Екологічний контроль і моніторинг, його види

Моніторинг (англ. monitoring, лат. monitor – той, що попереджає) – система спостережень за об’єктами чи явищами, оцінка і прогноз стану навколишнього середовища. Моніторинг довкілля (навколишнього природного середовища) – комплексна система регулярних (повторюваних) спостережень за станом навколишнього природного середовища та джерелами антропогенного впливу на нього, яка забезпечує зібрання, передачу й оброблення та аналіз отриманої інформації з метою визначення стану біосфери та її окремих елементів, тенденцій змін цього стану у часі за впливу людської діяльності чи природних факторів, своєчасного виявлення негативних процесів, прогнозвуання їхнього розвитку, інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень для попередження шкідливих наслідків і визначення ступеня ефективності проведених природоохоронних заходів.

Моніторинг проводиться з метою безперервного або періодичного планового спостереження за фізичними, хімічними, біологічними процесами у довкіллі, за рівнем забруднення об’єктів довкілля, проведення аналізу інформації, прогнозування стану навколишнього середовища, попередження негативних наслідків.

Основні види моніторингу (за предметом спостережень):

1. Еколого-гігієнічний – контролюється стан екологічних систем, рівень шкідливих чинників у довкіллі.

2. Біологічний – визначення токсичних речовин, продуктів їхнього обміну і біотрансформації у живих організмах.

3. Генетичний – установлення сумарної частоти і нозологічної структури вад розвитку, оцінки ролі факторів спадковості і середовища у мутагенному процесі.

4. Медичний – медичне обстеження осіб, які зазнають дії шкідливих речовин.

Відповідно до територіальних і просторових параметрів розрізняють наступні рівні екологічного моніторингу: локальний – спостереження проводяться на території окремих об’ктів (підприємств), міст, контролюють склад та обсяг забруднень (наприклад на промислових майданчиках і прилеглих до них територіях), дотримання законів про охорну природи; регіональний – спостереження здійснюються в межах певної географічної зони, адміністративного територіального економічного або природного регіону; національний – система спостережень та аналіз результатів про забруднення навколишнього середовища проводиться від регіональних систем й прогнозується якість навколишнього середовища на території усієї країни; глобальний моніторинг здійснюється на основі міжнародних угод системи моніторингу навколишнього середовища, використовується для дослідження і охорони природи. Зокрема, це спостереження за озоновим шаром, випаданням кислотних дощів та іншими явищами глобального характеру.

Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (Інформаційна система, що дозволяє оцінювати стан біосфери) була створена у 1975 році. Вона складалась із кількох підсистем, що займалися вивченням клімату, переносом забруднювачів, Світового океану, відновлювальних ресурсів суходолу та гігієнічних аспектів довкілля.

У рамках Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP) було розроблено концепцію глобального моніторингу навколишнього середовища, яка включала такі напрямки: оцінку глобального забруднення атмосфери і його впливу на клімат; визначення кількості і розподіл забруднень у біологічних середовищах; оцінку проблем, що виникають унаслідок землекористування, зокрема сільськогосподарської діяльності; вивчення реакції наземних екосистем на вплив чинників довкілля; оцінку забруднень Світового океану і його вплив на морські організми; удосконалення міжнародної системи поперджень стосовно стихійних явищ; організацію системи попередження щодо загроз здоров’ю людини.

З 1991 року в межах України виконується програма системного екологічного моніторингу, в якій беруть участь близько 30 різних організацій України. Положення про Державну систему моніторингу довкілля затверджено Кабінетом Міністрів України 30.03.1998 р. № 391. Державна система моніторингу довкілля спрямована на: підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля; підвищення оперативності та якості інформаційного
обслуговування користувачів на всіх рівнях; підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Державний (національний) моніторинг здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет з гідрометеорології (Держкомгідромет), Міністерство охорони здоров’я, Міністерство сільського господарства і продовольства, Державний комітет з водного господарства, Державний комітет з геології та використання надр, Міністерство лісового господарства, Державний комітет житлово-комунального господарства, Національний комітет авіації. Моніторинг проводять також підприємства, установи та організації, що належать до сфери їхнього управління і є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Оцінка впливу забруднення довкілля на стан здоров'я
населення покладається на Міністерство охорони здоров’я та його органи на місцях, які повинні своєчасно інформувати органи державної влади та органи
місцевого самоврядування про негативні тенденції або кризові зміни
стану здоров'я населення внаслідок погіршення екологічної
обстановки. Інформація, що зберігається в системі моніторингу,
використовується для прийняття рішень у галузі охорони довкілля,
раціонального використання природних ресурсів та екологічної
безпеки органами державної влади та органами місцевого
самоврядування і надається їм безкоштовно відповідно до
затверджених регламентів інформаційного обслуговування
користувачів системи моніторингу та її складових частин.