Поняття і сутність наукових підходів до праворозуміння

У науці теорія держави і права відомі три напрямки концепцій розуміння права:

3. нормативна;

4. соціологічна;

5. моральнісна.

НОРМАТИВНА (нормативістська, позитивістська): Право – це норми, викладені в законах і в інших нормативних актах. Тільки словами може бути виражена державна воля, воля класу, загальнонародна воля, формуюча зміст права. Нормативний підхід до поняття права – основа удосконалювання законодавства. При такому розумінні права забезпечується законність, панування права, що прямує до його офіційного встановлення й однакового розуміння. Нормативна концепція права органічно пов'язана із сучасним розумінням представницької демократії, заснованої на поділі влади. Законодавча влада в особі установ повинна створювати, розвивати, вдосконалювати право за допомогою законотворчої діяльності. Та й сама правова держава припускає забезпечення верховенства закону. Право міститься в текстах законів (основні джерела права) і підзаконних актах як система норм, установлених і захищених державою від порушень.

МОРАЛЬНА (природно-правова школа): Право – форма суспільної свідомості. Слова закону залишаються на папері, якщо вони не ввійшли у свідомість і не засвоєні нею. Закон не може впливати на суспільство інакше як через свідомість (масова правосвідомість, офіційна правосвідомість). Тому ПРАВО – не тексти закону, а система понять, що міститься у суспільній свідомості, про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, умов їх виникнення і реалізації, порядку і форм захисту. Історичний розвиток людства знає цілі епохи й окремі держави, коли існування права обходилося без законів і текстів, при системі прецедентів його джерелом була професійна правосвідомість, звичайне право спиралося, найбільше, на масову правову психологію. Чинне право не зовсім те (або зовсім не те), що викладено в текстах нормативних актів. Тексти законів нерідко грішать зайвими гаслами, закликами, описами, яки мали не юридичне значення. Правосвідомість відіграє роль фільтра, засвоюючи і сприймаючи лише те, що є, власне, правом. Право носить нормативний оцінний характер і за своєю природою ідеологічне, тобто звернене в майбутнє (визначає як “повинно” і як не “повинно” бути). Воно міститься у суспільній свідомості і є однією з його форм, вираженою в нормативних, оцінних поняттях, системою уявлень про права й обов'язки і про правомірне і неправомірне, про дозволене і заборонене, про санкції і привілеї або пільги.

СОЦІОЛОГІЧНА концепція права: Суспільна свідомість неоднорідна. Крім горизонтальних прошарків, наукова, фахова, буденна, масова правосвідомість, у кожному з котрих своє уявлення про право, воно має вертикальні зрізи:

1. по класах;
2. по інших соціальних групах, що притримуються, часом, протилежних уявлень про правомірне і неправомірне.

Навіть ідеальні поняття й уявлення про право в суспільстві аж ніяк не гарантують існування правопорядку: люди думають одне, говорять інше, роблять третє. Все існування правопорядку є фактом, отже, існує і право, але не у вигляді слів закону і не тільки лише як правові знання й уявлення (вони занадто різноманітні та недостатньо діючі), а як порядок суспільних відносин у діях і поведінці людей. Право не “рівний масштаб, застосовуваний до людей”, а застосування рівного мірила, що робить нерівний результат, індивідуалізацію абстрактних норм відповідно до конкретних життєвих ситуацій, завжди неоднакових і тим більше не тотожних. ПРАВО – це не норми закону і не їхнє усвідомлення вже тому, що ряд норм і текстів закону практично нездійсненний через їх абстрактність, без установлення норм, що їх конкретизують. Правосвідомість же, невизначено відносячись до даних текстів (чи то вже право, чи то ще не право), не може конкретизувати їх настільки точно й єдинорідно, щоб заповнити відсутність текстів, які конкретизують ці абстрактні положення.

Доцільно в цьому плані згадати деякі пояснення цієї теорії відомим українським професором О. А. Пушкіним (автором багатьох наукових праць із цивільного права, одним з авторів старого і нового цивільних кодексів). ПРАВО – (відповідно до моральністного розуміння) – це система правил поведінки, що формується завдяки притязанням суб’єктів суспільних відносин на об’єкти, в які вони вкладають частину своєї праці (оброблена частка землі; збудоване житло; виготовлені знаряддя праці), на які вони поширюють свою волю. Іншими словами, такі суб’єкти розмірковують за наступним алгоритмом: „Я це зробив, вклав у ці речі частку своєї праці, це частина мене, це моє, а відтак, я маю на це майно право. Тому саме я буду встановлювати порядок, за яким можна буде його використовувати іншим особам, правила, за якими воно буде обмінюватись або продаватись, правила, за якими воно буде захищатись”.

Кожна з концепцій має свої підстави, тому вони існують одночасно. Всі три теорії праворозуміння пов'язані з концепцією прав людини. Сама ідея юридичної рівності, прав і свобод особи виникнула і розроблялася в рамках морального розуміння права Дж. Локком і іншими представниками теорії природного права. У трьох концепцій – різні адресати:

мета законодавця – забезпечити переклад категорій “морального права” у нормативне право;

мета правозастосувача – перехід від нормативних до соціологічних понять, від правових норм до правовідносин;

мета політика – забезпечити переклад соціальних потреб, які виявилися у процесі функціонування правопорядку, категорії правосвідомості, спроможних знайти визнання в суспільній думці і втілення в законі.

Р. З. Лівшиц у своїй статті “Держава і право в сучасному суспільстві: необхідність нових підходів” вказує, що при відмові від стереотипів потрібні нові підходи до права. Всі уявлення про право єдині у своїй основі: право – це завжди визначений порядок у суспільстві. Автор також виділяє три вищевказаних концепції права. Він визначає головне призначення науки про державу і право, необхідне для подолання класового визначення права як засобу придушення і примусу, як механізм координації різноманітних суспільних інтересів, розуміння соціальної злагоди. Держава і право – найважливіші регулятори, що відіграють головну роль у нормальному функціонуванні та поступальному розвитку суспільних відносин.