Алфавітний словник 3 страница

Державні програми розвитку Збройних Сил України – програми, що розробляються центральними органами виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, з метою визначення перспективних цілей, завдань та практичних заходів організаційно-технічного і соціально-економічного характеру щодо розвитку відповідних військових формувань, з урахуванням визначених строків планування та основних орієнтовних показників забезпечення матеріальними, фінансовими і людськими ресурсами у сфері оборони. (ст. 1 ЗУ „Про організацію оборонного планування”)

Державні службовці – особи, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Державними службовцями вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші особи, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. До державних службовців відносяться: Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, народні депутати України, Прем’єр-Міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова та члени Конституційного Суду України, Голова та судді Верховного Суду України, Голова та судді вищого спеціалізованого суду України, Генеральний прокурор України та його заступники; керівники і спеціалісти управлінь, відділів і служб центральних органів виконавчої влади, представники Президента України в областях і районах, посадові особи їх апарату, аж до керівників і спеціалістів управлінь, відділів і служб районних державних адміністрацій.

Дивізіон – основний вогневий i тактичний підрозділ в ракетних (зенітних ракетних) військах та артилерії. Входить до складу частини (з'єднання), може бути окремим.

Директива – письмовий бойовий або службовий документ, що містить керівні вказівки щодо підготовки та ведення бойових дiй, постачання, навчання, штатної організації та іншим питанням життя i діяльності військ (сил). В директиві викладають мету заходів, що проводяться, завдання, порядок i терміни їх виконання. Директиви можуть бути: оперативні, організаційно-мобілізаційні, з бойової i оперативної підготовки, з тилу та iн.

Дислокація – місце звичайного розташування із зазначенням точних географічних найменувань або координат.

Дислокація військ (у мирний час) – розташування органів військового управління, з’єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій у відведених (визначених) для них (спеціальних військових містечках, таборах, населених пунктах тощо).

Дислокація військ (на особливий період) – розміщення авіаційних частин на аеродромах, а кораблів – на військово-морських базах або інших пунктах базування (вживається щодо військових формувань, що не входять до складу дяючих військ (сил).

Дисципліна (від латинського disciplina – суворий наказ) – важлива соціологічна категорія, яка характеризує складне та багатогранне суспільне явище, своєрідна форма суспільного зв’язку, визначений порядок поведінки, що відповідає певним нормам та правилам (політичним, правовим, за звичаями, моральним), що склалися в суспільстві.

Доктрина воєнна – офіційно прийнята в державі на даний час система поглядів з основних, корінних питань війни. Вона є висловленням поглядів політичного керівництва держави з питань політичної оцінки майбутньої війни, відношення держави до війни, визначення характеру майбутньої війни, підготовки країни до війни в економічному i моральному відношенні, з питань будівництва i підготовки Збройних Сил, а також способів ведення війни.

Документ – передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео -, фотоплівці або іншому носієві.

Документи бойового управління – документи, що стосуються організації, підготовки та ведення бойових дій, а також переміщення (перегрупування) та розташування військ. До них належать: документи з управління військами (оперативні директиви, бойові накази та розпорядження, плани, робочі карти, схеми); звітно-інформаційні документи (донесення, зведення, звіти, карти, схеми); довідкові документи (розрахунки, відомості, таблиці, схеми, довідки та інші).

Донесення – бойовий або службовий звiтно-iнформацiйний документ, призначений для повідомлення певних відомостей старшому командиру (начальнику), штабу. За термінами подання донесення можуть бути термінові (подаються за термінами, що встановлені в табелі термiнових донесень) i поза термінові (подаються при різних змінах в обстановці без врахування табелю термінових донесень). В бойовій обстановці розробляються донесення бойові, розвідувальні, по зв'язку, інженерному та інших видах забезпечення, тилу тощо. В мирний час можуть складатися донесення з мобілізаційних питань, служби військ, військової дисципліни, із забезпечення озброєнням, технікою та iн.

Економіка воєнна – частина загальнодержавної економіки, що призначена для виробництва озброєння і військової техніки і задоволення збройних сил іншими матеріальними засобами. Воєнна економіка як наука є складовою частиною воєнної науки. Вона вивчає взаємозв’язки між війною й економікою, питання оцінювання і порівняння воєнно-економічних потенціалів, визначення форм і шляхів мобілізації підготовки народного господарства і його переводу до режиму воєнного часу при необхідності, забезпечення ефективного функціонування воєнної економіки і використання ресурсів, що направляються на воєнні цілі. За допомогою теорії воєнної економіки розробляють вимоги до практики воєнної економіки відповідно з характером можливої війни, воєнно–економічні рекомендації щодо ослаблення економіки противника, намічають шляхи забезпечення живучості своєї економіки під час війни, досліджують закономірні зв’язки між суспільством і збройними силами, які обумовлюють економічне забезпечення будівництва збройних сил у мирний час і ведення збройної боротьби під час війни. У межах цій теорії вивчають закономірності і принципи організації і функціонування тилу збройних сил, особливості управління тилом, питання взаємозв’язку тилу з воєнною економікою.

Економічна безпека – такий стан національної економіки і кредитно-фінансової системи, який дає можливість: гарантувати економічний розвиток держави на підставі досягнень науково-технічного прогресу; зберігати або швидко оновлювати виробництво в умовах припинення зовнішніх поставок або надзвичайних ситуацій внутрішнього характеру; забезпечувати стійке функціонування своєї кредитно-грошової системи і задоволення потреб суспільства за несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов. Економічна безпека держави є комплексною системою, яка включає в себе множину елементів і напрямків.

Житло - приміщення, же призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Завдання – те, що потребує виконання, вирішення.

Загальна профілактика – заходи, спрямовані на виявлення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень на всій території України, у її окремому регіоні, галузі господарства, стосовно частини населення чи групи осіб, а також на підприємців, в установі чи організації незалежно від форм власності.

Загальновійськовий – в широкомурозумінні: 1) властивий всім родам військ, спеціальним військам і службам (наприклад, в підготовці військ або сил); 2) який проводиться з участю всіх або більшості видів Збройних Сил, родів військ і спеціальних військ (операція, бій, тактичне навчання). В такому разі поняття загальновійськовий асоціюється з поняттям багатовидовий і їх слід розглядати іноді як синоніми; в вузькому розумінні - який проводиться з участю, у першу чергу, різних родів військ Сухопутних військ і з посиленням, при необхідності, з боку інших видів Збройних Сил.

Загроза безпеці держави – соціально-політичне явище в існуванні держави, яке через дії політичних, економічних, воєнних та інших чинників у відносинах між державами, а також через дії подібних чинників в самій держави, за певних обставин і умов може привести до порушень у цілісності держави або до її знищення.

Загроза національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам України. (ст. 1 ЗУ „Про основи національної безпеки України”)

Загроза національній безпеці країни – демонстрація або прояв потенційно небезпечних політичних, економічних, соціальних, етнічних, релігійних (конфесійних), територіальних, воєнних та інших внутрішніх або зовнішніх для країни факторів, що за певних обставин здатні призвести до заподіяння шкоди її національним інтересам.

Загрозливий період – проміжок часу, що характеризується найвищою напругою військово-політичної обстановки та найбільшим загостренням протиріч між конфліктуючими сторонами; за звичаєм безпосередньо передує розгортанню війни агресором.

Закон (науков.) – необхідне, істотне, стійке співвідношення між явищами, що повторюється (необхідний зв’язок між явищами).

Закон (юр.) – прийнятий в особливому порядку вищим органом державної влади або референдумом нормативний акт, який регулює найбільш важливі громадянські відносини i має вищу юридичну силу. Вища юридична сила закону по відношенню до інших нормативних актів міститься в тому, що інші правові акти повинні видаватися на основі i заради виконання закону, повністю йому відповідати. Саме закон виступає в якості основної правової форми у визначенні прав, свобод, обов’язків особистості. Всі закони видаються на основі i відповідно до Конституції. Якщо закон розбігається з Конституцією, він вважається недійсним, юридично незначним (навіть у тому випадку, коли він формально не скасований).

Закони війни – внутрішні, істотні, необхідні, стійкі зв’язки і відношення між різними сторонами і елементами війни, що повторюються і обумовлюють її виникнення, хід, результат, місце в історичному процесі. Закони війни мають об’єктивний характер, але виявляються через практичну цілеспрямовану діяльність народних мас, класів, партій, армій і окремих осіб. Відбиваються у змісті наукових теорій, воєнних доктрин, принципах воєнного мистецтва, статутах і порадниках. Найбільш загальними законами війни є закони залежності перемоги або поразки у війні від співвідношення матеріальних і духовних факторів, політичних цілей сторін, що воюють, їх економічних, соціальних, морально-політичних і воєнних сил та ін.

Закони воєнного часу – правові акти i норми, дії яких обмежені воєнним часом. Можуть бути прийняті до i після вступу держави у війну. Регламентують громадські, адміністративні, кримінальні та інші правові стосунки. Допускають реквізиції, трудову мобілізацію населення, залучення громадян до різного роду повинностей, більш суворе, ніж за мирного часу, покарання за військові злочини.

Законні інтереси особи – певні блага матеріального і нематеріального характеру, які закріплені не тільки в конкретних правових приписах, але і в загальних принципах права. У зв’язку з особливим характером військової служби, яка пов’язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Законність – це режим правильного і неухильного виконання чинного законодавства усіма суб’єктами права, який повинен забезпечити захист їх прав та можливість виконання ними своїх обов’язків.

Законодавство з військової сфери – сукупність законів і інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у галузі будівництва, життя і діяльності Збройних Сил (інших військових формувань держави). У нормах військового законодавства юридично закріплюються основні напрями політики з питань обороноздатності країни, укріплення встановленого порядку несення військової служби, дисципліни і боєготовності Збройних Сил (інших військових формувань держави).

Законодавчі і нормативні акти з питань безпеки військової діяльності – документи, які встановлюють правила поведінки військовослужбовців при поводженні зі зразками озброєння і військової техніки, технічними об’єктами і інженерними спорудами, правила з охорони праці і охорони природного середовища, правила з охорони правопорядку при виконанні обов’язків військової служби. Діяльність військовослужбовців при поводженні зі зразками озброєння і військової техніки, технічними об’єктами і інженерними спорудами регламентується експлуатаційною документацією на об’єкти, керівними документами органів Мінпромполітики, Мінтрансу (департаменти автомобільного, залізничного, авіаційного і морського транспорту) та ін., а також керівними документами Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної прикордонної служби та ін. Дотримання військовослужбовцями вимог охорони праці регламентується Кодексом законів про працю. Дотримання військовослужбовцями вимог з охорони природи регламентується законами з охорони природного середовища. Виконання обов’язків військової служби при вирішенні завдань військ, які можуть негативно впливати на соціально-економічні, соціально-політичні відношення в суспільстві і екологію природного середовища, регулюються законами з охорони правопорядку, військовими статутами і наказами Міністра оборони, Міністра внутрішніх справ, Голови Служби безпеки, Голови Державної прикордонної служби та ін. Наприклад, до документів, що регламентують діяльність військовослужбовців при поводженні зі зразками озброєння і військової техніки, технічними об’єктами і інженерними спорудами, можна віднести інструкції з експлуатації, інструкції з роботи, будівельні норми, правила будівництва і безпечної експлуатації, правила грозозахисту і вітрозахисту, правила пожежної безпеки, правила боротьби з гризунами і комахами, правила руху, правила перевезення залізничним транспортом, правила повітряного транспортування, правила перевезення розрядних вантажів, правила судоводіння і пілотування в складних умовах та ін.

Захист Вітчизни – боротьба держави і народу проти зовнішнього ворога за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність своєї країни. Поняття захист Вітчизни за змістом є більш широким ніж поняття оборона держави, тому що враховує мобілізацію всього народу країни.

Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприянням реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. (ст. 3 ЗУ „Про звернення громадян”)

Захистити – охороняючи, огородити від посягань, ворожих дій, від небезпеки.

Збройна боротьба – основний вид протиборства у війнах, збройних конфліктах із застосуванням сил і засобів ведення воєнних дій. Характер, масштаби і способи збройної боротьби у значному ступені залежить від засобів її ведення.

Збройний конфлікт – збройне зіткнення військ сторін, що протиборствують, у формі збройного інциденту, збройної акції й інших збройних зіткнень обмеженого масштабу, коли держава не переходить у стан війни. Збройний конфлікт може бути наслідком спроби розв’язати національні, етнічні, релігійні й інші суперечності, прикордонні й інші спори за допомогою засобів збройної боротьби. Збройний конфлікт характеризується залученням до нього місцевого населення, застосуванням поряд з військами нерегулярних збройних формувань, диверсійних і терористичних методів, небезпекою переростання у локальні, регіональні, великомасштабні воєнні конфлікти (міжнародні воєнні конфлікти) або громадянську війну (внутрішній збройний конфлікт).

Збройні сили – елементдержавної моці, символ державного суверенітету, інструмент забезпечення зовнішньої, і – в виключних випадках, в обмеженому масштабі – засіб підтримування внутрішньої безпеки нації, збереження територіальної цілісності країни, а також її союзників. Безумовно, місце і роль збройних сил в суспільстві залежить від типу політичного режиму (диктатура, авторитарне правління, демократія), в особливості це стосується галузі внутрішньої безпеки. Громадянське суспільство володіє дійсними засобами для згладжування розбіжностей (якщо не конфліктів) між демократичним правлінням і військовим їєрархічним порядком з метою побудови ефективної військової організації, яка не завдає при цьому загрози основним інститутам демократії. Існують загальні базові принципи визначення належного місця і ролі військових в демократичному суспільстві, хоча в деталях їх застосування може розрізнятися від країни до країні: є частиною виконавчої влади; збройні сили підпорядковані легітимному політичному керівництву, що сформоване (створене) демократичним шляхом, цивільному міністру оборони і додержують політичні вказівки цього керівництва; збройні сили беззаперечно уважають верховенство закону, діють у межах своїх завдань, що конституційно визначені (оборона країни і забезпечення її зовнішньої безпеки, в виключних випадках – внутрішньої безпеки); збройні сили політично нейтральні; збройні сили позбавлені доступу до будь-якої партії, іншої фінансової підтримки крім держбюджету; збройні сили контролюються парламентом, політичним керівництвом, судовою системою і громадським суспільством в цілому.

Збройні Сили України – військове формування держави, що призначене для оборони України, захисту її суверенітету і територіальної цілісності при нападі з зовні. В Україні три види Збройних Сил: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили. Основні функції Збройних Сил: стримування та запобігання воєнних конфліктів; недопущення або припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет України; запобігання іноземного втручання в разі виникнення внутрішніх конфліктів, їх локалізація; виконання міжнародних зобов'язань щодо підтримання миру i міжнародної безпеки; відбиття збройної агресії у випадку виникнення війни; нанесення поразки військам агресора та позбавлення його можливості вести війну; створення умов для припинення воєнних дiй на як можливо ранній стадії i укладення миру за умов, якi відповідають інтересам України. Збройні Сили України можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону і виключної (морської) економічної зони, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку й умовах, визначених законодавством України. Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій у відношенні до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища. За віддання або виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. (ст.1 ЗУ „Про Збройні Сили України”, ст.1 ЗУ „Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України”)

Зброя - предмети та пристрої, що призначені для ураження живих цілей, кораблів, літаків (вертольотів) та інших об'єктів, і не мають іншого призначення. (Держкомкордон України, Правила застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України).

Зброя – пристрої i засоби, що призначені для ураження противника. Зазвичай складається із засобів ураження (кулі, гранати, снаряди, бойові частини ракет, бомби та тощо) i засобів їх доставки до цілі (вогнепальні, реактивні, ракетні, за допомогою літаків, кораблів та тощо). Більш складна зброя включає також прилади та пристрої управління і наведення.

Звернення громадян - викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарга. (ст3 ЗУ «Про звернення громадян»).

Зенітні ракетні війська – рід військ Повітряних Сил, основна вогнева сила протиповітряної оборони; призначені для оборони важливих об'єктів країни i угруповань військ від повітряного противника. Виконують завдання самостійно i у взаємодії з винищувальною авіацією ПС, військами ППО Сухопутних військ, засобами ППО ВМС. Організаційно складаються з частин i з'єднань, що озброєні зенітними ракетними комплексами різної дальності дії.

З'єднання – військове тактичне формування, що складається з кількох частин чи з'єднань меншого складу, за звичаєм різних родів військ (сил), спеціальних військ (служб) і тилу. Призначене для вирішення великих бойових завдань, що вимагають спільних зусиль різних родів військ, а також для їх спільного навчання у мирний час. У кожному з'єднанні перевершує один рід військ, по якому воно i одержує свою назву.

Зловживання владою або службовим становищем - умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. (ст. 364 Кримінального кодексу України).

Злочинцi воєнні – організатори, керівники та виконавці злочинів проти миру (планування, підготовка, розв'язання та ведення агресивної війни), воєнних злочинів проти людства (убивства, винищування, заслання та iн. жорстокості по відношенню до цивільного населення).

Зовнішня політика – політика, призначена регулювати взаємовідносини між державами і народами на міжнародній арені. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави є продовження її внутрішньої політики, що віддзеркалює характер державного і суспільного устрою.

Ієрархія – порядок підпорядкування нижчих вищим.

Індивідуальна профілактика правопорушень – система спеціальних заходів щодо конкретних осіб, які не скоїли протиправних діянь, але знаходяться в несприятливих умовах і під їх впливом можуть учиняти такі дії, ведуть анти суспільний спосіб життя, скоюють правопорушення, характеризуються формуванням умислу і мотиву на вчинення правопорушень, підготовкою конкретного правопорушення, учинили замах на злочин але не довели його до кінця, скоїли злочині і можуть учинити рецидив.

Інститут – сукупність норм права у який-небудь сфері суспільних відношень, та чи інша форма суспільного устрою.

Інститут ( як вид вищого навчального закладу ) – вищій навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва; проводить наукову і науково-виробничу діяльність, має високий кадровий і матеріально-технічний потенціал.

Інструкція – акт, що містить правила діяльності того чи іншого органу управління чи військової посадової особи. Інструкція містить правила загального характеру, звернені до посадових осіб (наприклад інструкція для інспекторів забезпечувальних служб про порядок і методику документальних ревізій).

Інструкція (військ.) – відомчий документ, що регламентує яку-небудь сторону діяльності військ (сил) або містить докладні вказівки з питань використання i застосування засобів боротьби.

Інтервенція – втручання одної або декілька держав у внутрішні справи іншої держави або в її взаємовідносини з третьою державою. За формою може бути військовою, економічною, політичною та ін. Військова інтервенція – вторгнення збройних сил одної держави (коаліції держав) на територію іншої держави для впливу на процеси всередині країни. Економічна інтервенція здійснюється шляхом демпінгу, уведення ембарго, дискримінація в торгівлі, нав’язування кабальних позик та ін. Політична інтервенція здійснюється у формі втручання у проведення виборів в іншій країні, підкупу державних і політичних діячів з метою зміни існуючого устрою, міжнародної ізоляції цієї країни, дипломатичного тиску на неї, використання засобів масової інформації для ведення ворожої пропаганди.

Інформаційна безпека – складова національної безпеки, процес управління загрозами та небезпеками державними і недержавними інституціями, окремими громадянами, за якого забезпечується інформаційний суверенітет України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України, неухильне дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Інші державні органи – державні органи України, які створені в установленому порядку, мають відповідні повноваження, але за особливістю правового статусу не можуть бути віднесені до органів законодавчої, виконавчої або судової влади.

Ймовірний противник – держава, що є суперником, до якої при відстоюванні національних інтересів перестають бути дійсними невоєнні методи і засоби забезпечення національної безпеки.

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади. Відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній раді України у межах, передбачених Конституцією. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр –міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри. (ст.113, 114 Конституції України).

Квартирне забезпечення – забезпечення особового складу військових частин житловим і казарменими приміщеннями з метою створення належних умов для проживання і службової діяльності.

Командир – посадова особа в Збройних Силах та інших військових формуваннях держави, на яку покладено командування (керівництво) підрозділом, частиною (кораблем), з'єднанням. Командир, який є єдиноначальником, несе особисту відповідальність за постійну бойову та мобілізаційну готовність підрозділу, частини (корабля), з'єднання й успішне виконання поставлених завдань. Обов'язки та права командира визначаються військовими статутами. Серед властивостей командира, які визначають його здатність до керівної ролі по відношенню до підлеглих, основним є особистість командира, така, що він своїм прикладом викликає бажання йти слідом за ним без озирання для виконання бойового завдання.

Командування – 1) Особи керівного офіцерського складу, якi очолюють військові формування (установи). В командування військової частини (з'єднання) включається командир, його заступники та начальник штабу. 2) Одна з форм органiзацiї Збройних Сил. Створюється, як правило, в оперативних та стратегічних масштабах. Командування, яке виконує оперативні завдання, складається зазвичай із декількох з'єднань та частин одного чи декiлькох видiв Збройних Сил. До командування, яке вирішує стратегічні завдання, можуть входити також і об'єднання (авіаційне командування, військово-транспортне авіаційне командування, командування повiтряно-космiчної оборони, командування матеріально - технiчного забезпечення, об'єднане тактичне авiацiйне командування, стратегічне авіаційне командування).

Командувач (головнокомандувач) – посадова особа в Збройних Силах і інших військових формуваннях держави. У Збройних Силах він очолює об'єднання (вид Збройних Сил). Командувач може призначатися і в деяких родах військ. Командувач (головнокомандувач) виконує командні, дисциплінарні та адміністративні функції по відношенню до підлеглих частин, з'єднань, об'єднань, військово-навчальних закладів, установ та iн.