Структура права

Структура права — це внутрішня побудова права (система права), спосіб організації та взаємодії його елементів.

1. За субординацією у правовому регулюванні право (галузі права) можна поділити на:

— матеріальне;

— процесуальне.

Матеріальне право — це сукупність норм права, за допомогою яких держава безпосередньо регулює суспільні відносини, а саме: конституційні, адміністративні, фінансові, кримінальні, земельні, цивільні, трудові, сімейні тощо. Ці норми закріплюють порядок формування, структуру, правовий статус державних органів та їхніх посадових осіб, юридичних і фізичних осіб, форми власності тощо. Відповідно, виокремлюються такі матеріальні галузі права, як: адміністративне, конституційне, кримінальне, трудове, цивільне, фінансове та ін.

Процесуальне право — це сукупність норм права, що регулюють порядок застосування норм матеріального права, зокрема: відносини, що виникають в процесі розгляду кримінальних, цивільних і господарських справ; завдання й обов'язки суду при здійсненні правосуддя; права та обов'язки сторін. Воно походить від матеріального та має на меті обслуговування його інтересів, хоча характеризується порівняною самостійністю, єдністю та диференціацією процесуальних норм на галузі й інститути.

До процесуальних галузей права належать цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, останнім часом виникають нові галузі процесуального права: конституційно-процесуальне, адміністративно-процесуальне та ін.

Матеріальне та процесуальне право співвідносяться як зміст і форма, адже процесуальні норми відображають порядок реалізації матеріальних норм права, що, відповідно, є однією з передумов ефективного впливу права на суспільні відносини.

2. За функціональним призначенням (функціями права) право можна розподілити на:

— регулятивне;

— охоронне.

Регулятивне право — це сукупність норм права, що регулюють поведінку суб'єктів права, закріплюючи суб'єктивні права та юридичні обов'язки,

Охоронне право — це сукупність норм права, що мають на меті охорону суспільних відносин, забезпечення їх недоторканності з боку правопорушників, недопущення та зменшення правопорушень, а також витіснення тих негативних відносин, які не відповідають об'єктивним законам розвитку суспільства, через застосування засобів державно-владного впливу.

3. За предметом і методом правового регулювання право поділяють на:

— публічне;

— приватне.

Публічне право —сукупність норм права, що регулюють відносини та закріплюють порядок організації, формування, структуру, правовий статус державних органів, захисту суверенітету, територіального ладу і правопорядку, міждержавні стосунки тощо. До публічних галузей права належать: конституційне, міжнародне публічне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне тощо. Особливістю публічного права є те, що воно регулює відносини фізичних та юридичних осіб з державою, а також між державними органами та між державами, інші суспільні відносини публічного характеру.

Приватне право —це сукупність норм права, що регулюють суспільні відносини у сфері приватного інтересу (майнові, особисті немайнові, шлюбно-сімейні, трудові відносини тощо). До приватних галузей права належать: цивільне, сімейне, трудове, авторське, житлове, міжнародне приватне тощо. Приватне право регулює відносини між фізичними та юридичними особами, котрі виникають, змінюються та припиняються з волі цих осіб, встановлює певні межі для їхніх дій.

Водночас, незважаючи на певне розмежування в системі права, що є досить умовним, приватне право, забезпечуючи права та законні інтереси фізичних осіб та їх об'єднань, не може бути повністю автономним від публічного, адже охороняється та захищається ним..

4. Залежно від обов'язковості виконання вимог правових норм у структурі права виділяють також:

— об'єктивне;

— суб'єктивне право.

Об'єктивне (позитивне) право — це система норм права, що встановлюються державою та містяться у виданих компетентними державними органами нормативно-правових актах. Виконання норм об'єктивного права не залежить від волі суб'єкта (наприклад, обов'язок сплачувати податки, захищати Вітчизну, заборона переходити дорогу в невстановлених для цього місцях тощо).

Суб'єктивне право — цевид і міра індивідуальних можливостей суб'єкта права щодо виконання певних дій, реалізації встановлених нормами об'єктивного (позитивного) права прав і свобод людини та громадянина. Право в суб'єктивному значенні є персоніфікованим, тобто належить конкретній особі, а його реалізація безпосередньо залежить від волі суб'єкта (приміром, реалізація права на освіту, на звернення, на підприємницьку діяльність тощо).