Принципи фізико-географічного районування

Фізико-географічне районування проводиться згідно комплексу взаємодоповнюючих принципів, які визначають та регулюють процес створення системи таксономічних одиниць районування, виявлення та картографування регіонів різного рангу. Вагомий внесок в розробку цих принципів внесли ланшафтознавці: А.Г.Ісаченко, М.А.Солнцев, Ф.М.Мільков, М.А.Гвоздецький, В.І.Прокаєв.

а) Принцип об’єктивності.

Фізико-географічні регіони існують об’єктивно, незалежно від нашої свідомості і нашої волі. Проте вони не завжди мають чіткі лінійні межі.

б) Принцип відносної фізико-географічної однорідності.

ПТК нижчого рангу (менші) можна об’єднувати в ПТК рангом вище лише тоді, коли вони мають відносну однорідність, тобто певні суттєві спільні ознаки. Усякий фізико-географічний регіон — це складна територіальна система, яка об’єднує неоднорідні складові.

Фізико-географічний регіон має бути однорідним за відповідними районоутворюючими чинниками (критеріями його виділення). Для кожного рангу фізико-географічного району показники цієї однорідності мають бути пов’язані з конкретними зональними та азональними чинниками (наприклад, гідротермічні критерії для зон та підзон). А різнорідність ПТК є основою для їх послідовної диференціації. Існує чітка залежність: чим вищий ранг регіону, тим менша однорідність.

в) Принцип територіальної спільності (нерозривності)

Він полягає в тому, що фізико-географічні регіони не можуть складатися із окремих, просторово розділених ділянок (ареалів). Крім того, в межах основного контуру не може бути окремих виключених ділянок. Допускаються лише розриви ПТК морськими перешкодами (архіпелагами, продовження природних зон на різних материках).

г) Генетичний принцип

Окремі регіони виділяються в тому випадку, якщо природні компоненти, які грали провідну роль в обособленні геосистем цього рангу, характеризуються спільністю розвитку. Згідно М.А.Солнцеву основу генетичного принципу складає: 1) виявлення початкових причин утворення і обособлення кожної фізико-географічної одиниці; 2) з’ясування загальної картини палеографічної історії і встановлення її найважливіших переломних етапів; 3) розгляд сучасних природних умов як результату попередньої історії розвитку.

д) Принцип порівняльності результатів

Суть його полягає у застосуванні єдиної методики районування для територій з різною природою і при різній детальності (дробності) поділу.

е) принцип врахування закономірностей фізико-географічної диференціації відповідно до їх порядку (масштабу).

При виділенні регіонів найвищого рангу насамперед враховуються загальні закономірності диференціації географічної оболонки. При виділенні одиниць низького рангу першочергово враховується вплив місцевих факторів диференціації.

3.1.3. Методи фізико-географічного районування

а) Метод провідного чинника (А.А.Григор’єв, Ф.М.Мільков, А.Г.Ісаченко, В.Б.Сочава, В.І.Прокаєв, К.І.Геренчук).

Суть методу полягає в тому, що при виділенні ПТК різного рангу в першу чергу виявляють головні причини (провідні чинники), які обумовлюють специфіку даного регіону і значною мірою визначають характер багатьох компонентів ПТК. Метод провідного чинника тісно пов’язаний з генетичним принципом, оскільки з’ясовуються причини обособлення ПТК в ході їх природно-історичного розвитку. Виділення провідного чинника дозволяє встановити причинно-наслідкові зв’язки в регіоні.

В обособленні ПТК різного рангу провідні чинники мають бути різними. Кожна природна зона своїм існуванням зобов’язана чинникам, які створюють певні кліматичні умови (гідротермічні умови). Останні, в свою чергу, обумовлюють специфіку ґрунтового і рослинного покриву, типів морфоскульптур, усіх фізико-географічних процесів.

Обособлення в межах природної зони різних провінцій — наслідок положення цих територій по відношенню до океанів і морів, яким обумовлюється ступінь континентальності клімату, довготні відмінності ґрунтів, рослинності, тваринного світу тощо.

б) Метод спряженого аналізу природних компонентів (районування за комплексом ознак).

При цьому глибоко і всебічно вивчаються взаємозв’язки та взаємообумовленість компонентів і частин ПТК.

в) Метод накладання карт галузевого (покомпонентного) районування.

Галузеві карти (геоморфологічні, кліматичні, ґрунтові, геоботанічні) накладаються одна на одну. За межі ПТК беруться лінії співпадіння меж регіонів галузевих карт або їх усереднені межі. Співставити на різних картах можна лише регіони одного рангу.

г) Метод районування на основі аналізу комплексних карт.

Регіони більш високого рангу виділяються по закономірній повторюваності і поєднанню в просторі ПТК нижчого рангу. Це районування “знизу”.