Довгожитель (після 90 р.)

Мова властива тільки людині, тобто людина є єдиною істотою на планеті Земля, яка володіє мовою. Кожен народ, кожна нація має свою мову. Роль рідної мови в житті людини величезна. Мова — це душа народу. Питання мови в Україні складне. Навколо мови постійно відбувається боротьба протягом багатьох століть, адже кожен народ береже свою мову. Якби національна мова не мала великого значення у суспільстві, Росія протягом століть не русифіковувала б українців, не вивозила б в Сибір, не знищувала б голодомором.

У 1995 році в Україні побував китайський філософ і мудрець Ці Он. Він вивчав історію і культуру нашого народу. Покидаючи Київ, залишив для українців своєрідний маніфест, духовну настанову, план дій. Цитую в перекладі за тодішньою публікацією в "Интересной газете":

" Українці,! Космос послав вам грізне попередження - Чорнобиль, але ви так нічого і не зрозуміли. Як і століття тому, ви продовжуєте мавпувати й шукати істину в чужих землях; ви, знайшовши рятівну незалежність, продовжуєте перебувати в духовному рабстві.

І якщо три століття тому умами вашої інтелектуальної еліти володіла Варшава, то сьогодні її погляди звернені на Москву чи ще далі - за океан, на Нью-Йорк...

Як і раніше, ви люто нехтуєте і знищуєте все рідне і материнське: мову, культуру, звичаї і звички. А ВАША Ж МОВА - ЦЕ ЧАРІВНИЙ КЛЮЧ ДО ВІЧНОСТІ, своєрідний звуковий пароль "Сезам", за допомогою якого ви зможете відкрити потайні двері Всесвіту.

Невже ви досі не звернули увагу на те, що підкорені кимось народи, що користуються в побуті нерідними мовами, складають країни так званого третього світу - Африканський континент, Латинська Америка.

Якщо сон розуму триватиме - вас чекає сумна доля - тих, що відреклися від Великого Материнського Начала - спочатку духовна, а потім повільна, тягуча віками, фізична смерть.

Вихід один - нарешті припинити займатися самогубством. Ви, українці, повинні нарешті подолати згубну для вас тягу Московської цивілізації і вийти на власну орбіту з центром тяжіння в Києві... Не сподівайтеся на добробут і процвітання вашої країни до тих пір, поки в Полтаві і Харкові, Черкасах і Запоріжжі звучить неукраїнська мова... "

Що ж, краще не скажеш. Залишається тільки дивуватися, як людина "зі сторони" дала такий точний аналіз нашої дійсності. Коли ж у нас з'явиться своя мудрість?

«Тож чому кожній успішній нації і кожній нормальній людині зокрема дано так свято берегти свою мову - на рівні свідомості і підсвідомості, на рівні особистої та колективної моралі, на рівні звичаєвого і державного права, на інстинктивно - рефлекторному рівні, тощо? Які причини?.» ([6] ст.58). Для відповіді на це запитання насамперед розглянемо функції мови. Це:

1) комунікативна (мова як засіб спілкування);

2) гносеологічна (пізнавальна);

3) експресивна (енергетично-почуттєво-емоційна);

4) творча, зокрема мислетворча;

5) номінативна (називна);

6) ідентифікаційна;

7) культурогенеративна;

8) естетична.

Доведено, що у названих функціях мови втілені найважливіші психоемоційні, когнітивні (пов’язані із свідомістю) механізми розвитку людини та нації. Із сказаного вище пам’ятаємо, що мова основна ознака – атрибут психологічних властивостей людини, іншими словами – мова тісно пов’язана із психікою людини.

Для кращого розуміння цього питання розглянемо психіку людини, яка оперує не своєю національною мовою. Наприклад, якщо б вірменин вирішив, що йому «удобнєє» користуватися в’єтнамською мовою і почав на своїй землі вєтнамізувати своїх дітей. Тут розглянемо декілька функцій мови.

1. Розглядаючи комунікативну функцію мови, звернемо увагу на словесний запас середньостатичного російськомовного українця (вірменина, узбека) порівнюючи з рідномовним росіянином, українцем (вірменином, узбеком). Дослідження показали, що словесний запас російськомовного росіянина і україномовного українця приблизно однаковий, а російськомовного українця у порівнянні з ними у кращому разі сягає 75% ([6] ст..62). І це зрозуміло, адже російськомовний українець свою російську мову змушений «перекодовувати» з рідної української, навіть якщо він впевнений у своїй абсолютній російськомовності.

2. Чи може чужа мова виконувати пізнавальну функцію? Звичайно, ні, бо щоб пізнати нове, потрібно спиратися на вже пізнане, а це пізнане обов’язково спирається на звичаї і традиції народу. Доктор Л.Пархонюк, дослідивши це питання, довела, що використання нерідної національної мови впливає негативно в пізнавальному, а найбільше в морально-етичному плані на народ і на особистість зокрема.

3. Чужа мова не може повністю виконувати і енергетично-почуттєво-емоційну функцію, «бо національний характер, біоенергетика, темперамент, психоемоційний спектр є унікальними для кожного народу» (ст..59) і втілені тільки в його мові. Яскравим прикладом є діяльність багатьох письменників і поетів, яких називають російськими, бо вони творили російською мовою, зокрема, М. Гоголь. Цей талановитий письменник російською мовою писав про запорожців, Дніпро і інші речі, пов’язані з Україною, він писав про любиму Русь, вважаючи її Росією. Його єство роздирали протиріччя через нерозуміння того факту, що душа його була українською.

4. Розглядаючи творчу і культурогенеративну функції мови, згадаємо видатного мовознавця О.Потебеню, який в своїй праці «Мова і народність» довів, що мова творить думку, а також мова творить культуру народу. Якщо мова, якою розмовляє і творить людина, є її рідною мовою, така людина черпає в ній сили, вона є повноцінною творчою особистістю. Найкращі композитори, письменники та інші творчі особистості – це люди, сформовані в рідномовному середовищі.

5. Ідентифікаційна функція розкривається згідно з висловом Г.Сковороди: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе. Якщо ти українець, будь ним... Ти француз? Будь французом. Татарин? Татарствуй! Все добре на своєю місці і своєю мірою. І все прекрасне, що чисте, природне ¸ тобто непідробне». Втрачаючи мову свого народу, людина втрачає свій народ, а народ втрачає цю людину. «Втрата ріднонаціпнальної мови – суть денаціоналізаці...» ([6] ст..60)«Нації не вмирають від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» (Л.Булаховський). Денаціоналізована людина втрачає зовсім або значно послаблює національну свідомість і гідність, а також пов'язаний з ними патріотизм. ([6] ст. 60).Як приклад багато російськомовних українців не є патріотами України. Вони вболівають за Росію. «Втрачаючи національну гідність, така людина позбавляє основи гідність особисту, дестабілізуючи її, роблячи більш вразливою до негативу». ([6] ст.. 61).

Для прикладу. На майдані у листопаді-лютому 2014 р. українці показали свою національну гідність. Це було потужним посилом для суспільства. В результаті навіть ті, хто в житті не послуговувався українською мовою. стали розмовляти українською, тому що вони відчули - розмовляти українською - престижно, це – мова борців, мова героїв.

Зрозуміло, що в денаціоналізованих людей одночасно відчутні і моральні цінності і моральні табу. Не дивно, що Україна з її російськомовними українцями займає перші місця із захворювань на СНіД, з наркоманії, бандитизму і т.д., тому що єдиний «смисл жизні» - красти, споживати, «ловити кайф», збагачуватися. «Великий О.Потебеня сто років тому передбачив причини і наслідки наших проблем, дослідивши, що денаціоналізація «зводиться до поганого виховання, до моральної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на гидоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюються лише кволим зв’язком із чужими, на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення» ([6] ст. 61). Згадаймо, якими залишили за собою Маріїнський пар Києва антимайданівці і це тільки один приклад, що свідчить про втрату культури поведінки людей, прагнення до нищення створеного іншими.

6. Естетична функція. Виникає запитання, чи є російська або будь-яка інша мова конкретної особи з домішками, інтонаціями, акцентом і т.д. української чи будь-якої іншої такою ж естетично цілісною російською мовою? У відповідь на це запитання А.П. Мовчан чітко сказав: «Слово творить світ, спотворене слово спотворює його» ([6] ст.. 61) І це чи відчуваємо на вулицях Донецька, Кривого рогу і інших міст та сіл. Та тут є важлива проблема, що дуже ревно і непродумано борючись за мову, приносимо шкоду саме тим, що люди, які може б і заговорили українською, бояться, що вони не зможуть розмовляти правильно і вирішують краще «нє ковєркать» мову.

7. Номінативна (називна) функція мови. «Кожен народ називає, позначає предмет чи явище так. як він його відчуває, сприймає.» «Різні мови – це не різні позначення одного й того самого предмета, в різні бачення його», - писав ще В. фон Гумбольтд. ([6] ст..62). Тому українське «дружина» - це не зовсім російське «жена», наше «ліжко» - не зовсім те, що російська «кровать» і т.д.

Часто слово позначає подію або цілу історичну епоху народу. В мові кожного народу відображені властиві лише йому особливості культурно-історичної долі, світобачення, світовідчуття, світосприйняття і світотворення. Для прикладу. Деякі люди середнього покоління говорять саме так, як говорили їхні батьки і не погоджуються змінювати слова, кажучи, що так говорив батько чи мати. Тут проявляється не якась незрозуміла впертість, а саме на підсвідомому рівні вони зберігають генетично закодоване світобачення, що проявляється в конкретних словах. Це має свій сенс. адже з нашої мови зникає цілий ряд слів, через те, що молоде покоління їх не вживає і уже не знає.

«Мова – явище космічне (див. працю П.Мовчана). Але вона - явище іще й генетичне.

Генофонд кожного народу формувався одночасно з особливостями його питомої ментальності. темпераменту. вищої нервової діяльності. І – мови. Ці особливості закладалися в генах, а психоемоційно, біоенергетично втілювалися в мові та визначалися в тому числі й унікальними для даного ареалу хімічними, фізичними властивостями довкілля. Особливо – характером взаємодії космічної енергії з рельєфом даної місцевості. знову ж таки. неповторним для кожного етносу...» ([6] ст..63)

Ян Парандовський, видатний гуманіст, дослідив, що дитина починає розуміти і говорити так рано тому, що успадковує від батьків та попередніх поколінь цю здатність. Тому, якщо людина не розмовляє рідною мовою, вона втрачає сама, втрачають її нащадки «багатовікові надбання рідного народу: історію, культуру, звичаї, генетичну інформацію». Тому вона мусить починати все спочатку, бо не може реалізувати цілком свої природні здібності, стає неповноцінною ([6] ст..63)