В ЗАПОРІЗЬКІЙ області 6 страница

Дитинець (Вал) - місце, де на початку 1 тис були поселення, а з VII ст. розташовувався укріпле­ний центр міста. Тут у XI-XVI ст. складався унікальний архі­тектурний комплекс, від якого збереглися Спасо-Преображенський (XI ст.) і Борисоглібський (XII ст.) собори.

На Валу розташовані і пам'ятки цивільної архітекту­ри: житловий будинок черні­гівського полковника Якова

Лизогуба (1690-і рр.). Пізніше тут розміщувалася полкова канцелярія. Пам'ятками є відомий Чернігівський Колегіум (1700-1702), будинки архіє­пископа (1780) та губернатора (1804).

Неподалік від Дитинця розташо­вана П'ятницька церква (ХІІ-ХІІІ ст.).

Єлецький Успенський монастир був заснований у 1060-і роки у хвойному лісі (з цим пов'язують його назву). Був час (1635-1649 рр.), коли він належав єзуїтам.

Головним храмом є Успенський собор (XII ст.). Тут розташовані також дзвіниця, Петропавловська церква з трапезною і келії.

В місті також збереглися храми XVIII ст. - Катерининська (1715) і Воскресенська (1775) церкви.

На території сучасного Новгород-Сіверського знайдені численні археологічні пам'ятки кам'яного віку, періоду бронзи, часів зародження слов'янства. В ІХ-Х ст. на Замковій горі існувало городище. У X ст. після пожежі на його місці споруджено нову фортецю.

Ще в XI ст. виник Спаський монастир. Однак монастирський комп­лекс, який дійшов до нашого часу, почав формуватися з другої половини XVI ст., коли він став резиденцією чернігівського митрополита Лазаря Барановича. У той час побудовано Спаський собор, Петропавлівську трапезну церкву, келії, нову муровану огорожу. В цей час ансамбль набув рис українського бароко.

Протягом 1674-1679 рр. при монастирі діяла перша на Лівобереж­ній Україні друкарня, пізніше переведена доТроїцько-Іллінського монас­тиря у Чернігові.

У 1791-1796 рр. за наказом Катерини II на місці стародавнього Спаського ^ч храму побудували Спасо-Преображенський собор за проектом Джакомо Ква-ренгі — автора Смольного інституту та інших споруд у Петербурзі.

З 1979 р. територія Спасо-Преображенського монастиря є архітектурно-історичним заповідником.

Успенський собор розташований на місці, де, за переказами, стоя­ли ідоли в дохристиянську епоху. Після хрещення цих земель на місці капища було збудовано храм на честь Богородиці (ХІ-ХІІ ст.). Коли було зведено будівлю собору, що прикрашає місто в наші дні, точно невідомо, Є відомості про закладку храму ще у XVII ст.

В Новгород-Сіверському збереглися також Михайлівська (1845) та Предтеченська (1834) церкви.

Своєрідність місту надають і пам'ятки цивільної архітектури. Серед них Тріумфальна арка з гербами 10 повітів, що була споруджена до при­їзду Катерини II в січні 1787 р. Від тих часів збереглися в центрі міста і Торгові ряди. Торгові склади і Будинок земства репрезентують XIX ст. Батурин заснований на початку XVII ст. Назву виводять від батурив, батирів - богатирів. Ще одне пояснення пов'язує назву міста з польським королем Стефаном Баторієм, який заснував його у 1576 р.

У 1669-1708 рр. був резиденцією гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи. У 1708 р. після переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII Батурин був знищений російськи­ми військами на чолі з О. Мєншіковим. Батурин знову стає столицею козацького Лівобережжя за К. Розумовського, який отримав дозвіл на відбудову гетьманської столиці (1750).

У 1799-1803 роках архітекторами А. Рінальді, Ч. Камероном був споруджений палацово-парковий комплекс (Палац Розумовського). На сьогодні збереглася лише центральна частина палацу.

На кошти Розумовських також було побудовано Воскресенську церкву (1803), у якій було поховано останнього гетьмана Кирила Розу­мовського.

Зберігся будинок Кочубея (ХУІІ-ХУІІІ ст.), в якому розмістився Батуринський історико-краєзнавчий музей. Уцілів Покровський собор (1789).

Сьогодні Батурин є історико-культурним заповідником «Гетьман­ська столиця».

Історичним містом є і стародавній Любеч, який вперше згадуєть­ся в літописах під 882 роком. Поселення з'явилися на цій території в ранньому залізному віці. Про Любеч як значний торговий центр писав у 942 році візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своєму трактаті «Про управління державою».

Любецький замок був побудований у другій половині XI ст. на місці стародавнього слов'янського укріпленого городища.

У XI ст. Антип (згодом Антоній Печерський) викопав печеру, що започаткувала діяльність Любецького Антонівського монастиря, який з перервами існував до 1786 р. Його споруди дійшли до XX ст., проте на сьогодні збереглася лише печера.

На початку XVIII ст. була збудована в межах старої фортеці на замов­лення гетьмана І. Мазепи будівля господарського призначення, яка в історію увійшла під назвою кам'яниця Полуботка (з 1709 р. знаходилася в складі маєтку П. Полуботка).

Ніжин розташований на обох берегах р. Остер. У першій чверті XVII ст. на лівому березі Остра була побудована цитадель (замок). Після приєднання наприкінці XVIII ст. Правобережної України до Росії ніжин­ський замок втратив своє оборонне значення і почав руйнуватися. Вели­ких руйнувань замку завдала пожежа 1797 р., коли в місті згоріло понад сто будинків, у т. ч. і на території замку. Згодом вали зрівняли, засипали рів. Планом забудови міста 1803 р. цю територію відвели під ринок, який існує і зараз у дещо зменшених розмірах.

З 1742 р. через Ніжин проходив поштовий тракт Глухів - Київ. У 1770-і рр. було споруджено приміщення Ніжинської поштової контори (зараз діє як музей), де зупинялися численні подорожуючі, у т.ч. Д. Фонві-зін, О. Пушкін, О. Грибоєдов, М. Глинка, Т. Шевченко, В. Даль, А. Міцкевич, С. Гулак-Артемовський та ін.

Ніжин був єдиним повітовим містом, що мав вищий навчальний заклад - Гімназію вищих наук, засновану 4 вересня 1820 р. на кошти князів О.А. та І.А. Безбородьків. Навчальний корпус був споруджений за проектом Л. Руска.

В місті збереглося баТато архітектурних пам'яток,: Миколаївський собор (1668), грецька Михайлівська (1731), Троїцька (1733), Преобра-женська (1748), Покровська (1757), Хрестовоздвиженська (1775), грець­ка Всіхсвятська (1786), Іоанна Богослова (XVIII ст.) церкви, Введенський собор (1788).

До пам'яток цивільної архітектури міста належить Купецький буди­нок (XVIII ст.) і приміщення Ліцею вищих наук (1820).

Остер - одне з найдавніших міст Придніпров'я. Запис у літопису під 1098 р. повідомляє про заснування Володимиром Мономахом «Городця на Вістрі» - фортеці для захисту Русі від половців. Городище «Городок Остерський» є пам'яткою археології (XI ст.).

У південно-східній частині городища збереглася божниця св. Миха-їла, згадувана в літопису, її збудовано, як гадають, за князя Володими­ра Мономаха. За його сина, Юрія Долгорукого вона була прикрашена фресками, тому її почали називати «Юр'євою божницею» (частково збе­реглася).

1240 р. Остерський Городець був спалений. На початку XIV ст. ближ­че до Десни виросло нове поселення, яке дістало назву Остер.

Палац (1782-1787), що був побудований фельдмаршалом П. Румян-цевим-Задунайським, частково зберігся в селі Вишеньки.

У селищі Короп розташована єдина на Лівобережжі церква-фортеця XVIII ст. - Ільїнська. Тут також збереглися Вознесенська церква (1764) і садиба Дараганів (Ю.Ф. Дараган - козелецький полковник XVIII ст.).

В с. Густині на початку XVII ст. на землях Вишневецьких серед гус­тих дубових лісів (з цим пов'язують назву) було засновано монастир, архітектурний ансамбль якого складався протягом другої половини XVII-XVIII ст. Центром монастирського комплексу є Троїцький собор (1676). У 1994 р. монастир відродився як жіночий. При обителі є готель для паломників.

У селищі Седнів в XVII ст. зберігся маєток Я. Лизогуба. Тут також збереглася лизогубівська кам'яниця (1690) та Воскресенська (1690),

Георгіївська (1747, 1852), Успенська (1860) церкви. Про Седнів як дав­ньоруське місто-фортецю Сновськ вперше згадується в 1068 р. Сучасна назва вживається з XVI ст.

Цікаву історико-культурну спадщину мають Козелець, Мена, Кага-нівка, Тростянець, Пфилуки, Короп, Сосниця тощо.

Прикінцеве хотілось би, зауважити, що Україна в цілому, а деякі регі­они зокрема (Галичина, Закарпаття, Південний берег Криму, Київщина, Новгород-Сіверщина та ін.) мають надзвичайно багату і різнопланову культурно-історичну спадщину.

Серед туристичних ресурсів важливу роль відіграють місця, пов'я­зані з життям і діяльністю видатних людей, де створено меморіальні музеї-садиби: Т. Шевченка - с. Моринці Черкаської обл., Лесі Україки -м. Новоград-Волинський Житомирської обл. та с. Колодяжне Волинської обл., /. Франка - с. Нагуєвичі Львівської обл., /. Карпенка-Карого - с. Мико­лаївка (Хутір «Надія») Кіровоградської обл., К. Білокур - с. Богданівка Київської обл., О. Довженка - м. Сосниця Чернігівської обл., Г. Сковоро ди - с. Чорнухи Полтавської обл. та с. Сковородинівка Харківської обл., /. Котляревського та Панаса Мирного - м. Полтава, М. Гоголя - с. Гоголе-ве Полтавської обл., В. Даля - м. Луганськ, М. Пирогова - м. Вінниця, М. Коцюбинського - м. Чернігів, О. Кобилянської та Ю. Федьковича -м. Чернівці, А. Чехова - м. Ялта та м. Суми, /. Айвазовського - м. Феодо­сія. В Україні функціонує понад 50 літературно-меморіальних музеїв вітчизняних і зарубіжних письменників.

Музеї України є справжніми скарбницями національної культури. За профілем вони поділяються на історичні, краєзнавчі, мистецькі, літера­турні, етнографічні, галузеві тощо.

Перші в Україні /иузеі'були відкриті в Миколаєві (1806), Феодо­сії (1811), Одесі (1825) і при Київському університеті (1835). За даними довідника «Музеї України» в державі функціонує понад 550 офіційно зареєстрованих музеїв, з яких 18 мають статус національних. За кіль­кістю музеїв лідерами серед міст є Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Чернігів, Одеса, Переяслав-Хмельницький; серед областей - Черкаська, Чернігівська, Вінницька, Донецька та Ар Крим. Однак, кожне містечко та чимало сіл України мають краєзнавчі музеї, де зібрано цікаві факти їх самобутньої історії. Всього на громадських засадах функціонує близько 7 тис. музеїв.

Своєю специфікою відрізняються музеї: історії соляних копалень (Солотвино Закарпатської обл.), писанки (Коломия Івано-Франківська обл.), лісу і сплаву (НПП «Синевир» Закарпатської обл.), авіації і космосу (Житомир і Полтава), діаспори (Чернівці), мініатюрної книги (Горлівка

Донецької обл.), рідкісної книги (Ніжин Чернігівської обл.), порцеляни (Баранівка Житомирської обл..), історичних коштовностей, гетьманства та однієї вулиці (Київ), ткацтва (с. Обуховичі Київської обл.), вишива­них ікон та образів, пива, аптека-музей «Під чорним орлом» (Львів), партизанської слави (в катакомбах с. Нерубайське Одеської обл.), цукру (с. Чорномик Вінницької обл.), бджільництва (Гадяч Полтавської обл.), коштовного каміння (смт. Володар-Волинський Житомирської обл.) та ін.

Список посилань:

1. Андриевский Н.Ю. Одесса: Путеводитель-справочник. - Одесса, 1984.

2. БагалійД.І. Історія Слобідської України. - Харків, 1990.

3. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его
существования /с 1655 по 1905 гг/. - Харьков, 1905.

4. Барановская Г.И. Туристу о Закарпатье: Путеводитель. - Ужгород,
1986.

5. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та
метелика аналізу, термінологія, районування. - К., 2001.

6. Белоус А.Г. УлицьІ ОдессьІ: Путеводитель-справочник. - Одесса,
1987.

7. Берг П. Население Бесарабии, зтнографический состав й численность.
- П.,1923.

8. Бондаренко Б.А. Каменная летопись: Архитектурньїе памятники Харь-
ковщиньї. - Харьков, 1972.

9. Бурдейний П.А. Вінницька область: Географічний нарис. - К., 1967.

10. Вечерський В. Спадщина містобудівництва України. - К., 2003.

11. Виборний П.М. Миколаївщина: Путівник по пам'ятних місцях. - Одеса,
1970.

'\2.Вирлич А.Є. Памятники природьі Херсонской области. - Симферо­поль, 1984.

ІЗ.Йихрущ В. Тернопільщина. - К., 1983. 14. Віроцький В.Д- Храми Чернігова. — К.: Техніка, 1998. ЇБ.Воронцова О. Лаврські печери. - К., 2000.

16.Все о Крьіме. - Харьков, 1998.

17.Все про Україну: В двох томах. - К., 1998.

18.Географічна енциклопедія України: У 3-х т. К., 1989-1993.

19. Гладьіш К.В. Архитектура й памятники ПолтавщиньІ. - Харьков,
1982.

20. Грищук Б.А. Хмельницький: Путівник. - Львів, 1989.

21.Гу/иенкж С.К. Туристські маршрути Хмельниччини: Путівник. - Львів,

1983. 22.Дегтярьов М., Реутов А. Михайлівський Золотоверхий монастир.

- К.,

23. Дуда І.М., Мельничук Б.І.Тернопіль. Що? Де? Як? Фотопутівник. - К.,

1989. 24.3аремба С.З. Українське пам'яткознавство: історія, теорія, сучасність.

- К., 1995.

25. Кальницький М. Київ. Верхнє місто: Путівник - К.,1998. 26.Кальницький М.Б, Григорук А.А. Прогулка по Києву: Путеводитель.

- К.,2002.

27. Крикун Е. Архитектурньїе памятники Крьіма. - Симферополь, 1977.

28.ЛавренюкВ.А. Тернопільщина туристська: Путівник, - Львів, 1983.

29.Лапко М.В. Дніпропетровська область: Географічний нарис. - К., 1967.

ЗО.Леонтьєво Г.Г. Села Сумської області: соціально-географічне дослі­дження. - Суми, 1996.

31./Иот/'вос Ю.УИ. Туристські маршрути Кіровоградщини: Путівник. -Дніпропетровськ, 1978.

32. Некрасов ЗА По Южному Бугу: Путеводитель. - Одесса, 1976.

ЗЗ.Нижура А. «Пещерньїе города» Крьіма. - Симферополь, 1971.

34.Пам'ятки архітектури та містобудування України. Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. / За ред. А. Мардера та В. Печерського. - К.: Техніка, 2000. - 664 с.

35. Петров С. Оборонні споруди Києва ХІ-ХІХ століть. - К.

36. Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицько-
го.-К.:УЕ, 1992.

37.ПушикС.Г. Івано-Франківщина. - К. -1984.

ЗВ.Рибаков М. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. - К., 1997.

39.Ситкарева О. Киевская крепость ХУІІІ-ХІХ вв. - К.,1997.

40. Слюсарський А.Г. Слобідська Україна: Іст. Нарис ХУІІ-ХУІІІ ст. - Харків,

1954.

41.Степоненко А.Г. Вінниччина. - К., 1985. 42.Стогний Н.П. Запорожская область. Природа й хозяйство. -

Запорожье, 1963.

43. Шкальний В. Чернігів. - К.: Мистецтво, 1990.

44. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького.

- К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990.