Давньогрецька і давньоримська літератури, харак­тер їхніх взаємозв’язків

Протягом тривалого часу вважалося, що римська література по відношенню до еллінської вторинна, наслідувальна, і ставлення до її творів було приблизно таким, як у скульптурі ставлення до римських копій з давньогрецьких оригіналів.

Відверто кажучи, підстави для такого погляду були, бо очевидно, що римська культура поступається еллінській як за оригінальністю і масштабністю, так і за рівнем художньої довершеності. Промовистий факт: Юлій Цезар порівняв одного з найбільших римських драматургів Теренція із еллінським комедіографом Менандром, явно на користь останнього – він назвав свого земляка “напів-Менандром”, і цим усе сказано. Римляни підкорили греків силою зброї, а греки римлян – силою мистецтва.

Але все це зовсім не означає, що давньоримська література не має художньої вартісності і оригінальності, адже це одна з найцікавіших літератур світу. Неможливо навіть уявити собі всесвітньої літератури без довершеної лірики, скажімо, співця кохання Овідія, якого вважали своїм духовним батьком середньовічні провансальські трубадури, або класично довершених поезій Горація, що творчим доробком дійсно звів собі нетлінний монумент (пор. наслідування Пушкіна “Я памятник воздвиг себе нерукотворный…” або Рильського “Я пам’ятник собі поставив нетривалий…”). Годі уявити світове красне письменство й без переспівів або травестій “Енеїди” Вергілія, у якого запозичив сюжет Котляревський. Та й у драматургії, незважаючи на значну перевагу греків, римляни також сказали своє вагоме слово – скажімо, мотив знайденого скарбу, який зробив новоявленого багатія смішним, від Плавта (комедія “Горщик”) перейшов до Мольєра, а образ скупого став “вічним” у світовій літературі (Евкліон–Гарпагон–Шейлок–Гобсек–Плюшкін…).