Коротка історія розвитку географічної оболонки

Земля утворилася біля 4,6 млрд. років тому. З цього часу протягом 600 млн. років послідовно формувалися первісні геосфери. Спочатку на поверхні остигаючої планети з’явилася тонка базальтова кора, яку назвали “місячною”. Її рельєф, що створювався вулканічними процесами та бомбардуванням метеоритами, на Землі не зберігся. На Місяці подібний рельєф із слідами вулканічних вивержень — базальтовими “морями” (без води), вулканічними і метеоритними кратерами, можна спостерігати і зараз. Вулканічні виверження супроводжувалися виділенням газів із магми. гази утримувалися біля Землі силою земного тяжіння і утворили атмосферу, яка складалася із двоокису вуглецю, азоту, водяної пари, метану та інших газів. Кисню у первісній атмосфері не було.

Близько 4 млрд. років тому охолодження атмосфери до +15^оС створило умови для конденсації водяної пари. Почалися інтенсивні зливи, які тривали дуже довго. Вода заповнювала нерівності земної поверхні — виникла первісна гідросфера. З утворення і взаємодії трьох геосфер (літосфери, атмосфери і гідросфери) почалася історія розвитку географічної оболонки. Геологічну історію Землі (географічної оболонки) поділяють на великі часові проміжки — ери, які в свою чергу складаються з періодів. З виникненням атмосфери і гідросфери почався процес фізичного та хімічного вивітрювання — утворення теригенних осадових порід, метаморфізація під потужним шаром осадових порід. Тоді утворювалися гнейси, глинисті сланці.

Уже в архейську еру почалося формування материкового і океанічного типів земної кори. На Землі існували значні масиви суходолу (древні материки) і великі водойми типу морів і океанів. З того часу загальний напрямок розвитку земної кори проявлявся у послідовному розростанні площі материків за рахунок скорочення кількості і розмірів океанічних ділянок поверхні планети. Уже тоді були виражені кліматичні пояси, які визначалися нерівномірним широтним розподілом сонячної енергії на земній поверхні. В атмосфері майже не було вільного кисню. Первинні форми життя, сліди яких знаходять у архейських породах віком понад 2 млрд. років, були анаеробними тобто такими, які можуть існувати без вільного кисню.

Кисень в атмосфері з’явився пізніше — як продукт життєдіяльності зелених рослин. Вони з’явилися і масово поширилися у протерозої. Збільшення вмісту вільного кисню дозволило органічному світу зробити новий крок у еволюції. З’явилися організми, що використовують кисень, — тварини. Живі організми поширилися на всю поверхню планети, виникла біосфера.

Розвиток біосфери відбувався у безпосередньому зв’язку з розвитком інших геосфер і географічної оболонки в цілому. У результаті життєдіяльності організмів у археї і протерозої відбулися корінні перетворення оболонок Землі. В атмосфері з’явився вільний кисень. Велика кількість вуглекислого газу була поглинута рослинами із атмосфери і гідросфери та законсервована у літосфері у залежах кам’яного вугілля, вапняків, крейди тощо. Живі організми на суходолі брали активну участь у процесах вивітрювання гірських порід.

Упродовж палеозойської ери відбувалися неодноразові підняття та опускання земної кори. Внаслідок опускань площа материків зменшувалася, а площа водної поверхні збільшувалася, а при підняттях — навпаки. У зв’язку з неодноразовими змінами у розподілі суші та моря змінювався клімат Землі. Так, в кінці палеозою при зменшенні площі водної поверхні відбулося значне похолодання. Це, в свою чергу, обумовило найбільш велике в історії Землі гондванське зледеніння. Воно тривало 150 млн. років. Свою назву це зледеніння одержало від величезного древнього материка Гондвана, який в мезозої розколовся на сучасні материки південної півкулі. У часи зледеніння Гондвана була покрита льодовим панциром, потужність якого досягла 6 км.

На початку палеозою головною ареною життя було море. Утворення озонового екрану дозволило живим організмам заселити верхні шари океанічної води і вийти на сушу. Протягом палеозойської ери площа суші зросла, клімат став більш сухим. Зміни в “неживих” геосферах спричинили важливі події в органічному світі: 1) виникнення у кембрії наземної рослинності; 2) виникнення у ордовіку — силурі перших наземних тварин (примітивних скорпіонів і багатоніжок); 3) бурхливий розвиток рослинності на суходолі (хвощі, плаунові, папоротеподібні, голонасінні, деревна рослинність).

У результаті в атмосфері й далі зменшувався вміст вуглекислого газу і збільшувалася кількість кисню. Земна атмосфера за складом ще більше наблизився до сучасної. У зв’язку з заселенням суходолу рослинами і мікроорганізмами у карбоні починають утворюватися ґрунти і формуватися природні зони (вологі ліси, примітивно-пустельні зони). У мезозої бурхливо розвиваються плазуни, з’являються птахи і квіткові рослини. Важливою подією стає формування природних зон степів і саван. У кінці мезозою гігантські плазуни — динозаври — вимерли. Учені припускають, що їх вимирання викликано зміною клімату. Він став більш сухим і холодним. Зникла рослинність, якою харчувалися травоїдні динозаври. Вимирання останніх привело до вимирання хижих динозаврів. У тваринному світі панування перейшло до ссавців.

У кайнозойську еру відбувалося інтенсивне підняття материків. Їх площа збільшувалася, а площа океанів зменшувалася. Відбувалося утворення великих гірських систем. Збільшення площі і висоти суходолу сприяло охолодженню (Згадайте, що суходіл відбиває більше сонячних променів, ніж океан). Тому в антропогені розвинулося потужне зледеніння, яке охопило простори полярних і помірних широт. Після танення льодовиків на їх місці поступово сформувалися зони тундри і тайги. До такої різноманітності природних умов на суші найкраще змогли пристосуватися квіткові рослини і ссавці, які панують в органічному світі кайнозою до теперішніх часів. В антропогені на Землі з’явилася людина.