Апокрисис” Христофора Філарета. Острог. 1598-1599

Одним з найвизначніших трактатів, спрямованих проти Берестейської унії, був “Апокрисис”або “Отповедь на книжки о соборе Берестейском” Христофора Філарета. За твердження польського історика Я. Биліньського, під цим псевдонімом слід розуміти ім’я діяча острозького науково-літературного осередку Мартина Броневського. Мартин Броневський походив з Бронева, був сином реформаційного діяча з Великопольщі Прокопа Броневського, володів землями у Київському, Волинському, Чернігівському та Брацлавському воєводствах, а також на Познанщині – частиною м. Шомотули – гнізда протестантського руху Братів Чеських. Перші відомості про Мартина Броневського відносяться до 1595 р. в матеріалах Торунського протестантського синоду. Із другої половини 1596 р. М. Броневський діяв як довірена особа князя К.-В.Острозького в стосунках з головою протестантського руху – Криштофом Радзивілом, у справі об’єднання протестантів та православних в боротьбі з католицизмом. У 1597 р. за доручення К.-В. Острозького він написав “Апокрисис”, який був надрукований польською мовою у краківськиій друкарні Олекси Родецького. Повна назва книги: “Apokrysys albo odpowiedz na ksiazki o synodzie brzeskim imieniem ludzi starozytnej religii greckiej, przez Chrystofora Philaleta.” У 1598-99 рр. твір було перекладено церковно-слов’янською мовою та видано в Острозі. Очевидно, автором перекладу був Клірик Острозький. На початку книги розміщений вірш: “Книга до минаючих мовить”, у якому автор закликав купувати його книгу. Після вірша йде присвята коронному канцлеру Янові Замойському та “Передмова до чительника”, а далі – сам текст. Мартин Броневський написав “Апокрисис” з позицій суворої критики книги Перта Скарги “Синод Берестейській”, у якій виправдовувалася Берестейська унія 1596 р. Уїдливими словами М. Броневський карає головних організаторів унії –Михайла Рогозу (Київського митрополита), єпископів Кирила Терлецького та Іпатія Потія, які продалися Ватикану – “римським риболовам”, що ставлять на підлеглих територіях “сіті на чужії гроші”. Закликає невірити цим епископам, які “злодейми, разбойниками, албо наемниками, а не пастырями власне мћти бы быти названы». Вірогідно, що “Апокрисис був написаний на персональне замовлення князя К.-В.Острозького, запеклого противника церковної унії.

“Апокрисис” складається з чотирьох частин. Перша частина присвячена засудженню дій організаторів Берестейської унії. У другій частині стверджується законність православного анти уніатського собору. У третій частині автор спростовує ствердження П.Скарги про без альтернативність єдиновладдя Римського папи як Божого намісника. У четвертій частині книги Броневський аналізує факти національно-релігійного гніту в Україні та Білорусії і припускає, що це приведе до повстання та загибелі Речі Посполитої. При написанні “Апокрисису” М. Броневський використав широке коло сучасних йому історичних документів та матеріалів, навіть приватні листи тогочасних діячів. Це дало йому змогу документально спростувати писання Петра Скарги. Особливістю твору є використання фольклору: прислів’їв, приказок, анекдотів, фразеологізмів, алегорій, метафор. З великою майстерністю включаючи їх у полемічний текст, автор ще більше підсилює його виразність. “Апокрисис” належить до найкращих зразків полемічної літератури. Іван Франко вважав цю працю “короною антиуніатської полеміки XVI ст.” Вплив цього твору відчувається в антиуніатських трактатах І.Вишенського, М.Смотрицького, З. Копистянського та інших полемістів. Особливо високо оцінив “Апокрисис” Іван Вишенський у своєму Посланні до князя К.-В. Острозького. Останнє видання Апокрисиса здійснили польською мовою Януш Билінський та Юзеф Длугош у Вроцлаві в 1994 році.