Торгове представництво і посередництво

Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності

Господарсько-торговельна діяльність: поняття і види

Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється су­б'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виро­бів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна ді­яльність є внутрішньою або зовнішньою торгівлею.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися су­б'єктами господарювання в таких формах:

• матеріально-технічне постачання і збут;

• енергопостачання;

• заготівля;

• оптова торгівля;

• роздрібна торгівля і громадське харчування;

• продаж і передання в оренду засобів виробництва;

• комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльнос­ті та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації

товарів (послуг) у сфері обігу.

Торгове представництво і посередництво

1. Право досліджуваних держав спеціально регламентує тор­гове представництво, використовуване комерсантами. Норми цивільного законодавства застосовуються тут тому, що відсутнє регулювання відповідних правовідносин у спеціальному торгово­му законодавстві.

Основні види торгового представництва, що існують у сучас­ному торговому обороті, — це, по-перше, представництво, здійс­нюване службовцями торгового підприємства, і, по-друге, пред­ставництво через агентів, що є посередниками при складенні ви­сновку чи угод.

До зазначених основних юридичних форм представництва на­лежать економічні форми посередництва, що мають істотне зна­чення в експортній торгівлі, проте не виокремлені у правову форму представництва. Зокрема, це представництво, здійснюва­не на підставі договору комісії.

На відміну від представника комісіонер діє від власного імені, і тому права й обов'язки з укладеної ним угоди виникають для нього і повинні бути перенесені ним на комітент. Відносини, що складаються на основі договору комісії, називаються непрямим представництвом.

2. Від торгового представництва варто відрізняти посередниц­тво, що, як правило, регулюється особливо.

Мета посередництва полягає в тому, щоб домогтися укладен­ня угоди між заінтересованими особами.

Посередниками є, наприклад, маклери (ФРН, Швейцарія) і куртьє (Франція).

Маклер — це особа, що професійно займається посередницт­вом. Він є посередником при укладенні різних видів угод, напри­клад, купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування, а також з інших видів діяльності.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується гос­подарськими договорами поставки, контрактації сільськогоспо­дарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами (ст. 263 ГКУ).

Договір про франшизу широко ввійшов у практику господар­ської діяльності з 70-х років XX ст., хоча був відомий у США ще в 30-ті роки. Цей договір не дістав нормативної регламента­ції в національному законодавстві чи міжнародних угодах.

Договір про франшизу розглядається в іноземній літературі як різновид договору про винятковий продаж товарів, сторонами якого є дві особи: постачальник товарів та/або послуг і "приві­лейований покупець" (договір дістав назву від "франшизи" чи "привілею").

Договір про факторинг наприкінці 50-х років почав застосовуватись у США, а з початку 60-х років дістав великого поширення у практиці США та інших країн. В усіх країнах світу нині діють спеціалізо­вані фірми з факторингу, що здійснюють операції на національних рин­ках чи міжнародні операції.

Договір про факторинг — це договір про здійснення посеред­ницьких послуг при фінансових розрахункових операціях між учасниками цивільних угод, що передбачає також обов'язки по­середника з надання деяких інших послуг комерційного харак­теру.

Учасниками відносин з факторингу є фірма — постачальник товарів чи послуг, фірма з факторингу (фактор) і фірма — набу­вач товарів і послуг (клієнт).

Фактор може діяти в межах національного ринку, коли по­стачальник і клієнт перебувають в одній країні, чи як міжнарод­ний фактор, якщо сторони угоди перебувають у різних країнах. Фактор, що перебуває у країні експортера, доручає здійснення своїх функцій за кордоном фактору, що працює у країні імпор- тера-клієнта. Винагорода в цьому разі поділяється між двома факторами. При міжнародному факторингу посередники крім пе­релічених функцій виконують важливі обов'язки з пошуку іно­земних контрагентів. Нині світовий ринок поділений між "лан­цюжками" взаємопов'язаних різнонаціональних фірм-факторів, що виконують доручення в цій сфері діяльності.