Спільний праслов’янський лексичний фонд (спільнослов’янська лексика)

Спільнослов'янська лексика – це слова, успадковані через давньоруську із спільнослов'янської (праслов'янської) мови; найдавніший шар української лексики, її ядро. Спільнослов'янські слова втратили свою мотивованість і мають, як правило, непохідну основу. Наприклад: мати, око, кінь, молоко, воля; сидіти, орати, вміти, учити; хитрий, глухий; один, сто; ваш, там, куди; про, а, ні.

Серед спільнослов'янської лексики виділяють найстародавніший прошарок – спільно-індоєвропейські слова. Наприклад: сестра, брат, вовк, зима; вода, небо, ніч. спільно-індоєвропейські слова збереглися в близькому звучанні в інших мовах, що належать до індоєвропейської сім'ї. Порівняння: укр. мати, чеське matka, болг. майка, англ. mother, нім. mutter. Спільнослов'янська лексика – це найбільш стала й уживана частина словника української мови. Особливо багатим і різноманітним є склад спільнослов'янських іменників. Серед них можна виділити ряд тематичних груп, назви:

1) предметів і явищ природи;

2) родинних зв'язків;

3) органів та частин тіла;

4) тварин та продуктів тваринництва;

5) рослин та їх частин;

6) житла, приміщень і їх деталей, предметів побуту, продуктів харчування;

7) знарядь праці;

8) деяких корисних копалин;

9) первісних абстрактів понять.

Важливу і велику групу спільнослов'янської лексики складають дієслова – назви дій, робіт, процесів: стояти, лежати, йти, брати, жити, воювати. Чимало в українській мові спільнослов'янських за походженням прикметників – назв кольору, смаку, розміру, духовних та фізичних якостей людини, властивостей речей та ін.: рудий, довгий, малий, вузький, кислий, солодкий, мудрий, хитрий, лютий, глухий, косий, легкий, теплий, рівний. Спільнослов'янськими за походженням є ряд числівників (один, два, три, сім, вісім, десять, сто), більшість займенників (я, ти, ми, він, вини, хто, мій, наш, сам, весь), непохідні прийменники, сполучники, частки (з, за, при, над, у, до, о, а, чи, ні, ж, би) та ін.

Спільносхіднослов'янська, або давньоруська, лексика – це слова, що виникли в період спільносхіднослов'янської мовної єдності і успадковані українською мовою, як і російською та білоруською. Наприклад: ярина, білка, цілина, коромисло, сизий, дев'яносто, сорок, сьогодні. В інших слов'янських мовах вони не побутують.

Формування спільносхіднослов'янської лексики припадає на період VI – XIV ст.

Спільносхіднослов'янська лексика пов'язана зі змінами у суспільному економічному житті східних слов'ян, розвитком науки, культури, мистецтва, особливо в період Київської Русі. Наприклад: селянин, митник, урожай, скатерть, поневолі, велич, суть (у сучасному значенні), хороший.

Спільносхіднослов'янська лексика значно поповнила тематичні групи слів, успадковані із спільнослов'янської мовної єдності. Помітно збагатились у цей період усі групи іменників.

Спільносхіднослов'янські слова найчастіше поширені в усіх трьох братніх східнослов'янських мовах, однак деякі з них в одній з мов вийшли з ужитку, змінилися іншими словами, окремі набули нового значення.

У галузі лексики спорідненість української і російської мов виявляється досить яскраво: більшість слів у них дуже близькі, а то й однакові за значенням і звучанням. І це зрозуміло. Адже із трьох пластів корінної української або російської лексики два (спільнослов'янська і спільносхіднослов'янська) успадковані ними з давньоруської мови і тому спільні для обох мов. Різняться братні мови в галузі корінної лексики тільки одним шаром – специфічною для кожної із мов лексикою, що склалася в основному після виділення української, російської та білоруської мови із спільної для них давньоруської. Однак, власне українські і власне російські слова утворились здебільшого на базі спільної для обох мов лексики за допомогою певних, часто властивих одній і другій мові словотворчих засобів. Тому-то ці шари словникового складу обох мов – слова, що належать до власне української або власне російської лексики, – теж мають словотворчі суфікси чи префікси.

Взаємозв'язок української й російської мов у галузі лексики виявляється ще й у тому, що в них багато однакових запозичень з інших мов. Наприклад: клас, сума, діаграма, футбол, тенор, циркуль. Немало іншомовних слів прийшло в українську мову через російську.

Український і російський народи були тісно взаємозв'язані протягом усієї історії їх існування. Тому між братніми мовами відбувся інтенсивний процес взаємозбагачення їх словникового складу: українська мова засвоювала російські слова (община, соратник, самовар), а російська – українські (повстанець, хлібороб).

Запозичення можуть здійснюватись з певної мови безпосередньо і через інші мови. Наприклад, засвоювались українською мовою слова з російської (кріпость, мужик), польської (дідизна, кепський), тюркських (базар, гарбуз, шатро) та інших мов. Багато слів іншомовного походження прийшло в українську мову через посередництво російської (колективізація, космонавт) та польської (крейда, грунт, шик, кошт тощо). Засвоюються слова як усним, так і писемним шляхом. усним в українську мову прийшло багато слів тюркського походження, деякі польські і російські слова тощо.

Спільність походження слов'янських мов, територіальна близькість та постійні економічні, політичні і культурні зв'язки між їх носіями сприяли активному взаємозбагаченню цих мов.

Позитивна роль російської мови в розвитку лексики української мови виявляється в тому, що українська мова, по-перше, поповнюється власне російськими словами, по-друге, збагачується через неї засвоєннями з інших мов, по-третє, використовує російські слова для калькування.

Через російську мову засвоює українська мова лексику іншомовного походження в галузі науки, техніки, політики, культури. Наприклад: аналіз, синтез, атом, кібернетика, біохімія, інтеграція, кінофестиваль, лауреат та ін.

У тісному контакті протягом усієї історії розвитку перебували українська й білоруська мови. Проте їх взаємовплив вивчено ще недостатньо. Білоруськими за походженням вважаються такі слова, як бадьорий, дьоготь.

Серед інших слов'янських мов найбільше слів передала українській мові польська. І це зрозуміло. Український і польський народи – сусіди протягом багатьох століть мали тісні економічні політичні і культурні зв'язки. З XIV ст. частина, а з XVI ст. більшість українських земель перебували під владою панської Польщі. Польська шляхта проводила на них політику соціального й національного гноблення. Засвоєння польських лексичних елементів українською мовою проходило як з писемної так і з усної форм мови.

В словник української мови увійшли польські слова з суспільно-економічної, виробничої, адміністративної, військової, побутової та інших галузей лексики. Наприклад: міщанин, герб, маляр, тесля, урядник, ринок, краков'як.

Більшість польських запозичень повністю засвоєно українською мовою. Для деяких з них характерні такі ознаки, як звукосполучення [дл], [тл], суфікс –ізн (а) тощо. Наприклад: повидло, тлустий. Роль польської мови в збагаченні української полягає ще й в тому, що через неї йшли запозичення з інших західноєвропейських мов. Так, через посередництво польської мови засвоєно такі слова, як льох, грунт, крейда, презент, оренда.

Слова, засвоєні українською мовою із споріднених слов'янських мов легко, швидко і повністю асимілювались, тому сприймаються як корінні українські.