У сучасних умовах банки західних країн виконують важливу роль у фінансуванні держави, розміщенні облігацій державних позик

КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ — ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ЦЕ КРЕДИТНІ УСТАНОВИ, ЩО В СУКУПНОСТІ ЗДІЙСНЮЮТЬ РОЗРАХУНКОВО-КАСОВЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ, ЗАЛУЧАЮТЬ ДЕПОЗИТИ ТА НАДАЮТЬ КРЕДИТИ.

КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ ЗДІЙСНЮЮТЬ НА ДОГОВІРНИХ УМО­ВАХ КРЕДИТНЕ, РОЗРАХУНКОВО-КАСОВЕ ТА ІНШЕ БАНКІВСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ І ФІЗИЧНИХ ОСІБ, А ТАКОЖ МОЖУТЬ ВИКОНУВАТИ ВСІ АБО ДЕЯКІ З ТАКИХ ОПЕРАЦІЙ:

¾ ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ ЗА ДОРУЧЕННЯМ ВЛАСНИКІВ АБО РОЗПОРЯДНИКІВ КАПІТАЛІВ, ЩО ІНВЕСТУЮТЬСЯ;

¾ ВИПУСК ПЛАТІЖНИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ІНШИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ (ЧЕКІВ, АКРЕДИТИВІВ, ВЕКСЕЛІВ, АКЦІЙ, СЕРТИФІКАТІВ, ОБЛІГАЦІЙ ТОЩО);

¾ КУПІВЛЯ, ПРОДАЖ І ЗБЕРІГАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ, А ТАКОЖ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ІНШИХ ЕМІТЕНТІВ;

¾ ВИДАЧА ДОРУЧЕНЬ, ГАРАНТІЙ ТА ІНШИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ТРЕТІХ ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ЇХ ВИКОНАННЯ У ГРОШОВІЙ ФОРМІ;

¾ КАСОВЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ;

¾ ПРИДБАННЯ ПРАВА ВИМОГИ З ПОСТАЧАННЯ ТОВАРІВ І НАДАННЯ ПОСЛУГ, ПРИЙНЯТТЯ РИЗИКІВ ВИКОНАННЯ ТАКИХ ВИМОГ ТА ЇХ ІНКАСУВАННЯ (ФАКТОРИНГ);

¾ КУПІВЛЯ У ПІДПРИЄМСТВ І ГРОМАДЯН ТА ПРОДАЖ ЇМ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ;

¾ КУПІВЛЯ І ПРОДАЖ У ДЕРЖАВИ І ЗА КОРДОНОМ ДОРОГОЦІННИХ МЕТАЛІВ, ПРИРОДНИХ ДОРОГОЦІННИХ КАМЕНІВ, А ТАКОЖ ВИРОБІВ З НИХ;

¾ ДОВІРЧІ ОПЕРАЦІЇ (ЗАЛУЧЕННЯ І РОЗМІЩЕННЯ КОШТІВ; УПРАВЛІННЯ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ ТОЩО) ЗА ДОРУЧЕННЯМ КЛІЄНТІВ;

¾ НАДАННЯ КОНСУЛЬТАТИВНИХ ТА ІНШИХ ПОСЛУГ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ БАНКІВСЬКОЮ ТА ІНШОЮ КОМЕРЦІЙНОЮ І ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ.

КОМЕРЦІЙНИМ БАНКАМ В УКРАЇНІ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ВЕСТИ ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА І ТОРГІВЛІ МАТЕРІАЛЬНИМИ ЦІННОСТЯМИ, А ТАКОЖ ДІЯЛЬНІСТЮ З УСІХ ВИДІВ СТРАХУВАННЯ.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями:

- формою власності;

- організаційною формою;

- розміром капіталу;

- філійною мережею;

- діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на державні, кооперативні і колективні.

Банки з державною формою власності створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ.

Комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки відкритого і закритого типу формують свій капітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами одного типу.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференціація банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові — страхових інституцій; кооперативні — кооперативів тощо.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою.

11.2. Походження та розвиток комерційних банків

Початки банківської діяльності сягають часів Стародавнього Вавилону, коли храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов’язання чи заставу.

Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавній Греції жрецями, храмами і міняйлами-трапезитами, а у Стародавньому Римі — менсаріями. З падінням Римської імперії занепали і початки банківського ремесла.

Розвиток виробництва і торгівлі у середні віки привів до відродження банківництва. У 1171 р. був заснований банк Венеції, а у ХIV—XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою.

Потужним поштовхом для активізації й удосконалення банківського бізнесу став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичного капіталізму, як відомо, є Англія, тому саме там найперше почали складатися основи і принципи банківської справи в її сучасному розумінні. Першим великим акціонерним банком, який широко розгорнув комерційне кредитування, був Англійський банк, за ним ряд інших.

Якісно новим етапом у розвитку банківських операцій став перехід від діяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок з власних коштів, до кредитування за рахунок залучених коштів у формі клієнтських вкладів. Пріоритетними стають посередництво у платежах і кредитуванні. Швидко розвиваються пасивні операції — збирання, залучення вільних коштів у населення, підприємців, торговців, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім «торгівлі грошима» (вигідного їх розміщення) з метою одержання прибутку. Власний капітал банків втрачає первісну функцію джерела активних операцій і слугує передусім фондом, який гарантує вклади клієнтів і платоспроможність банківської установи.

Під впливом концентрації виробництва у промисловості різко посилилась концентрація банків. Вона відбувалась шляхом інтенсивного зростання великих банків, об’єднання банків, а також поглинання одних банків іншими. На початок ХХ ст. у більшості капіталістичних країн провідні позиції в кредитній системі зайняли кілька гігантських банків, які налічували сотні філій (відділень) і мали тісні зв’язки з промисловими монополіями. І зараз у країнах з розвинутою ринковою економікою концентрація банків дуже висока.

У сучасних умовах банки західних країн виконують важливу роль у фінансуванні держави, розміщенні облігацій державних позик.

У 70—80 роки ХХ ст. набула швидкого розвитку міжнародна діяльність великих банків. Поряд з міжнаціональними корпораціями в промисловості та інших галузях з’явилися національні банківські монополії, які діють переважно за межами країни базування. Такі банки мають назву транснаціональних (ТНБ). З концентрацією банків пов’язана тенденція до їх універсалізації — розширення великими банками кола операцій. Універсалізація поєднується з процесом спеціалізації банків. Обидві ці тенденції постійно взаємодіють. Серед спеціалізованих банків виділяються інвестиційні, ощадні, зовнішньоторговельні, сільськогосподарські, іпотечні тощо.

11.3. Основи організації та специфіка діяльності
окремих видів комерційних банків

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво», інших законодавчих актів України.

БАНК ВВАЖАЄТЬСЯ СТВОРЕНИМ І НАБУВАЄ СТАТУСУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ З МОМЕНТУ ЙОГО РЕЄСТРАЦІЇ В НАЦІОНАЛЬНОМУ БАНКУ УКРАЇНИ. УЧАСНИКАМИ БАНКУ МОЖУТЬ БУТИ ЮРИДИЧНІ І ФІЗИЧНІ ОСОБИ, РЕЗИДЕНТИ ТА НЕРЕЗИДЕНТИ, А ТАКОЖ ДЕРЖАВА В ОСОБІ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ АБО УПОВНОВАЖЕНИХ НИМ ОРГАНІВ. УЧАСНИКАМИ БАНКУ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ЮРИДИЧНІ ОСОБИ, В ЯКИХ БАНК МАЄ ІСТОТНУ УЧАСТЬ (10% І БІЛЬШЕ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ), ОБ’ЄД­НАННЯ ГРОМАДЯН, РЕЛІГІЙНІ ТА БЛАГОДІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі.

Для реєстрації комерційного банку орган управління подає до регіонального управління (РУ) НБУ пакет необхідних документів. Але до цього необхідно зібрати певну суму грошей і акумулювати її на тимчасовому рахунку в НБУ. РУ НБУ розглядає пакет реєстраційних документів про створення комерційного банку і з відповідним висновком передає його в центральний апарат НБУ, де вони розглядаються відповідними структурними підрозділами. Остаточне РІШЕННЯ ПРО МОЖЛИВІСТЬ СТВОРЕННЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ З НАЦІОНАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ ПРИЙМАЄ КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ І РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ, А БАНКУ З УЧАСТЮ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ — ПРАВЛІННЯ НБУ.

ОРГАНІЗАЦІЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ, КРІМ РЕЄСТРАЦІЇ, ПЕРЕДБАЧАЄ ЛІЦЕНЗУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Воно полягає в наданні офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей дозвіл видає НБУ. Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов’яз­ковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів.

НБУ видає банкам ліцензії на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та ін.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ТА УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ І СЛУЖБАМИ ТА КЕРІВНИМИ ОРГАНАМИ.

Вищим органом управління банку є загальні збори акціонерів (учасників). Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Роботою правління керує голова, а дирекції — генеральний директор.

Контроль за діяльністю правління (дирекції) банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників).

За рішенням зборів акціонерів (учасників) створюється спостережна рада з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов’язки. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими.