Алфавітний словник 2 страница

Військовий статут - нормативно-правовий звід правил поведінки і діяльності військовослужбовців, встановлений на тривалий час і постійно регулюючий певну сторону життя, побуту, підготовки і бойового використання Збройних Сил, чи окремих її складових частин /видів Збройних Сил, родів військ.

Військовий тил – склади з запасами матеріальних засобів, автомобільні, медичні та інші частини й підрозділи, які входять до складу з'єднань, частин, підрозділів військ та призначені для їх тилового забезпечення. Військовий тил включає в себе дивізійний, бригадний, полковий та батальйонний тили.

Військові методи – методи виконання завдань з використанням військових засобів і способів, тобто методи, які застосовуються для ураження противника (незаконного збройного формування), коли для досягнення мети плануються: послідовність дій; напрямки зосередження зусиль; види необхідної зброї і техніки; бойовий порядок своїх сил; тактичні прийоми та ін. На відміну від правоохоронних військові методи характеризуються застосуванням зброї для знищення противника (незаконного збройного формування) без його попередження.

Військові містечка – це комплекс будинків та споруд, що розміщуються на одній земельній ділянці.

Військово-Морські Сили (ВМС) – вид Збройних Сил, призначений для захисту воєнно-морських баз та морських комунікацій, нанесення ударів по військово-морських угрупованнях противника, ведення протидесантної оборони, сприяння Сухопутним військам у веденні бойових дій на приморському напрямку, порушення морських перевезень противника, ведення блокадних дій. До родів сил ВМС належать надводні, підводні, авіація ВМС, берегові ракетно-артилерійські війська, морська піхота.

Військовополонені – особи, що належать до збройних сил, входять до ополчення, добровільні загони, учасники організованого руху опору, населення, що повстало, а також медичний, юридичний, постачальний персонал, кореспонденти та інші особи, що опинилися під владою противника. Статус військовополонених не розповсюджується на найманців.

Військовослужбовець – особа, яка перебуває на дійсній воєнній службі. Військовослужбовець є захисником своєї Вітчизни і несе персональну відповідальність за її захист. Він повинен: непорушно додержуватися законів і військової присяги; бути дисциплінованим, чесним, правдивим, хоробрим і не щадити своїх сил і самого життя при виконанні військового обов’язку; беззаперечно скорятися командирам (начальникам) і захищати їх в бою; стійко переносити тягарі і нестатки воєнної служби; суворо зберігати військову і державну таємницю.

Влада – 1) право та можливість розпоряджатися будь-чим і будь-ким, підпорядковувати своїй волі; 2) політичне панування, державне управління та його органи; 3) особи, які наділені державними, адміністративними повноваженнями; 4) засіб реалізації соціальних інтересів, сила, яка за допомогою авторитета, переконання, примусу або інших засобів має можливість підкоряти своїй волі, управляти або розпоряджатися діями підлеглих (засобами). У ролі підлеглих, як правило, виступають окремі люди або спільності, тому влада майже завжди ототожнюється із соціальною владою, тобто такою владою, яка існує на різних рівнях відносин між людьми. Суспільним відносинам властиві цілеспрямований вплив суб’єкта влади або виконавця владних функцій на об’єкт влади, причому владний вплив є тільки тоді, коли об’єкт і суб’єкт влади перебувають у відносинах панування й підкорення. Джерело будь-якої влади – реальне панування однієї частини явища над іншою.

Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України – військове формування держави, що протидіє внутрішнім загрозам силового характеру (незалежно від джерел їх виникнення) і призначене для захисту суверенітету, територіальної цілісності і конституційного ладу України; захисту життя, прав, свобод та власності людини і громадянина від протиправних та злочинних посягань; забезпечення громадської безпеки під час проведення масових заходів, правового режиму надзвичайного стану; охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів; конвоювання засуджених і підсудних. Вони виконують правоохоронні й воєнні (бойові, службово-бойові) завдання у мирний та воєнний час у внутрішніх районах країни. Основними завданнями внутрішніх військ є: захист конституційного ладу та територіальної цілісності під час збройних інцидентів та акцій; забезпечення громадської безпеки, захисту життя, прав і свобод людини і громадянина, власності від протиправних та злочинних посягань під час проведення масових заходів; припинення масових безладь, збройних інцидентів і акцій; боротьба з організованою злочинністю та тероризмом у частині роззброєння й ліквідації незаконних збройних формувань та у випадках загрози життю громадян, захоплення транспорту і об’єктів населених пунктів; забезпечення захисту населення на випадок надзвичайних ситуацій; охорона особливо важливих державних об’єктів, в тому числі і дипломатичних представництв та консульств іноземних держав на території України. У воєнний час внутрішні війська можуть залучатися до виконання деяких завдань територіальної оборони, в тому числі до боротьби з диверсійно-розвідувальними групами і повітряними десантами противника, а також для забезпечення режиму воєнного часу в тилових районах та ін. Внутрішні війська мають

Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України – входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, перелік яких установлюється Кабінетом міністрів України, охорони установ виконання покарань і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю. (ст.1 ЗУ „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”)

Внутрішня безпека держави – теорія та практика підготовки і здійснення діяльності всередені країни з метою захисту державної безпеки. Внутрішня безпека держави(безпека держави від внутрішніх загроз) буде мати належний стан тоді, коли політична система буде стійкою, що можна досягти у разі стабільності: державних і недержавних суспільних інститутів; соціальних і правових норм у державі.

Внутрішня служба – це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з Статутом внутрішньої служби ЗС України та іншими нормативно-правовими актами. (ст.5 ЗУ „Про Статут внутрішньої служби ЗС України”)

Воєнна безпека – стан захищеності суспільства, держави і її громадян від зовнішніх і внутрішніх загроз, що пов’язані із застосуванням військової сили або загрозою її застосування.

Воєнна наука – система знань про закони і характер війни, будівництво та підготовку Збройних Сил, інших військових формувань держави і країни в цілому до війни. Основним змістом воєнної науки є збройна боротьба у війні.

Воєнна організація держави -охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх і внутрішніх загроз .(ст.1 ЗУ „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронним органами держави”)

Воєнна організація держави – сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз .(ст.1 ЗУ „Про основи національної безпеки України”)

Воєнна політика – діяльність соціальних сил і спеціально створених ними владних інститутів, що виникла на стику загальнодержавної політики і воєнної стратегії, спрямована на формування й використання засобів збройного насильства для ведення війни або протидії їй, а також для досягнення тієї або іншої національної або загальнолюдської мети.

Воєнна служба (дійсна воєнна служба) – основний вид військової служби, який полягає у виконанні громадянами запровадженої законом військового обов’язку (військової повинності) безпосередньо у рядах Збройних Сил, інших військових формувань держави на протязі певних строків. Воєнна служба виконується у декілька формах: (строкова, за контрактом, за призовом, навчання у ВВУЗ).

Воєнне будівництво – система економічних, соціально-політичних, власне воєнних i інших заходів держави, що здійснюються в інтересах укріплення її воєнної могутності. Загальні цілі, зміст і практичні завдання воєнного будівництва обумовлюються політикою воєнно-політичного керівництва, воєнною доктриною держави, залежать від рівня розвитку продуктивних сил країни i характеру можливої війни. Істотний вплив на нього роблять географічні умови країни, її належність до воєнно-політичних союзів та її зобов'язання щодо союзів.

Воєнний – той, що відноситься до потреб війни і обслуговування армії (воєнні: безпека, будівництво, гра, доктрина, економіка, загроза, замовлення, конфлікт, лад, мистецтво, наука, організація держави, політика, положення, промисловість, сила, справа, стан, час...).

Воєнний конфлікт – загальна назва форми розв'язання суперечностей між державами з застосуванням воєнної сили. В літературі і керівних документах часто межу між воєнним конфліктом і війною не проводять (розглядають як синоніми). За інтенсивністю припускають можливість воєнного конфлікту малої, середньої і великої інтенсивності, а за формою – війну локальну, регіональну, великомасштабну. Термін “воєнний конфлікт” зручніше застосовувати для підкреслення воєнного характеру конфлікту поряд із конфліктами іншого характеру (воєнний, політичний, дипломатичний, економічний).

Воєнний стан – особливий правовий режим у країні або окремій її частині, що встановлюється, звичайно, рішенням вищого органу влади за виключними обставинами (війна, стихійне лихо та ін.). Виражається в розширенні повноважень військових властей, покладанні на громадян низки додаткових обов'язків і введенні певних обмежень. Воєнний стан – один із видів надзвичайного стану.

Воєнний час – період фактичного перебування держави у стані війни з іншою державою. Початком воєнного часу є день i час оголошення положення війни або воєнного нападу (агресії). Кінцем воєнного часу є день i час припинення воєнних дій, що оголошені.

Воєнний стан – особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державні незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. (ст.1 ЗУ „Про Оборону України”)

Воєнно-адмiнiстративний подiл – розподіл території держави на військові округи (територіальні командування, райони, зони, області та ін.), який здійснюється з метою виконання заходів щодо підготовки країни її Збройних Сил та інших військових формувань держави на випадок війни.

Воєнно-політичне керівництво України – вищі посадові особи держави, державного і військового управління, які визначають воєнно-політичні цілі України, обумовлюють напрями воєнного будівництва України, будівництва Збройних Сил і інших військових формувань держави, входять у Раду національної безпеки й оборони України. До воєнно-політичного керівництва України відносяться: Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр міністр України, голова Секретаріату Президента України, керівники складових Воєнної організації і правоохоронних органів держави.

Гарантії – зобов’язання, за яким держава стверджує виконання певних своїх обов’язків і несе за ним повну фінансову і матеріальну відповідальність.

Гарантії законності – засоби та умови, за допомогою яких у суспільному житті здійснюється закріплення, захист та відновлення у разі порушення законності.

Гарнізон – 1) сукупність військових частин, військових навчальних закладів i установ, що розміщені постійно або тимчасово в населеному пункті або районі із встановленими межами; 2) війська (підрозділ), що обороняють опорний пункт (довгочасну оборонну споруду, фортецю).

Гвардія (від італ. guardia – охорона, варта, догляд) – 1) в старовині–особиста охорона монарха, полководця; 2) кращі, відбірні частини і з’єднання збройних сил, які відрізняються високими бойовими якостями.

Генеральний штаб Збройних Сил України – головний орган управління Збройних Сил в мирний та воєнний час. Він здійснює аналіз воєнно-політичної обстановки, виявляє тенденції розвитку засобів збройної боротьби і способів воєнних дій, планує оборону держави, підготовку до відбиття можливої агресії і застосування Збройних Сил. Генеральний штаб координує діяльність видів Збройних Сил, Озброєння, Тилу, головних і центральних управлінь Міністерства оборони з питань підготовки Збройних Сил до воєнних дій і їх застосування, забезпечує керівництво Збройними Силами з боку Головнокомандування і Міністра оборони. Генеральний штаб складається з головних управлінь (ГОУ, ГОМУ, ГУР та ін.), управлінь і окремих відділів.

Громадський порядок (юрид.) – система відносин між людьми, врегульована нормами права та іншими соціальними нормами, що складається в громадських місцях з метою підтримання громадського спокою, забезпечення нормальних умов праці та відпочинку громадян, поваги до їх честі, людської гідності.

Громадські організації – об'єднання, що засновані на добровільному членстві, самоврядуванні, якi мають власну матеріальну базу, діють у межах законів i на основі статутів, що ними прийняті.

Громадянин – особа, що належить до конкретної держави i перебуває під її владою. Держава наділяє громадянина правами, захищає його усередині країни і за кордоном. У свою чергу громадянин зобов'язаний дотримуватися розпоряджень держави i виконувати встановлені нею обов'язки. Сукупність цих прав i обов’язків складає політико-правовий статус громадянина, що відрізняє його від іноземних громадян i осіб без громадянства. В державі з монархічною формою правління, як правило, громадянину термінологічно відповідає "підданий".

Громадянин України -особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. (ст.1 ЗУ "Про громадянство України").

Громадянство – правова належність особи до певної держави, підвладність до цієї держави незалежно від того, знаходиться громадянин у межах або поза межами державної території. Громадянство припускає взаємні права та обов'язки між особистістю i державою.

Громадянство – це особливий, політико-правовий зв’язок особи і держави, що надає особі особливого статусу, який передбачає юридичне визнання державної належності особи як у самій країні, так і за її межами і наділяє її в повному обсязі комплексом прав і обов’язків, закріплених у законодавстві даної країни.

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. (ст.1 ЗУ "Про громадянство України").

Грошове забезпечення – грошові кошти, що отримують військовослужбовці із державного бюджету для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб.

Державна система урядового зв’язку України – система спеціального зв’язку, яка функціонує в інтересах здійснення управління державою у мирний час, за умов надзвичайного та воєнного стану, надзвичайних ситуацій,забезпечення додержання вимог законодавства під час передачі інформації, що містить державну таємницю.

Дезертирство - залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а так само нез'явлення з тією ж метою на службу при призначенні, переводі, з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу, вчинене військовослужбовцем строкової служби. (Кримінальний кодекс України).

Демобілізація -загальнодержавний захід для планомірного переведення народного господарства з воєнного на мирний стан і подальшого скорочення Збройних Сил України та інших військ .(ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу. (ст.1 ЗУ „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).

Демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронним органами держави – комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни. (ст.1 ЗУ „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”).

Департамент – структурний підрозділ, що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність, програмно – цільовий напрям діяльності), координації роботи, пов’язаної з виконанням цих завдань, за умови, що у його складі буде не менш як чотири відділи. Департамент очолює директор. Директор департаменту може мати не більше як два заступника, в тому числі одного заступника, який очолює відділ. (п.1 Постанови КМУ „Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій”)

Держава – політична організація суспільства, виступає в якості знаряддя політичної влади класу, який економічно панує. Вона призначена забезпечити охорону економічної i соціальної структури суспільства за інтересами панівного класу і подавлення соціальних супротивників. Кожній державі притаманні: територія – відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку розповсюджується суверенітет держави, а також об’єкти, що прирівнюються до території держави (повітряні і морські судна, посольства, консульства, торгівельні представництва та ін.); публічний характер влади, яка втілюється в державно-правовових інститутах, що відокремлені від населення; суверенітет – політико-правова властивість державної влади, яка виявляється в її верховенстві, незалежності, неподільності (єдності), повноті, рівноправності у всіх стосунках; механізм держави, тобто система органів і організацій, яка створюється державою для реалізації її функцій і завдань; загальнообов’язкові правила поведінки – правові норми, що розроблені, прийняті й охороняються державою; система податків-платежів обов’язкового характеру, встановлених для утримання державного апарату, а також для виконання загальносоціальних функції держави у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо. Держава забезпечує собі монополію на здійснення внутрішньої політики, а також на визнання обов'язкових для всiх законів та інших актів.

Державна безпека – в широкому розумінні – процес управління загрозами та небезпеками, за якого через дію державних інституцій, громадських організацій і окремих громадян забезпечується державний суверенітет, політична незалежність, територіальна цілісність, недоторканність державних кордонів, конституційний лад, прогресуючий розвиток суспільства у конкретних історичних умовах, непорушність та ефективне функціонування державної влади, розвиток життєво важливих потреб, цінностей та інтересів народу, законні права та інтереси громадянина, розвиток ефективної системи міжнародних зв’язків на основі партнерства і співробітництва, створення системи забезпечення національної безпеки для ефективної реалізації національних інтересів, надійного оборонного і наступального потенціалу здатного до відбиття будь-якої зовнішньої агресії, створення розвідувального співтовариства для здійснення своєчасного і достовірного отримання інформації в сфері безпеки, участь у системах безпеки різного рівня.

Державна влада – політична влада, яка реалізується через державні органи за допомогою юридичних норм. Специфічні властивості державної влади: верховенство, тобто її офіційна перевага над всіма іншими владами у державі; єдність, тобто неподільність її між соціальними групами і органами держави (при можливості розмежування її на законодавчу, судову, виконавчу владу, кожна з яких не має ознак державної влади в цілому); загальність і універсальність, тобто розповсюдження її на всіх індивідів у межах держави; примусовість і обов’язковість її розпоряджень для всіх індивідів на даній території. Перелічені якості у правознавстві об’єднані загальним поняттям “суверенітет державної влади”.

Державна прикордонна служба (ДПС) України – правоохоронний орган спеціального призначення .(ст.6 ЗУ „ПроДержавну прикордонну службу України ”). Основними функціями Державної прикордонної служби є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконання зобов’язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України “Про розвідувальні органи України” та “Про оперативно-розшукову діяльність”; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України “При державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”; охорона закордонних дипломатичних установ України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України. Виконання зазначених функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби. Особовий склад Державної прикордонної служби є військовослужбовцями

Державна система національної безпеки – 1. Сукупність норм права і створених на їх основі державних інститутів і механізмів взаємодії з метою забезпечення національної безпеки. 2. Безліч інтересів особи, суспільства і держави, загроз та небезпек, внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на стан національної безпеки, умови їх генези, еволюції та балансу, державні органи і посадові особи, об’єднані цілями і завданнями щодо просування забезпеченних недоторканністю національних інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах чинного законодавства країни і у своїй єдності утворюють феномен національної безпеки.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. (ст.1 ЗУ „Про державну службу”).

Державна спеціальна служба транспорту – спеціалізований державний орган транспорту у складі центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, призначений для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану. Основним завданнями Державної спеціальної служби транспорту є: технічне прикриття, відбудова, встановлення загороджень на об’єктах національної транспортної системи України з метою забезпечення діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;будівництво та ремонт у мирний час і в умовах воєнного стану нових та підвищення строку експлуатації і пропускної спроможності діючих об’єктів національної транспортної системи;відбудова транспортних комунікацій, порушених унаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, аварій і катастроф;охорона об’єктів національної транспортної системи України в мирний і в особливий період; виконання інших завдань, пов’язаних із участю в обороні держави та забезпеченням ефективного функціонування національної транспортної системи України. (ст. 1 ЗУ „Про Державну спеціальну службу транспорту”)

Державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави. (ст. 1. ЗУ «Про державну таємницю»).

Державне управління - вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої впади. В той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки цьому поняття "державне управління" за змістом є ширшим, ніж поняття «виконавча влада». Для визначення змістовно поєднаних сфер або галузей суспільного життя, що потребують державного управління, використовується термін «сектор державного управління». (Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні»).

Державне управління – у широкому розумінні – це цілеспрямована діяльність держави (усіх гілок влади) щодо впливу через систему її органів та посадових осіб на суспільні процеси, свідомість, поведінку і діяльність людей. Державне управління у вузькому розумінні – це діяльність держави управлінського або організуючого характеру з метою впливу через органи виконавчої влади на сфери і галузі суспільного життя. Це не судова і не законодавча діяльність держави, а виконавча та розпорядча діяльність.

Державний кордон – лінія i вертикальна площина, що проходить по ній та встановлює межі території держави i відокремлює її від сусідніх держав та відкритого моря.

Державний нагляд (контроль) – діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства, суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. (ст.1 ЗУ „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”)

Державний орган – утворення держави, яке призначене для керівництва відповідною галуззю діяльності держави. При цьому органу можуть бути підпорядковані підприємства, установи, організації, формування тощо і органи управління ними: регіональні і місцеві. До державних органів належать органи державної влади і державного управління, органи правосуддя, арбітражу і прокурорського нагляду.

Державний прапор – офіційний розпізнавальний знак держави у вигляді полотнища встановлених кольорів, форм і розмірів з емблемами чи написами.

Державні інспекції – спеціальні органи державного управління, які здійснюють контроль з додержання відповідних правил підприємствами, установами, організаціями, їх посадовими особами, а також громадянами, повноважені давати вказівки про усунення порушень, а також застосовувати міри примусу до порушників. Межі контрольної діяльності і повноваження державних інспекцій розповсюджуються на усі підприємства, установи і організації незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Їх повноваження істотно відрізняються від повноважень суміжних інститутів – відомчих інспекцій, інспекцій при міністрах. Державні інспекції можуть бути або структурними підрозділами міністерств і відомств, або самостійними системами органів, підпорядкованих безпосередньо уряду.