Лізинг у сфері господарювання

Відповідно до ст. 292 ГКУ лізинг — це господарська діяль­ність, спрямована на інвестування власних чи залучених фі­нансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (гос­подарське відання) за дорученням чи погодженням лізинго- одержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових пла­тежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лі­зинг може бути двох видів — фінансовий та оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, між­народним тощо.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, при­значене для використання як основні фонди, не заборонене зако­ном до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Майно, яке становить державну (кому­нальну) власність, може бути об'єктом лізингу тільки за пого­дженням з органом, що здійснює управління цим майном, відпо­відно до закону.

Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу.

Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГКУ та законів України.

Лізинг — особливий вид договору майнового наймання.

Відносини з використання машинно-технічних виробів у на­ціональному і міжнародному господарському обороті дедалі шир­ше ґрунтуються на специфічній договірній формі майнового най­мання, що називається договором про лізинг (соп'Ьгасі; о£ Іеазіпд). Виник цей договір у США в середині XX ст., а з кінця 50-х років дістав великого поширення в діловій практиці фірм Захід­ної Європи і Японії, а нині використовується практично в усіх країнах світу.

Практика і доктрина вирізняють дві форми лізингу: фінансо­вий (ііпапеіаі Іеазе), який називають іноді справжнім, і опера­ційний, чи експлуатаційний (орегаі;іоп Іеазе).

На відміну від звичайного договору майнової оренди, фінансо­вий лізинг характеризується тим, що охоплює складніший ком­плекс господарсько-економічних відносин, учасниками яких є не дві, а три сторони: фірма — виготовлювач машин, устаткуван­ня, лізингова фірма (орендодавець) і фірма-користувач (лізинго- тримач).

Орендодавцями є спеціалізовані лізингові промислові та фінан­сові фірми. Промислові товариства чи компанії, що займаються лізингом, є або філіями великих фірм — продуцентів техніки, або незалежними фірмами, створеними кількома фірмами-проду- центами.

У широких масштабах лізингові операції здійснюють фінан­сові товариства чи компанії, що є філіями банків чи їх функціо­нальними підрозділами (відділеннями), або кредитні, страхові й інші організації.

Лізинг охоплює складний комплекс договірних відносин і здій­снюється на базі двох чи більше договорів, насамперед купівлі- продажу і майнового наймання. За договором купівлі-продажу між фірмою — продуцентом технічного об'єкта і лізинговою фір­мою остання здобуває машину чи устаткування у власність спе­ціально з метою подальшого здавання їх в оренду. За договором майнового найму, чи власне лізингу, між лізинговою фірмою- власником і промисловою фірмою-користувачем технічний об'єкт здається в найм. Цей неподільний зв'язок двох операцій — ку- півлі-продажу майна й передавання його в користування (чи орен­ду) — відображується в часто застосовуваному визначенні дого­вору про лізинг як договору оренди-продажу.