Наша мова в доісторичні часи

Українська мова 1 курс

Мова — найбільше багатство людини й народу

1. Функції мови. 2. Наша мова в доісторичні часи. 3. Українська мова в часи Київської Русі. 4. Утвердження єдиної української літературної мови. 5. Структура мови як системи.

Функції мови

Мова — найважливіше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Основні її функції — оформлення думок і обслуговування міжлюдського спілкування.

Спільна мова об'єднує людей, створює в них відчуття групової єдності і, отже, сприяє перетворенню населення у високоорганізоване суспільство. З мови починається нація, а відтак і держава. Мова є засобом пізнання й освоєння навколишнього світу й поширення набутих знань серед членів суспільства. Навчання відбувається головним чином через мову. Тож мову треба знати досконало.

В Україні, відповідно до статті 10 Конституції України, українська мова є державною. Їй, як це зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року,“надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя” на всій території України.

Наша мова в доісторичні часи

Українська мова виникла не відразу. Вона, виділившись у прадавні часи з якогось індоєвропейського діалекту, формувалася протягом тисячоліть Багато елементів, що вирізняють нашу мову з-поміж інших (розрізнення г і ґ, чергування у і в, роди іменників, кличний відмінок, дієвідмінювання дієслів тощо), спостерігаються вже в архаїчній латині (V—І ст до н.е.), яка теж належить до індоєвропейських мов. Чимало прадавніх слів спільні для української і латинської мов. Діти латинян так само зверталися до батьків mamma, tata, як і сучасні українські, на хліб казали papa, забите місце називали vava, ховаючись, промовляли kuku.

Ще переконливіші аргументи про давність української мови дає сербська мова. Серби на Балкани переселилися з території сучасної України в VІ —VІІ ст. н.е. І хоч за тринадцять-чотирнадцять століть в українській та сербській мовах сталися чималі зміни, проте й тепер дуже відчутна їхня близькість. Зокрема, в сербській мові перед звуками е та и приголосні вимовляються так само твердо, як і в українській: весели, тихи. Багато спільного є у відмінюванні іменників, які в обох мовах однаково діляться на чотири відміни. З усіх слов’янських мов лише в українській і сербській та ще в словенській дієслова в першій особі множини мають закінчення – мо: оремо, стоjимо. Майже однаково в обох мовах змінюються дієслова в наказовому способі: чекаj, чекаjмо, чекаjте. Чимало слів, які, здавалося б, є специфічно українськими, вживаються також у сербській мові в майже однаковому звучанні і з тим самим значенням: гаj, вабити, вир, каљужа, крок, кут, куњати, снага, треба тощо.

Нема сумніву, що й записані візантійським істориком Пріском Панійським 448 р. в таборі гунського вождя Аттіли слова мед і страва — це вже українські слова.