Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації....... 198 14 страница

Рис. 9.1: Економічні наслідки Першої світової війни для європейських країн.

В період війни були зруйновані десятки тисяч міст, сіл, фабрик, заводів, ферм; військові втрати складали більше 10 млн. людей убитими і удвічі більше пораненими; громадянські втрати складали близько 10 млн. людей, 20 млн. вмерли від голоду і хвороб. Воєнні витрати оцінюються від 180 до 230 млрд. долл. (за паритетом купівельної спроможності 1914 р.), а непрямі втрати оцінюються більш ніж в 150 млрд. долл. [1]. В результаті Європа перестає бути головним світовим центром промислового та сільськогосподарського виробництва.

Процес етатизації, або іншими словами, становлення і розвиток системи державного регулювання економіки, розпочався на початку ХХ ст.. Це виражалося у повсюдному скороченні ліберального режиму ринкових відносин. Перша світова війна прискорила розвиток цієї тенденції. Для виконання воєнно-політичних завдань в умовах постійно зростаючих втрат економічних ресурсів єдино можливою умовою продовження війни було введення жорсткої державної регламентації господарчих відносин. Так в цей період уряди як воюючих, так і деяких невоюючих країн встановили прямий контроль над цінами, виробництвом і використанням робочої сили. До моменту завершення війни у багатьох країнах склалася яскраво виражена етатична система господарчих відносин.

Як відомо, до Першої світової війни Англія, Германія, Франція та США були основними торговими партнерами одне для одного. З початком бойових дій відбувся розрив економічних зв’язків між країнами, що сприяло скороченню обсягів світового товарообігу та втраті цими державами іноземних ринків і це мало руйнівний вплив на їх економіки.

В результаті воєнних дій європейські фінансові центри втратили частину доходів від банківських, страхових та інших видів фінансових і комерційних послуг, центри яких з воюючих країн перемістилися, головним чином, в США. Тому Європа втратила статус головного центра фінансового життя.

До війни Великобританія, Франція і Германія були найбільш крупними іноземними інвесторами. Але для фінансування воєнних витрат вони були вимушені продати частину своїх зарубіжних активів. Вартість інших інвестицій зменшилася в результаті інфляції. Крім того частина інвестицій була втрачена в результаті дефолта та прямого анулювання. Так наприклад, французькі інвестиції в Росії радянський уряд не признав, а німецькі інвестиції у воюючих країнах були конфісковані в період війни і потім ліквідовані за рахунок репарацій [2, 144].

Для фінансування воєнних дій багатьом країнам доводилося брати в борг та здійснювати емісію грошей. Це стало причиною зростання цін, тобто інфляції. Таке становище не тільки ускладнило поновлення міжнародної торгівлі, але й викликало розгортання соціальних і політичних криз, результатом яких в деяких країнах стали революції: в Росії в 1917р. та в Германії в 1918 р..

Але слід зазначити, що не всі країни, що приймали участь у війні, однаково постраждали (див. рис. 9.2).

Великобританія	Франція	США	Німеччина
- загинуло у війні 748 тис. чол.; - втратила 70% торгового флоту; - заборгувала США 4 млрд. долл.; - експорт товарів знизився в 2 рази; - імпорт зріс в 2 рази; - втратила 1/3 національного багатства; - державний борг за період війни зріс в 12 раз: з 700 млн. до 8 млрд. фунтів стерлінгів, і на його погашення уходило до 40% державного бюджету; - Лондон втратив статус фінансового лідера, а фунт стерлінг перестав бути світовою валютою; - за період війни ціни зросли в 3 рази; - втратила іноземні ринки, зарубіжні інвестиції; - посилилася залежність від імпорту продовольства і сировини; - зросла воєнна промисловість при цьому загальний обсяг виробництва знизився; - значний спад виробництва в текстильній, взуттєвій, харчовій та легкій промисловості; - виник продовольчий дефіцит, для ліквідації якого були прийняті заходи по зростанню сільськогосподарського виробництва: збір зерна збільшився на 32%, а картоплі - на 59%, при цьому виробництво м’яса зменшилося на 30%, тому, 3,75 млн. акрів пасовищ були зорані під зернові; - фабрики і рудники не працювали; - зростало безробіття; - зв’язки з колоніями ослабли; - стали розвиватися «нові» галузі: хімічна, автомобільна, електротехнічна, авіаційна; - посилення процесу монополізації промисловості; - у 1918 р. видобуток вугілля зменшився на 21%, виробництво чавуну – на 9%, на третину скоротилося суднобудування	- на фронтах загинуло 1,3 млн. чол.. і 2,8 млн. чол. було поранено; - зруйновано близько 10 тис. підприємств, знищено половину торгового флоту; - загальні втрати становили 134 млрд. золотих франків; - зростання державного боргу, заборгувала союзникам більш як 60 млрд. франків - були зруйновані 13 найрозвинутіших північно-східних департаментів; - загальний обсяг промислового виробництва зменшився майже на половину; - втрата важливих промислових районів активізувала роботу підприємств у центральних і південних районах; - втрата статусу світового банкіра; - за період війни ціни зросли в 5 раз, сума грошей збільшилась майже в 7 раз, франк знецінився; - в 6 раз здешевіли цінні папери, що призвело до масового розорення дрібних рантьє; - втратила велику кількість фабрично-заводського обладнання та транспортних засобів; - під час війни розпочався процес індустріалізації економічно-відсталих південних районів, - нестача палива і сировини, що примусило промисловців проводити інтенсифікацію виробничих процесів, впроваджувати механізацію, раціоналізацію, стандартизацію, нові технології; - оновлення основного капіталу; - почала розвиватися важка промисловість особливо нових галузей: автомобільної, авіаційної, хімічної; - перестала спеціалізуватися на легкій промисловості, на виробництві предметів розкоші та модних товарів в результаті скорочення виробництва легкої промисловості; - втрата інвестицій та позик.	- втрати населення складали 120 тис. людей; - виробництво промислової продукції зросло в 3 рази; - стали лідером з видобутку вугілля та нафти; - за період війни ціни зросли в 2,5 рази; - сконцентрували 50% світового золотого запасу; - під кінець війни сплатили всі зовнішньоекономічні борги і отримали статус світового кредитора; - отримали статус світового лідера; - долар став світовою валютою; - Нью-Йорк отримав статус фінансового центру.	- загинуло у війні 1,8 млн. чол.; - скорочення промислового виробництва: к кінцю війни воно складало 57% від рівня 1913 р.; - обсяги сільськогосподарського виробництва знизилися майже на 40%; - валові збори основних сільськогосподарських культур зменшилися на 35-50%; - за період війни ціни зросли в 15 раз; - державний борг зріс в 32 рази: з 5 до 160 млрд. марок; - втратила 50% національного багатства; - економіка збанкрутіла; - перестала бути конкурентом для Англії і Франції.

Рис. 9.2: Порівняльна характеристика економічних наслідків Першої світової війни для Великобританії, Франції, США та Германії.

У післявоєнному економічному розвитку важливу роль став відігравати Версальський договір (1919 р.), який був підписаний між країнами-переможницями та Німеччиною, що була визнана єдиною винуватицею війни (див. рис. 9.3). Згідно цього договору встановлювалася нова система устрою світу, на карті Європи з’явилися нові держави.

Остерігаючись попасти під вплив інших країн, нові держави відстоювали свій суверенітет шляхом досягнення повного економічного самозабезпечення. Французький прем’єр-міністр Ж.Кайо писав: «кожна з країн виробляє все». Війна ослабила торгівлю між країнами і тепер кожна з них виробляла для себе і ті товари, які раніше імпортувалися і таким чином відбулося загальне подорожчання виробництва. Це стримувало відновлення регіону і сприяло тому, що на деякий час міжнародна торгівля повністю припинилася.

Франціяотримала Ельзас і Лотарингію, Саарську область (на 15 років), колонії;

Великобританія отримала колонії в Африці;

Бельгія отримала Ейтен, Мальмеді, Морене, колонії;

Польща отримала велику частину провінції Познань і Західної Пруссії, а також території в Померанії, Східній Пруссії і Верхній Сілезії;

Данія отримала Північний Шлезвінг;

Японія отримала колонії (острови в Тихому океані та частина Китаю);

Португалія отримала колонії на сході Африки

Литва отримала місто Мемель (Клайпеда)

Німеччина

втратила 13 % довоєнної території (73,5 тис. км2) з майже 10 %населення (7,3 млн. чол.) в порівнянні з 1910 р.; віддала всі свої колонії;

втратила 10% виробничих потужностей, близько 30% видобутку кам’яного вугілля, 75% запасів залізної руди;

річки Рейн, Ельба та Одер були об’явлені вільними для проходу іноземних суден;

повинна була передати країнам-переможницям весь воєнний флот і військове спорядження, розпустити Генеральний штаб, відмінити воїнську повинність, зменшити чисельність армії; їй було заборонено мати воєнну авіацію, воєнний флот і важку артилерію;

більша частина торгового флоту, 5000 локомотивів, 150 тис. залізничних вагонів, 5000 вантажівок та інше обладнання повинно було перейти союзникам;

втратила майже 15 відсотків орних земель;

країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність;

повинна була визнати суверенітет нових держав: Австрії, Угорщини, Чехословаччини та інш.;

повинна була виплачувати репарації в сумі 132 млрд. золотих марок.

Рис. 9.3:Основний зміст Версальського договору

9. 2. Економічна ситуація в світі в 20-ті роки ХХ ст.

Особливий вплив результати Першої світової війни здійснили на розвиток країн-учасниць в 20 -ті роки 20 сторіччя.

США. Раніше за всіх подолали наслідки війни США. З 1920р. по 1929 р. в країні спостерігається невпинне економічне піднесення, основою якого було переобладнання основних засобів виробництва в таких галузях економіки як хімічна, електрична, приладобудівна, автомобільна та радіотехнічна; повсюдне застосування стандартизації і конвеєризації (система Тейлора). Будувалися нові фабрики і заводи. Все це сприяло насиченню товарами національного і світового ринків. На початку 1929 року США виробляли 48% світового обсягу промислової продукції. Зросла також частка США в світовому експорті капіталу, вони випередила всі країни по вивозу капіталу, збільшивши його в 5 разів. В 1929 році інвестиційні вкладення Сполучених штатів за кордон досягли 27,7 млрд. долл. Так наприклад, наприкінці 1929 року фінансовий капітал США контролював близько 30% гірничорудної промисловості Канади. Західна півкуля відчула на собі фінансовий вплив американських монополій. На період 1929 року американські монополії повністю підпорядкували собі 14 з 20 незалежних країн Латинської Америки. Завдяки бурхливому розвитку промисловості склалися сприятливі умови для реформування сільського господарства, яке в той час відставало. Структурні перетворення в аграрному секторі відбувалися по двом напрямках, з одного боку, йшло швидке витіснення дрібних виробників, а, з іншого – продовжувався процес індустріалізації ферм. Так вже наприкінці 20-х років на полях фермерів працювало 920 тис. тракторів і 61 тис. комбайнів. В цей період відбувався перехід від екстенсивного до інтенсивного способу сільськогосподарського виробництва. Тому що, у конкурентній боротьбі виживали тільки ті ферми, які застосовували найдосконалішу техніку, добрива, найновіші досягнення агрономічної науки. В результаті таких перетворень в 20-ті роки 20 ст. сільське господарство Сполучених Штатів не мало собі рівних щодо технічного устаткування, продуктивності праці та кількості випущеної продукції. Піднесення промисловості й сільського господарства стимулювало розвиток торгівлі. Товарообіг США у 1929 р. збільшився майже на 33% порівняно з 1923 р.. Розширилася сфера споживчого кредиту та інших форм фінансових послуг населенню.

Англія. Економічний розвиток Великобританії в 20-х роках відбувався повільніше ніж Сполучених Штатів, хоча вона і домоглася для себе значної частки репарацій і декілька колоній, що зміцнило її позиції в Африці і на ближньому Сході. Англія була єдиною з індустріальних країн, де до середини 20-х років довоєнний рівень виробництва не був відновлений. Він був досягнутий тільки в 1929 році, коли промислове виробництво склало 100,5% по відношенню до рівня 1913 року. І це відбулося за рахунок активного розвитку нових галузей: автомобільної, електротехнічної, авіаційної, які розвивалися завдяки державному інвестуванню. Старі галузі (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) майже не розвивалися тому і не досягли довоєнного рівня, так наприклад, видобуток вугілля складав 83% від довоєнного рівня, а виплавка чавуну – 50%. Питома вага Англії у світовому промисловому виробництві у 1929 році дорівнювала 10% (порівняно з 14% у 1913 році). Технічне відставання ряду галузей в результаті, того що основний капітал в них майже не оновлювався, призвело до зниження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Англійська промисловість випускала дорогі товари,які відрізнялися високою якістю та довговічністю (дорогі тканини; взуття, автомобілі) однак попит на них був обмежений. Таким чином, частка Англії у світовій торгівлі в 1929 році становила лише 11% проти 14% - у 1913р. Весною 1925 року уряд відновив золотий стандарт фунтів стерлінгів при довоєнному паритеті. Одним з найбільших недоліків післявоєнної економіки Англії був дисбаланс між імпортом і експортом, який негативно впливав на загальний стан господарства країни. Англія мала значну залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини. В країну завозили понад 60% потрібних харчових продуктів, 100% бавовни, майже 70% залізної руди, 90 % вовни тощо.

Франція. У війні Франція зазнала значно більших втрат, ніж Великобританія. Але, отримані значні репарації (у вигляді Ельзасу, Лотарингії, німецьких та турецьких колоній, понад 8 млрд. золотих марок у вигляді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо) сприяли тому, що вже в 1924 році країна вступила в період економічного піднесення, яке продовжувалося до 1930 р. Мільярдні репарації сприяли відбудові зруйнованих північно-східних департаментів, відновленню старих заводів і фабрик, появі найсучасніших індустріальних галузей, стабілізації французької національної валюти, спорудженню великої кількості гідроелектростанцій в Альпах та Піренеях. З колоній надходила велика кількість сировини, в які натомість Франція постачала продукцію промисловості (в кінці 20–х р.р. такий експорт складав близько 40% всього обсягу промислової продукції). Для такого товарообміну будувалися нові і реконструювалися старі порти. Перебудова промислової структури мала свої особливості. Якщо у США і Англії структурна перебудова супроводжувалась уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Найшвидше розвивалися такі галузі як хімічна, автомобільна, авіаційна, нафтопереробна, приладобудівна, електромеханічна. Проте в легкій промисловості спостерігався застій, окрім виробництва предметів розкоші. Наприкінці 20-х років обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний на 8%. В цей період Франція була світовим лідером по темпам зростання промислового виробництва. Важливе значення для динамічного розвитку промисловості мали створені державні координуючі органи - Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до їх складу входили також великі підприємці. (Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк «Національний кредит» [1, с. 307]. Сільське господарство, в якому переважали дрібні та технічно відсталі ферми, відставало від промисловості за темпами зростання. В аграрному секторі переважала ручна праця, що обумовлювало низьку конкурентоспроможність французьких сільськогосподарських товарів на європейських ринках. В таких умовах селяни розорялися і йшли в міста шукати роботу на промислових підприємствах. І тільки великі ферми, на яких застосовувалися механічні методи обробки землі, відзначалися стабільністю. Але, не зважаючи на таку ситуацію, сільське господарство все ж таки досягло свого довоєнного рівня.

Німеччина.Підписання Німеччиною Версальського договору ще в більшій мірі погіршило її стан. Економічна і політична дестабілізація, різке падіння життєвого рівня народу – такою була Німеччина в перші роки після війни. Тягар репарацій був для неї непід’ємним. Для відновлення економіки Німеччини було вирішено надати їй допомогу. Був прийнятий план Дауєса (див. рис. 9.4).

План Дауеса прийнятий на Лондонській конференції 1924р.
Час дії	1924 – 1929 р.р.
Мета	Відновлення економіки Німеччини з метою забезпечення повернення позик Європи США через виплату репарацій
Зміст	· щорічні внески в рахунок репарацій були суттєво зменшені: до 1 млрд. марок в перші роки після прийняття плану, а потім поступово збільшувалися до 2,5 млрд.; · припинена окупація Францією Рурського вугільного басейну; · США (і в меншій мірі Англія) надавали позики для інвестування в промисловість, а по мірі розвитку німецької промисловості її прибутки повинні були йти на збільшення репараційних внесків; · за 1924-1929 іноземні інвестиції в німецьку промисловість склали 21 млрд. золотих марок; · основна маса промислової продукції Німеччини повинна була спрямовуватися в Радянський Союз, а, в свою чергу,СРСР повинен був за промислові товари розплачуватися сировиною.
Результати	· стабілізація господарського життя країни та подолання інфляції; · з 1926р. розпочалося промислове піднесення, швидкими темпами розвивалася вугільна, хімічна, газова, електротехнічна галузі, обробка металів, масове поширення конвеєрної системи, модернізація промисловості; · підвищення конкурентоспроможності німецької продукції на світовому ринку; · повернення до золотого стандарту; · зміцнення монополій: на перший план виходять трести і концерни; · випередила Англію, збільшивши експорт машин та індустріального устаткування; · за період з 1924 по 1929 випуск промислової продукції збільшився в два рази і перевищив на 13% рівень 1913р. · зросла роль Німеччини не тільки в світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей як хімія ті електроніка · за 1924-1929 виплатила 10,2 млрд. золотих марок репарацій, причому за рахунок спеціальних облігацій німецьких залізниць і промисловості та підвищення непрямих податків; · Німеччина стала займати перше місце в Європі і друге місце у світі після США за обсягом промислового виробництва.

Рис. 9.4: План Дауеса: мета, зміст та результати

Однак всі досягнення, які спричинило впровадження Плана Дауеса, були зведені нанівець світовою економічною кризою 1929-1933 р.р.

9.3. Світова економічна криза: причини виникнення та шляхи виходу. Становлення різних систем регульованого капіталізму.

На сьогоднішній день не існує єдиної точки зору з приводу причин світової економічної кризи, що отримала назву «Велика депресія». Одні дослідники вважали, що Перша світова війна внесла дисбаланс у виробничі відносини. Випуск великої кількості зброї та військової техніки призвів до концентрації виробництва, до порушення принципу перерозподілу прибутків між галузями промисловості. Одні галузі прогресували інші уповільнювали свій розвиток і навіть занепадали. Робітники не встигали перекваліфіковуватися, значна їх частина втрачала роботу. Посилили свої позиції монополії, які диктували ціни на сировину, продукцію тощо. Неминучою за таких умов була анархія, вона й спричинила перевиробництво [3, с.309]. Тобто причини кризи пов’язані з «реальним» сектором економіки. Інші вважали, що криза була пов’язана з різким скороченням кількості грошей в обігу в провідних країнах світу, а особливо в США, тобто причини пов’язані з грошово-кредитною сферою. Також існують точки зору, що світова економічна криза пов’язана була:

- з попередньою депресією у сільському господарстві;

- з залежністю країн Третього світу від нестабільних сировинних ринків;

- з недостатньою кількістю світових запасів золота тощо.

Першою країною, яку уразила світова економічна криза, були США. Та дуже швидко вона перекинулася на інші континенти: економіка багатьох країн світу опинилася на межі краху.

Першою ознакою «великої депресії» прийнято вважати різке падіння цін на акції на Нью-Йоркській фондовій біржі у жовтні 1929 р. З жовтня 1929 р. по березень 1933 р. вартість акцій зменшилася в 5 разів. Насамперед економічна криза охопила важку індустрію: випуск автомобілів, чавуну і сталі зменшився на 80%. Загальне промислове виробництво, роздрібна торгівля скоротилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. За роки Великої депресії збанкрутіли більше 130 тис. торгових, промислових і фінансових фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Промисловість США була відкинута до рівня 1911 р. У 1933 р. кредитна система була повністю паралізована. Безробітних налічувалося понад 17 млн. Сільське господарство також зазнало значних втрат: близько 1 млн. фермерів збанкрутували. [4, с.128-129]. Економічна ситуація погіршувалася і завдяки діям уряду президента Г. Гувера, який виступав проти будь-якого втручання держави в економіку. Натомість в країні було введено «сухий закон», в результаті дії якого повинна була підвищуватися купівельна спроможність населення країни і таким чином пом’якшувати дію економічної кризи, але цього не сталося, тому що споживання спиртних напоїв навпаки збільшилося. Невмілі дії уряду спричинили соціальну кризу: розпочалися масові страйки, так звані «голодні» походи безробітних на Вашингтон, яким не надавалося ніякої допомоги з боку держави.

У зв’язку з економічною кризою у 30 – х роках в індустріальних країнах почали підвищуватися роль держави в економіці і налагоджувалося державне регулювання. Одним з варіантів переходу до державного регулювання, програмування економіки був «Новий курс» - антикризова програма, яку запропонував Ф. Рузвельт коли прийшов до влади у 1932 році. Основою «Нового курсу» був державний контроль над економікою.

Одним з найважливіших законодавчих актів, що були прийняті в цей час, є «Закон про відновлення національної промисловості». Згідно цьому закону всі галузі промисловості були поділені на 17 груп і повинні були діяти в рамках «кодексу чесної конкуренції», в якому встановлювалися розміри виробництва, ціни, рівень заробітної плати робочим та службовцям, розподілялися ринки збуту. Всього було прийнято 750 таких кодексів, що розповсюджувалися на 95 % промислових і торгових підприємств [2, с.152-153].

Ще одним законодавчим актом, який мав велике значення для економіки США, був «Закон про регулювання сільського господарства». Він передбачав підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, зменшення поголів’я тварин і посівних площ. За кожен не засіяний гектар фермери отримували компенсацію, яку витрачали на технічне переоснащення своїх господарств: вони купували новітні сільськогосподарські машини і завдяки цьому на значно менших площах вирощували такі ж самі врожаї як і в докризовий період.

Особлива увага в «Новому курсі» приділялася також банківсько-фінансовій системі. В рамках банківської і фінансової реформи були проведені наступні заходи:

- було закрито на вісім днів всі банки і відкрито тільки ті, що були визнані «здоровими»;

- прийнято закон про розділення банків на інвестиційні і депозитні, які не могли вкладати довірені їм гроші в ризиковані операції;

- створено федеральну страхову корпорацію, яка страхувала великі вклади;

- припинено обмін купюр на золото, таким чином воно вилучалося з обігу;

- прийнято закон про заборону вивозу золота закордон і обов’язкову продаж громадянами золота державі, що дозволило придбати 200 тон цього металу, знизити курс долара і здійснити його девальвацію.

Для боротьби з безробіттям була впроваджена система суспільних робіт, яка передбачала будівництво автострад, мостів та інших державних споруд. Для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років створювалися трудові табори, в яких вони мали безплатне житло, форму, продукти харчування та одержували за працю долар в день.

Завдяки ефективній політиці держави Сполученим Штатам вдалося подолати економічну кризу вже в 1934 р.

Було також проведено реформування і соціальної сфери на базі прийняття деяких законів:

- закон про трудові відносини, в якому було зафіксовано право на об’єднання в профспілки, проведення страйків, підписання колективних угод (закон Вагнера);

- закон про соціальне страхування і допомогу безробітним (11 доларів в неділю);

- закон про справедливий найм робочої сили, який встановлював мінімальну заробітну плату, максимум тривалості робочого дня й робочого тижня (44 години); забороняв використовувати працю дітей.

У 1938 році рівень промислового виробництва США складав 143% від довоєнного рівня. У 1939 році США зайняли перше місце у світі з випуску промислових товарів, оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля і вони знову стали світовим лідером.

Великобританія. У зв’язку з тим, що економічній кризі в Англії не попередував бурхливий промисловий підйом, промислове виробництво тут скоротилося лише на 32%, в той час як в капіталістичному світі в цілому цей показник складав 44%.

В період кризи в Англії посилюється процес монополізації економіки. Так в металургії панівне місце займає «Інгліш Стіл Корпорейшн», в хімічній промисловості – «Імперіал Кемікл Індастріз», у нафтовій промисловості – «Роял Датч Шелл» та «Брітіш Петролеум», у харчовій – англо-голландський концерн «Юнілевер». Особливостями англійських монополій були колоніальний і міжнародний характер.

Для боротьби з кризою у 1931 році було утворено так званий «стерлінговий блок», який об’єднував Великобританію з її колоніями, Голландією, Скандинавськими країнами, Португалією, Грецією. Ці країни договорилися в торгівлі між собою використовували не долари США, а англійські фунти стерлінгів. Це сприяло тому, що англійська грошова одиниця стала обслуговувати майже половину світового товарообігу. До того ж, в Лондоні зберігалися і валютні резерви країн «стерлінгового блоку».

В цей час посилюється політика протекціонізму, яка мала два напрямки. Так, з одного боку, в 1932 році було введено 10% мито на всі імпортовані товари, причому в деяких випадках воно могло бути підвищено до 100% від вартості товару. А, з іншого боку, в 1932 році в Оттаві на конференції країн британської імперії, які отримали назву Британська співдружність націй, було прийнято рішення про введення преференцій, тобто переважно знижених тарифів при торгівлі усередині Співдружності, і в першу чергу при торгівлі з Англією. Але при цьому митні тарифи в торгівлі з іншим країнами світу, що не входили в Співдружність, повинні були навпаки підвищуватися. Таким чином, був утворений митний союз, в якому мито на англійські товари було на 30 % нижчі, ніж на товари інших країн, а 80 % продукції, що ввозилася в Великобританію з країн Співдружності, не обкладалися митом. В результаті таких дій у 1938 р. імперський ринок поглинав половину англійського експорту, а 40% експорту країн імперії направлялося у Великобританію [5, 16].

Незважаючи на те, що в 30-ті роки в розвинутих країнах світу налагоджувалося державне регулювання економіки, в Англії ця тенденція проявлялася слабо. Однією з особливостей державного втручання в цій країні була організація змішаних державно-капіталістичних компаній, які були підконтрольні державі. Таку змішану форму отримало виробництво і розподіл електроенергії, радіомовлення та інші галузі.

Після кризи в Англії розпочалася фаза підйому, який здебільшого був пов'язаний з гонкою озброєнь перед Другою світовою війною. Так в 1938 році рівень промислового виробництва Великобританії складав 117% від довоєнного рівня. Готуючись до війни, Англія в основному розвивала авіаційну та суднобудівну промисловість.

Під час Другої світової війни роль держави зростає, навіть створюється система державних органів для управління господарською діяльністю. Держава взяла на себе розподілення сировини, палива, енергії, робочої сили і забезпечувала усим цим в першу чергу великі компанії, які виконували держзамовлення. Деякі дрібні фірми були ліквідовані або підпорядковані великим компаніям для надання допомоги у виконанні воєнних заказів. Таким чином, під час війни держава стає головним замовником і споживачем промислової продукції. За роки війни капіталовкладення в промисловість склали 1 мільярд фунтів стерлінгів: будувалися нові заводи для виробництва літаків, артилерійських знарядь, боєприпасів. На початку 1941 року для розширення воєнного виробництва був прийнятий закон про «промислові ядра», згідно якому виробництво невоєнної продукції концентрувалося на небагатьох самих крупних підприємствах. 3,5 тис. підприємств були закриті, а 2,6 млн. робітників і 4 млн. квадратних метрів виробничих площ були залучені у воєнне виробництво [5, 19]. Але незважаючи на зростання воєнної промисловості металургія та вугільна галузі, що були її базою, скоротили своє виробництво. Слід також зазначити, що імпорт сировини і продовольства також зменшився, а експортна торгівля практично припинилася.