Основні принципи захисту від іонізуючого випромінювання

Протирадіаційний захист – це сукупність нормативно-правових, проектно-конструкторських, технічних та організаційних заходів, що забезпечують радіаційну безпеку. Своєю чергою, радіаційна безпека – це стан радіаційно-ядерних об'єктів та навколишнього середовища, що забезпечує неперевищення основних дозових лімітів, виключення будь-якого невиправданого опромінення та зменшення доз опромінення персоналу і населення нижче за встановлені дозові ліміти настільки, наскільки це може бути досягнуто і економічно обґрунтовано. У ст. 3 Закону України " Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" (1998) зазначено: "Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого випромінювання". Згідно зі ст. 1. Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (1991) держава відповідає за створення безпечних і нешкідливих умов праці і використання радіоактивно забруднених територій на основі державних цільових програм.

Захист населення від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання базується на гігієнічному нормуванні радіаційного фактора. Основні радіаційно-гігієнічні регламенти і положення захисту від джерел потенційно опромінюючих визначені " Нормами радіаційної безпеки України " (НРБУ – 97) і " Основними санітарними правилами забезпечення радіаційної безпеки України " (2005). Відповідно до “Норм радіаційної безпеки України)” (НРБУ – 97) усе населення поділяється на три категорії:

категорія А – особи з числа персоналу, які постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

категорія Б – особи з числа персоналу, які безпосередньо не працюють з джерелами іонізуючого випромінювання, але в зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опроміненя;

категорія В – все населення.

Для визначення допустимого рівня впливу випромінювання на різні ділянки тіла людини встановлені групи критичних органів:

І – все тіло, гонади, червоний кістковий мозок;

ІІ – внутрішні органи;

ІІІ – кісткова тканини, шкіра, кисті рук і стоп.

Основними принципами радіаційного захисту є принцип виправданості, принцип неперевищення і принцип оптимізації. Принцип виправданості – це принцип протирадіаційного захисту, який вимагає, щоб користь від вибраної людської діяльності перевищувала пов'язаний з цією діяльністю сумарний збиток для суспільства чи людини.

Принцип неперевищення (обмеження) – принцип протирадіаційного захисту, який вимагає неперевищення (обмеження) встановлених рівнів опромінення, пов'язаних з вибраною людською діяльністю. Цей принцип реалізується при обґрунтуванні гігієнічних нормативів (припустимих лімітів доз) опромінення.

Ліміт дози – основний радіаційно-гігієнічний норматив, метою якого є обмеження опромінення осіб категорії А,Б,В від усіх індустріальних джерел іонізуючого випромінювання в ситуаціях практичної діяльності. Числові значення лімітів дози наведено у таблиці (табл. 11).

Таблиця 11