Генетична пам’ять виявляється безумовними рефлексами, передається спадково і зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть

Розглядаючи генетичну пам'ять, як предмет дослідження генетичної психології, С. Д. Максименко наголошує, що це пам'ять біологічного виду. Вона забезпечує в межах біологічного простору (тіло живого організму) та біологічного часу (термін життєдіяльності організму) наслідування генетичних програм, інстинктів, безумовних рефлексів і біологічних образів, властивих певному виду живих організмів. Генетична інформація кодується за допомогою нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і сукупно утворює генофонд— матеріальне уособлення генетичної пам'яті. Та не варто розглядати генетичну пам'ять як дещо незмінне. Скажімо, під впливом радіації, агресивних хімічних сполук чи потужного електромагнітного впливу гени можуть деформуватися і продукувати чужорідні певному організмові генетичні програми. Йдеться в цьому випадку про такі небезпечні хвороби, як рак та ін. Внаслідок використання ядерної, електромагнітної, хімічної, біологічної та інших видів психотропної зброї пам'ять людини може деформуватися на всіх рівнях: генетичному, нейрофізіологічному і біохімічному.

Набута пам’ять (миттєва, короткочасна, проміжна і довготривала) виявляється через умовні рефлекси, зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя.