівством правив Лев Данилович.

В державному та правовому устрої Галицько- Волинська держава зберігала риси Київської Русі. Особливістю князівства було запровадження нової форми правління – "дуумвірату", правління двох великих князів з титулами "Князі всієї Русі, Галичини і Володимирії" та існування сильної боярської влади, з перш. пол. ХІV ст. існувала Боярська Рада, як постійний орган влади.

З 1325 по 1340 при владі знаходився останній княязь Галицько-Волинської держави Юрій ІІ Болислав. По його смерті відбувається експансія на українські землі іноземних держав.

Ключові дати:

1,5 млн. до 150 тис. років тому – ашельська доба (доба раннього палеоліту);

близько 1 млн. років тому – перше людське поселення на території України (стоянка Королеве в Закарпатті);

150–40/35 тис. років тому – доба мустьє (середнього палеоліту);

близько 40/35–11 тис. років тому – доба пізнього палеоліту;

ІX–VІ тис. до н. е. – доба мезоліту;

VІ–ІІІ тис. до н. е. – доба неоліту;

кінець V–ІІІ тис. до н. е. – доба енеоліту;

кінець V – середина ІІІ тис. до н. е. – існування трипільської культури;

ІІ тис. до н. е. – доба бронзи;

з початку І тис. до н. е. – доба заліза;

ІV ст. до н. е. – виникнення державності у скіфів.

VІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е. – грецькі міста-колонії в північному Причорномор’ї;

І–ІІ ст. н. е. – перші згадки про слов’ян (венетів);

кінець V – ІХ ст. – слов’янська колонізація Східної Європи;

ІІІ чверть І тис. н. е. – формування союзів племен у східних слов’ян.

870 р. – початок правління Рюрика в Новгороді;

882 р. – завоювання Олегом Києва;

882–945 рр. – І етап розвитку державності Русі;

882–912 рр. – князювання Олега в Києві;

912–945 рр. – князювання Ігоря;

945–1015 рр. – ІІ етап розвитку державності Русі;

945–964 р. – князювання в Києві Ольги;

946 р. – посольство княгині Ольги до Візантії;

959 р. – посольство княгині Ольги до Риму;

964–972 рр. – князювання в Києві Святослава;

988 р. – прийняття Руссю християнської віри;

1019–1054 рр. – князювання в Києві Ярослава Володимировича (Мудрого), ІІІ етап розвитку державності Русі;

1054–1073 – тріумвірат Ярославичів;

1125–1132 рр. – князювання в Києві Мстислава Володимировича;

1223 р. – битва на р. Калці;

1240 р. – взяття Києва ханом Батиєм;

1153–1187 рр. – князювання в Галичі Ярослава Володимировича (Осмомисла);

1199–1205 рр. – князювання в Галичі Романа Мстиславовича;

1199 р. – створення єдиного Галицько-Волинського князівства;

1202–1203 рр. – приєднання Київщини до Галицько-Волинського князівства;

1238–1264 – князювання в Галичі Данила Романовича;

1246 р. – посольство Данила Галицького до Орди;

1253 р. – коронація Данила Галицького та угода з Ватиканом;

1387 р. – Галичина і Холмщина увійшли до складу Польщі;

1316–1341 рр. – князювання Гедимінаса, Великого князя Литовського;

1345–1377 рр. – князювання в Литві Ольгерда Гедиміновича;

1362 р. – приєднання Києва до Литовського князівства.