Стоїцизм

Одного разу Зенон з Кітія (336 – 264 рр. до н. е.), що на Кіпрі, звернувся до оракула з питанням, як йому жити найкращим чином і оракул відповів: «Взяти приклад з покійників». Пораду оракула неможна розуміти буквально, тому Зенон, поміркувавши, почав читати давніх письменників і філософів. Через деякийсь час йому довелось плисти з Фінікії у Пирей з вантажем пурпуру, і його корабель потонув. Зенон, однак, врятувався і через деякий час добрався до Афін.

У Афінах він перш за все зайшов до книжкової крамниці і побачив там книгу філософа Ксенофонта «Спогади про Сократа». Прочитавши її, Зенон був настільки вражений, що тут же почав питати у перехожих, до кого йому необхідно звернутись, щоб стати учнем філософа. В цей час повз нього проходив афінський філософ-кінік, учень Діогена, Кратет, і афіняни порадили Зенону звернутись до нього. Так майбутній засновник стоїчної філософії став учнем кініка. Пізніше Зенон пішов від Кратета і вчився у інших філософів, а потім заснував власну школу.

В самому центрі Афін у ті часи стояла споруда, побудована у V ст. до н. е. Афінським полководцем, героєм греко-перських війн Кімоном. Це була зала з колонадою, яка називалась Барвистою (Розписаною) Стоєю. Прикрашена численними фресками, вона символізувала військові подвиги греків як в історичні, так і в міфічні часи. Але до того часу, коли, гуляючи цією залою, викладав свої філософські міркування Зенон, вона вже не користувалась доброю славою. Навпаки, в часи Тридцяти тиранів тут проходили судові процеси, в результаті яких було страчено майже півтори тисячі афінських громадян. Вважають, що Зенон обрав Барвисту Стою через скромність – він вважав, що в таке місце не прийде багато людей. З того часу Зенон і його послідовники стали називатись стоїками.

В своїй філософії Зенон і його учні на перше місце висували проблему блага та зла в людському житті. У поглядах на влаштування світу вони дотримувались атомістичної концепції Демокріта, причому також вважали, що рух атомів визначений, а отже, і в житті людини володарює обумовленість (передвизначеність) – людина не є вільною у виборі тих життєвих обставин, в котрі вона потрапляє. А якщо так, розмірковували стоїки, то головне для людини навчитись, не дивлячись на обставини, діяти так, щоб не позбутись головної своєї якості – доброчесності.

Доброчесне життя для стоїків – це життя у злагоді з природою, що фактично означає життя у злагоді з розумом. Адже саме природою, пройнятою божественною силою, людині даний розум. Жити розумно – це означає жити у злагоді зі всезагальним божественним законом, утримуватися від усього того, ним заборонено. Це, вважали стоїки, створює людині рівне щасливе життя.

Що представляє собою доброчинність в уявленні стоїків? На першому місці серед доброчинностей у них розуміння, тобто знання, що є зло, а що – добро, а що – ні те ні інше. Друга доброчинність – мужність, тобто знання, що зробити, чого боятись, а в чому не дотримуватись ні того ні іншого. Третя доброчинність – стриманість – це здатність не переходити межу, визначену розумом, самовладання. Четверта доброчинність – справедливість – базується на знанні природних законів та їх дотриманні. І, нарешті, п’ята доброчинність – особлива стоїчна доброчинність – це велич душі, тобто знання або самовладання, яке дозволяє бути вище за все, що з тобою відбувається, як хороше, так і погане. Саме прагнення слідувати п’ятій доброчинності – величі душі – принесло багатьом стоїкам славу, а стоїчному вченню – заслужену популярність.

Злом стоїки вважали все, що за своєю суттю протилежне доброчинності або благу: нерозуміння, боягузтво, розбещеність, несправедливість, легкодухість. Будь-яке благо стоїки вважали прекрасним, а зло, навпаки, – потворним. Але звідки береться зло? Перш за все з дій та бажань нерозумних, незгодних з природою. Від нерозуміння, помилкових думок, вважав Зенон, в душі людини відбуваються рухи незгодні з природою – їх він називав пристрастями.

Стоїки сформулювали цілий ряд пристрастей, розділивши їх на чотири головні види: скорбота (нерозумне душевне стиснення), страх (очікування зла), бажання (нерозумне збудження) і насолода (нерозумне збудження до предмета, котрому лише за видимістю віддається перевага).

Ці види, в свою чергу, також поділялись. Наприклад, до скорботи стоїки відносили такі пристрасті, як заздрість (скорбота за чужим благом), ревнощі (скорбота за тим, що іншому дісталося те, чого хочеться самому) та суперництво (скорбота, коли інший має те саме, що і ти).

До страху відносили нерішучість (страх щось зробити), переляк (страх, від якого віднімається язик) або сором (страх безчестя). Але чи не слід боятися безчестя? Справа в тому, що стоїки вимагали різниці між справжнім безчестям (до якого вони відносили, скажімо, втрату однієї зі стоїчних доброчинностей), і безчестям хибним, яке лише вважається.

До бажань стоїки відносили ворожість (бажання зла іншому, причому тривале і таке, що посилюється), гнів (бажання покарати того, хто, на твою думку, безпідставно тебе образив) та любов (прагнення до зближення, викликане видимістю краси). Звичайно, стоїки не заперечували взагалі любов. Скажімо, любов до блага, а відповідно і до краси, наполеглива ними рекомендувались, однак, вважали вони, необхідно розрізняти істинну красу – красу душі, і красу примарну, тобто тільки зовнішню.

Нарешті до насолод стоїки відносили такі пристрасті, як злорадість (насолоду від чужих нещасть), зачарування (насолода, отримана через слух) або розбещеність. Неможливість позбутися від цих пристрастей стоїки розцінювали як свого роду хворобу душі.

Але все-таки стоїки не вважали, що душа людини повинна звільнитися взагалі від будь-яких рухів. Вони розглядали і три типи так званих «добрих пристрастей»: радість (протилежна насолоді), обережність (протилежна страхові) та воля (протилежна бажанню).

Ідеалом людини у стоїків виступає мудрець – людина, яка досягла вершин знання і розуміння природи та її законів, непідвладна пристрастям, проста у житті, яка турбується про особисте та суспільне благо. Мудреця стоїки називали навіть божественним, адже така людина відчуває розчиненого в природі бога, відчуває його і розуміє.

Філософи-стоїки дали багато прикладів мужньої, холоднокровної, не дивлячись не обставини, поведінки. З тих часів таку поведінку називають стоїчною.