Форма державного устрою

Форма державного устрою – це спосіб адміністративно-територіальної організації держави, що проявляється в поділі держави на складові частини і розподілі влади між ними та її керуючим центром.

Форма державного устрою виражає структуру розподілу державної влади “по вертикалі” (наприклад, у межах систем “влада центру – влада на місцях”, “влада федерального центру – влада суб'єктів федерації”), визначає характер взаємовідносин між центральними і місцевими органами влади.

За формою державного устрою держава може бути: простою (унітарною); складною (федеративною, конфедеративною).

Для простої (унітарної) держави характерні розподіл на адміністративно-територіальні одиниці і наявність єдиних, загальних для всієї країни вищих органів влади й управління. Адміністративно-територіальні одиниці, при цьому, не мають повноту ознак суверенності і не мають своїх вищих органів державної влади та управління.

До складу унітарної держави можуть входити автономні утворення. Вони являють собою виняток із загального правила і не змінюють загальної структури держави. На відміну від адміністративно-територіальних одиниць, автономії являють собою особливий вид самостійності, що, зазвичай, виражається в наданні їй внутрішнього самоврядування не тільки в адміністративній сфері, але й у сфері законодавства. В автономії, поряд із загальнодержавними, діють закони, прийняті парламентом автономії з питань, віднесених до її компетенції. Розподіл компетенції між загальнодержавним парламентом і парламентом автономії закріплюється загальнодержавним законом. Парламент, уряд та інші органи автономії формуються незалежно від центральних органів. Деякі державні посади в автономії можуть обіймати особи, призначені центром. Такими унітарними державами є Україна (з автономією Криму), Іспанія (з Баською автономією), Італія та ін.

Складною державою є імперія (у сучасному світі імперій немає), федерація – союзна держава. Для федерації є характерною наявність вищих органів влади й управління, спільних для держав – членів федерації, при зберіганні ними у себе аналогічних органів, що дублюють загальнофедеральну структуру органів державної влади й управління, а також свого законодавства, громадянства, податкової системи.

Види федерацій:

а) територіальна федерація – поділ на адміністративні території без урахування компактного проживання різноманітних національностей і народностей. Для них характерна наявність істотного обмеження державного суверенітету суб'єктів федерації, наприклад, заборона конституційним законодавством виходу з федерації в односторонньому порядку;

б) національна федерація – виділення адміністративно-територіальних одиниць за принципом компактного проживання на цих територіях певних національностей і народностей. Тут характерна наявність більшого ступеня суверенності її суб'єктів, наявність у них як державного, так і національного суверенітету, права виходу із союзу в односторонньому порядку;

в) національно-територіальна – характерним є інтегрування ознак національної й територіальної федерації.

Прикладами федерації можуть слугувати США, Російська Федерація.

Від федерації як складної держави слід відрізняти конфедерацію – спілку держав (це утворення, на думку певного кола вчених, не охоплюється поняттям “форма держави” і є суперечливою категорією в юриспруденції). Конфедерації рідко існують тривалий період і утворюються на договірній основі. У представницьких органах конфедерації делегати презентують суверенні держави.

Конфедерація не має суверенітету, і в ній утворюються тільки органи, необхідні для досягнення спільних цілей (наприклад, військових). Суб'єкти конфедерації мають право нуліфікації, тобто відмови у визнанні або відмови в застосуванні актів конфедеративної влади. Останні діють на території держав (суб'єктів конфедерації) тільки з їхньої згоди. Характерними рисами конфедерації також є: єдність території, або суміжність меж, подібність рівня розвитку економіки і навіть єдність валюти. У сучасному світі конфедерацій не існує. Швейцарська Конфедерація (Конституцією цієї держави закріплюється саме така форма устрою) була такою лише на момент утворення, а пізніше переросла в державу з ознаками федерації. Конфедерації виникають, зазвичай, у вигляді тимчасових форм устрою і пізніше переростають у федеративні або унітарні держави. Певні ознаки конфедеративності має Європейський Союз, проте члени цього співтовариства не виражають офіційного прагнення до утворення конфедерації як форми устрою нової держави. Тим паче, складно назвати “конфедеративним” таке утворення, як СНД (Співдружність Незалежних Держав – спадщина колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік). Тут поки не знайшли свого реального втілення багато спільних цілей, заявлених в Статуті СНД.

Форма державного політичного режиму

Форма державного (політичного) режиму – це спосіб реалізації державної влади, що проявляється в тому, ким і яким чином вона здійснюється.

Основні види державних режимів:

а) демократичний;

б) недемократичний.

Види цих режимів пов'язані з політичною ситуацією в суспільстві, що характеризується кількісною і якісною мірою участі населення країни в здійсненні державної влади.

Державний режим як певні засоби, прийоми, методи втілення державної влади в країні – складова частина політичного режиму, що характеризує “інструментальний” бік політичної діяльності недержавних об'єднань громадян (партій, рухів та ін.) у якості суб'єктів політичної системи.

Демократичний режим характеризується реальною участю населення в здійсненні державної влади через представницьку і безпосередню форми демократії. Інститути демократії характеризуються політичним курсом держави на надання громадянам широкого спектра реальних економічних, політичних, особистих прав і свобод, пов'язаних із підприємництвом, свободою договорів, торгівлі, плюралістичним характером політичної системи, ідеологічним плюралізмом, захищеністю особистості правоохоронною системою від чиновницької сваволі, беззаконня.

Недемократичний режим характеризується відсутністю реальної участі населення в здійсненні державної влади. Вся повнота державної влади зосереджена в руках однієї особи або колегіального органу, що виражає інтереси правлячої верхівки. Режим характеризується всепроникним і ретельним державним контролем матеріального і духовного життя суспільства, бюрократичним всевладдям чиновницького держапарату стосовно особистості, верховенством державної доцільності над законністю і правом.

Серед недемократичних режимів розрізняють авторитарний – режим, що характеризується централізацією державної влади (наприклад, режим військової хунти, партійно-державної номенклатури) і проявом тиску авторитету, тобто це не авторитет влади, а влада авторитету. Формуються умови для розвитку такого явища, як “культ особистості”. Як правило, ця особистість – глава держави. Культ же може розвинутися до релігійного схиляння перед владною особою, яке підноситься до рангу державної, “єдино правильної” політики. Це може супроводжуватися різноманітними репресіями проти “інакомислячих”.

Тоталітарний (фашистський, комуністичний) – проявляється в таких засобах і прийомах здійснення державної влади, що характеризуються діяльністю держапарату, спрямованою на врегулювання абсолютно всіх сфер громадського життя. У тому числі й тих, що не потребують такого впливу. Це, наприклад, втручання державної влади в особисте життя людини, або спроба влади наказувати громадянину навіть те, про що він повинен або не повинен мислити.

ТЕОРІЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ.

1. Поняття та структура механізму держави.

2. Поняття та види державних органів.

3. Поняття і класифікація функцій держави

4. Форми здійснення функцій держави

Поняття та структура механізму держави

Особливістю зовнішнього прояву державної влади є реалізація її в тих чи інших організаційних формах. Єднання цих форм у цілісну структуру і складає механізм держави. Основну частину цього механізму займає апарат державної влади – інститут держави, що включає сукупність органів державної влади, представлену специфічною групою людей, які є державними службовцями, іншими словами, – що служать і здійснюють на професійній основі діяльність із забезпечення виконання повноважень державних органів.

Разом і нарівні з державним апаратом, до механізму державної влади включаються і деякі форми безпосередньої демократії (референдуми, вибори та ін.), тобто форми втілення державної влади безпосередньо населенням.

Механізм держави утворюється із спеціального розряду громадян держави, що втілюють у життя функції державної влади. Крім того, це система державних органів, державних установ, поєднаних ієрархічною підпорядкованістю і наділених владою на певні дії, складають монополію держави, при допомозі і на матеріальній основі державних підприємств та організацій.

Механізм держави, таким чином, має спеціальну структуру, яка логічно і природно продовжує органи державної влади, виражена в підприємствах, установах і організаціях державної форми власності. Вони виступають як організаційно-матеріальна сила, використовуючи яку держава здійснює владу.

Механізм держави, що охоплює всі державні органи, безпосередньо втілює державу, є його реальним матеріалізованим втіленням, його “плоттю і кров’ю”. Загалом, без державного механізму не може і бути держави.

Поняття “механізм держави” тісно пов'язано з категорією “державний апарат”. Останній зазвичай вживають у двох значеннях – широкому і більш вузькому. У широкому значенні поняття “державний апарат” як сукупність всіх державних органів збігається з визначенням механізму держави, ідентичне йому. Апарат держави в більш вузькому значенні є ні що інше, як структура органів державного управління. У цьому значенні в науці адміністративного права апарат держави розглядається як сукупність виконавчо-розпорядчих, управлінських органів державної влади.

У теорії держави і права категорія “державний апарат”, зазвичай, вживається в широкому значенні, тобто як тотожне поняттю “механізм держави”.

Поняття “механізм держави” розкривається через характерні риси або ознаки, що дозволяють відмежувати його як від недержавних структур в політичній системі суспільства, так і від окремо взятих державних органів.

1. Механізм (апарат) держави – це система державних органів, заснована на єдності принципів його організації й діяльності, закріпленої конституційним законодавством.

2. Механізм (апарат) держави характеризується складною структурою, що відображає певне місце, яке займають у ній різні види і групи (підсистеми) державних органів, їх співвідношенням і взаємозв'язками. При цьому необхідно враховувати, який системоутворюючий чинник структури державного механізму у відповідних історичних умовах даної держави закріплений у його Конституції.

3. Між державним механізмом і функціями держави існує тісний зворотний зв'язок. Функції сучасної Української держави здійснюються, втілюються в життя за допомогою державного механізму, за допомогою діяльності всієї системи об'єднуваних ним і взаємопов'язаних між собою державних органів. Водночас, від функцій держави залежить структура державного механізму, вони безпосередньо впливають на виникнення, розвиток і зміст діяльності тих чи інших органів держави.

4. Механізм держави для забезпечення покладених на нього задач управління справами суспільства, впливу на складні соціальні процеси і сфери, має у своєму розпорядженні відповідний інструмент (матеріальне продовження своєї структури), з яким пов'язано виконання державних функцій, на які спираються у своїй діяльності окремі державні органи і без яких не може існувати жодна держава.

Особливість матеріального продовження органів держави полягає в тому, що вони виділяються в державному механізмі не як самостійні частини (елементи), як державні органи, а саме як інструмент, “матеріальне продовження” останніх. До них відносяться матеріальні цінності, бюджетні засоби, різне майно, нерухомість. Крім того, це різні державні підприємства, установи, організації, необхідні для функціонування державного апарату. Із цією сукупністю не зливаються такі організаційні структури, як органи місцевого самоврядування, партії, профспілки. Зазначені інститути не слід змішувати з державним механізмом. Однак, хоча вони виступають у відношенні до механізму держави як самостійні складові елементи єдиної політичної системи суспільства, втім, вони пов’язані з державним механізмом. Цей зв’язок проявляється в делегуванні окремих державно-владних повноважень органами виконавчої „гілки” влади органам місцевого самоврядування (прикладом такого делегування можуть бути повноваження виконкомів рад з реєстрації на своїй території підприємств, організацій, установ).

Таким чином, спираючись на позначені характеристики, доцільним є наступне розуміння механізму сучасної держави – це з'єднана єдиними, нормативно закріпленимиідейними засадами, що спираються на принцип „розподілу влад”,і має у своєму розпорядженні необхідну структуру матеріальних інструментів, система державних органів, за допомогою яких реалізуються задачі й функції держави.