Кліматичні пояси Землі

Кліматичний пояс	Географічна широта	Середньорічна температура (ºС)
Тропічний	0 – 13º	+ 20 – 24
Жаркий	13 – 26º	+ 16 – 20
Теплий	26– 39º	+ 12 – 16
Помірний	39 – 52º	+ 8 – 12
Холодний	52 – 65º	+ 4 – 8
Суворий	65 – 78º	0 – - 4
Полярний	69 – 90º	> - 4

За клімато-ландшафтними особливостями на території України визначено наступні кліматичні зони: Полісся, лісостеп, степ, Карпати та Південний берег Криму.

Натомість під час складання прогнозів погоди і штормових попереджень застосовується районування території України, відповідно до узагальнених рельєфних, клімато-погодних та еколого-гігієнічних характеристик. Тому розрізняють Південний, Південно-Західний, Західний, Центральний, Східний та Південний регіони держави. Зазначений розподіл відповідає практичним завданням біокліматології, сприяє об’єктивному використанню метеосиноптичних показників для здійснення ефективного медико-метеорологічного прогнозування та профілактики геліометеотропних реакцій.

Існує низка прикладних класифікацій кліматичних умов. До прикладу, будівельна класифікація клімату, що застосовується при плануванні і забудові населених місць. Територія країни або групи країн, згідно із середньою температурою найбільш холодного (січень) та найбільш теплого місяця (липень), розподіляється на 4 кліматичних пояси: холодний, помірний, теплий та жаркий. У практичній діяльності фахівців лікувального та фармацевтичного профілю доволі часто використовується медична класифікація клімату, за якою визначено щадний і подразнювальний варіанти.

Щадний клімат – стабільний, переважно “теплий,” з незначними перепадами температури, відносно невеликими місячними і добовими коливаннями метеорологічних елементів. Цей варіант клімату зумовлює мінімальне напруження адаптаційних механізмів організму. Таким є клімат Полісся та Південного берегу Криму.

Подразнювальний клімат характеризується вираженою добовою та сезонною амплітудою коливань провідних метеорологічних елементів, суттєво активізує стан компенсаторно- пристосувальних механізмів. Таким є холодний клімат Півночі, клімат високогірних регіонів, жаркий клімат степових областей Середньої Азії тощо. На території України регіони з подразнювальним кліматом відсутні.

Тривалий вплив однакових кліматичних умов, а також пов’язаних з ними особливостей умов проживання, харчування, одягу та режиму дня на організм людини сприяє формуванню динамічного стереотипу перебування. У сучасних умовах життєдіяльність людини часто пов’язана із переїздами з одних кліматичних зон до інших. Це, природно, призводить до перебудови вже існуючого динамічного стереотипу. У процесі еволюції людина виробила захисні механізми, які допомагають їй легше переносити всі зміни погоди і клімату. Адже все життя людини є безперервним процесом пристосування організму до умов навколишнього середовища, яке постійно змінюється. Акліматизація, передусім, є складним соціально-біологічним процесом активного пристосування організму людини до нових кліматичних умов. По- друге, акліматизація – це фізіологічне пристосування, можливості якого залежать від умов праці, побуту та харчування, які або поглиблюють, або пом’якшують та компенсують дію несприятливих кліматичних умов. По - третє, акліматизація – це десинхроноз, в основі якого знаходиться неузгодження та дисгармонійність внутрішніх і зовнішніх біологічних ритмів, своєрідне пошкодження біологічного годинника тощо.

Фізіологічні механізми акліматизації є досить різноманітними, а закономірності її перебігу зумовлені впливом клімату. У кожному конкретному випадку можна чітко та адекватно виділити основні фази акліматизаційного процесу: початкову фазу або фазу орієнтації (1 фаза), фазу перебудови динамічного стереотипу або фазу екзальтації (2 фаза), перебіг якої може бути сприятливим (1 тип) і несприятливим, що супроводжується явищами метеоневрозів, метеорологічних артралгій, міальгій, невралгій, зниженням загальної резистентності, соціальної дезадаптації тощо (2 тип), а також фазу стійкої акліматизації або фазу нормалізації (3 фаза), яка характеризується стабільністю обмінних процесів.

Існує два провідних типи акліматизації: часткова і повна акліматизація. При частковій акліматизації людина, яка перебуває у нових незвичних для неї кліматичних умовах має добре самопочуття. Але об’єктивні дослідження вказують, що перебудова динамічного стереотипу організму ще не завершена. При повній акліматизації організму усі показники засвідчують формування фази стійкої акліматизації. Акліматизація відбувається лише тоді, коли дія нових кліматичних умов не виходить за межі компенсаторних можливостей організму.

Акліматизація до жаркого клімату відбувається гірше, ніж до холодного. Перебіг процесу акліматизації упродовж короткочасного перебування у місцевості з іншим кліматом звичайно проходить без ускладнень. У переселенців до нових кліматичних регіонів акліматизація реалізується плавно і сприятливо, але вони змушені пристосовуватись також до нових умов життєдіяльності. З метою оптимізації акліматизаційного процесу проводяться відповідні санітарно-гігієнічні, кліматотерапевтичні і кліматопрофілактичні заходи.

Важливим компонентом формування відповідних кліматичних умов є насамперед сукупність властивих для певної місцевості погодних факторів. Природними факторами, що формують погоду є інтенсивність сонячної радіації, сонячна активність, характер підстилаючої поверхні та циркуляції повітряних мас. Антропогенні чинники – це забруднення атмосфери, знищення лісів, створення штучних водоймищ, процеси меліорації й іригації тощо. Особливості погоди характеризуються низкою наступних чинників: 1) геліофізичні елементи (інтенсивність сонячної радіації (сумарна і еритемна ультрафіолетова радіація, тривалість сонячного сяйва тощо) та сонячна активність (сонячні плями, хромосферні спалахи тощо); 2) геофізичні елементи(напруженість планетарного і аномального магнітного поля, геомагнітна ак­тивність (геомагнітні бурі та імпульси тощо); 3) електричний стан атмосфери(напруженість електричного поля, атмосферна іонізація, електро­провідність повітря тощо); 4) метеорологічні елементи ( температура і вологість повітря, швидкість і на­прямок руху повітряних мас, атмосферний тиск тощо), синоптичні елементи(хмарність, опади тощо); 5) хімічний склад навколоземного шару атмосфери ( концентрація О₂, СО₂ та атмосферних забруднювачів у повітрі).

Погода впливає на фізіологічний стан людини безпосередньо та опосередковано. Прямий (безпосередній) вплив відбувається унаслідок дії погодних умов на процеси теплообміну людини. Спекотна і безвітряна погода, що характеризується високою вологістю, викликає напруження терморегуляційних механізмів й призводить до перегрівання організму та загальної гіпертермії. Натомість погода з низькою температурою, високою вологістю і значною швидкістю переміщення повітряних мас сприяє зростанню рівня захворюваності на гострі респіраторні вірусні інфекції, пневмонію, ангіну тощо. За умов поєднання метеорологічних факторів, що викликають переохолодження можуть реєструватися випадки загальної та локальної (відмороження) гіпотермії. У спекотні дні створюються сприятливі умови для виникнення перегрівання організму й навіть теплового удару.

Побічний (опосередкований) вплив погоди на організм людини зумовлений дією так званих аперіодичних змін погодної ситуації, що дисонують із звичайними ритмами фізіологічних функцій і викликають явища десинхронозу. Простежується вірогідний вплив погоди на сезонні ритми фізіологічних станів (зміни гормональної активності, реактивності, секреції шлункового соку, обмінних процесів тощо). Перебіг певних захворювань супроводжується виникненням сезонних загострень. Це передусім захворювання серцево-судинної та ендокринної систем, низка психічних розладів і хвороб (біполярний маніакально-депресивний розлад або циклотимія тощо).

Людина має здатність швидко пристосовуватися до ритмічних змін інтенсивності і характеру погоди, пов’язаних зі зміною дня і ночі, пори року. Такий стан називають “метеостійкістю”, “метеостабільністю” або “метеорезистентністю”. Поряд з цим є люди, переважно з певними порушеннями у стані здоров’я (їх прийнято називати “метеолабільними” або “метеочутливими”), які надзвичайно вразливі до змін погоди. Рівень метеолабільності залежить від віку, типу нервової діяльності, характеру патологічного процесу. Частка метеолабільних людей коливається у межах від 25 % до 85 %. У метеолабільних людей несприятливі зміни погоди викликають різноманітні зрушення у стані здоров’я, які мають назву геліометеотропні реакції. Іноді такі процеси навіть загрожують життю людини.

Геліометеотропні реакції не є нозологічною одиницею з певним клінічно окресленим симптомокомплексом. Вони становлять сукупність несприятливих для здоров’я і працездатності людини об’єктивних та суб’єктивних змін, які виникають в організмі внаслідок впливу окремих (метеорологічних, синоптичних, геліофізичних, геофізичних тощо) погодних чинників або їхнього комплексу. Характер геліометеотропних реакцій чітко залежить від фону супутніх захворювань, функціонального стану організму, індивідуальних психологічних особливостей людини, умов праці і побуту. Проте, у більшості метеолабільних людей несприятлива погода викликає погіршення загального самопочуття, порушення сну, відчуття загального занепокоєння, зниження працездатності, головний біль, запаморочення тощо. Геліометеотропні реакції призводять до суттєвого зростання рівня серцево-судинних захворювань. Типовою геліометеотропною реакцією є так звані фантомні болі у людей, яким ампутували кисті або стопи та біль в суглобах у хворих на артрити. Надзвичайно часто геліометеотропні реакції призводять до гострих порушень мозкового кровообігу, гіпертонічних кризів, загострень ішемічної хвороби серця, нападів бронхіальної астми тощо.

Патогенез геліометеотропних реакцій нині вивчений ще недостатньо, однак більшість дослідників визначають їх як клінічні синдроми дезадаптації, тобто метеоневрози дезадаптаційного походження. Виділяють декілька фаз розвитку геліометеотропних реакцій: 1) фаза клініко-фізіологічної адаптації до погодних коливань; 2) фаза підвищеної чутливості до різкої зміни погоди; 3) фаза дезадаптації до погоди, проявом якої у здорових, проте метеочутливих людей є погодо-соматичні синдроми, у хворих – субклінічні і клінічні реакції та загострення хронічних хвороб.

Існує три типи перебігу геліометеотропних реакцій: 1 тип - з суб’єктивними відчуттями; 2 тип – з об’єктивними змінами та 3 тип – з вираженими соматичними проявами і появою ускладнень у вигляді загострень серцево-судинних захворювань, проявів церебрального, кардіального, астматичного та астено-вегетативного синдромів.

За клінічними проявами розрізняють наступні ступені геліометеоропних реакцій: 1 ступінь − легкі геліометеотропні реакції (скарги загального характеру, переважно з боку психоемоційної сфери), 2 ступінь − виражені геліометеотропні реакції (суб’єктивні зміни та виражені зрушення функціонального стану організму), 3 ступінь − складні геліометеотропні реакції (виражені судинні кризи, астматичні та церебральні зрушення).

Провідними складовими сучасної системи профілактики геліометеотропних реакцій є визначення типів погоди, які несприятливо впливають на перебіг хвороб, а також медико-метеорологічне прогнозування з наступним опрацюванням системи профілактичних заходів

Нині науково-обґрунтовано низку медичних класифікацій погоди. Класифікація за І. І. Григор’євим базується на особливостях комплексу метеорологічних і синоптичних елементів, хімічному складі навколоземного шару атмосфери. За цими показниками визначено 4 провідні типи погоди: вельми сприятлива погода, сприятлива погода, погода посиленого медичного контролю, погода суворого медичного контролю (табл.13). Медична класифікація погоди, запропонована Г. П. Федоровим, на підставі оцінки параметрів метеорологічних елементів (перепад температури, швидкість руху повітря, перепад атмосферного тиску, відносна вологість), дозволяє встановити наступні варіанти погоди: оптимальна, поздразнювальна, гостра (табл. 14).

У дослідженнях І. І. Нікберга опрацьована та науково-обґрунтована орієнтовна схема медичної оцінки метеорологічних умов, за якою визначено наступні типи погоди: сприятлива, помірно несприятлива, несприятлива. Цікавою і цілком адекватною для медичного прогнозування є класифікація погоди, запропонована Інститутом курортології та фізіотерапії під керівництвом В. Т. Овчарової. Фахівці зазначеного закладу зіставили характеристики метеорологічних і синоптичних чинників з особливостями реакцій організму у відповідь на комплексний вплив погодних явищ. За цією класифікацією установлено декілька провідних типів погоди: стійка індиферентна погода, погода “спастичного” та “гіпоксичного” типів, а також низку перехідних варіантів (додаток 11).

Таблиця 13