Педагогічні погляди і діяльність М.Монтессорі

На противагу жорстоким авторитарним методам управління, які обмежували самостійність дитини, її ініціативу в рамках глобальної регламентації всіх аспектів навчально-виховного процесу, на рубежі ХІХ – ХХ столітті, з’являється цілий ряд нових підходів до навчання та виховання. Ідея гуманної педагогіки отримала розвиток у цілому ряді концепцій, зокрема таких як теорія вільного виховання, експериментальна педагогіка, педагогіка особистості. Їх провідною ознакою стала поглиблена увага до дитини. Це була педагогіка „централізована” на дитині, а не на методі та предметі. Провідною метою гуманної педагогіки вважали вивчення природи дитинства.

Таким чином, з кінця XIX ст. до другої світової війни у зарубіжній педагогіці сформувались течії, концепції, які стали основою суттєвого реформування шкільної освіти і виховання на засадах гуманізму; обов'язкового трудового навчання, урахування інтересів дитини, заохочення самостійності, тощо.

Своєрідною ідеєю гуманістичного вільного виховання стала і концепція італійського педагога, психіатра, психолога, філософа, досвідченого дитячого лікаря, невгамовного вченого, видатного італійського педагога, подвижниці нових гуманістичних ідей у навчанні та вихованні М. Монтессорі. У 1907 році італійський місіонер і талановитий інженер, директор «Суспільства дешевих квартир», Едуард Таламі запропонував М.Монтессорі створити у 58 перебудованих будинках дошкільний заклад нового типу – денний притулок – школу для дітей, що отримав назву «Будинок дитини». Саме тут у М.Монтессорі з’явилась можливість на практиці перевірити вірність зроблених теоретичних висновків та результатів своїх перших спостережень і досвіду.

У центрі педагогіки М.Монтессорі знаходяться такі питання як: проблема саморозвитку дитини; створення спеціальної системи виховання та навчання, в якій центральну роль відіграє „підготовлене середовище" та своєрідний дидактичний матеріал; різновіковий підхід до виховання та навчання дітей; необхідність вивчення дитини педагогом задля сприяння її успішному „самобудівництву", її духовному розвитку. Таким чином, шлях до гуманістичного виховання М.Монтессорі вбачала у створенні спеціального педагогічного, інструментованого і збагаченого стимулами саморозвитку дитячого середовища, де все повинно бути пристосовано до будови тіла дитини. М.Монтессорі відмовилась бачити суть виховання в авторитарному впливі на дитину, висувала проблему, організовуючи спеціальне педагогічне оточення, яке найбільш відповідає її потребам.

У процесі роботи італійського педагога кристалізується її педагогічне кредо: виховання можливе тільки тоді, коли дитині надається повна свобода дій, котра стримується лише в особливих випадках, пов'язаних з небезпекою для її життя. В основу своєї педагогічної системи вона поклала біологічне припущення - життя є існування вільної активності особистості. Розвинена дитина має природжену потребу в самопрояві. Вона вимагала одного - надати дитині повну свободу дій. Дисципліну М.Монтессорі трактувала як активність, контрольовану та регульовану самою дитиною і передбачені дії, які визначаються нею самою, а не прищеплюються зовні педагогом.

Глибоке осмислення педагогічних ідей М.Монтесорі можливе лише на основі аналізу її філософських поглядів і розуміння нею природи й процесів розвитку дитини. Використання концепції М.Монтессорі є доцільним в період переходу людства в нове століття, тому що актуалізує необхідність зміни парадигми виховання сучасної людини й людини найближчого майбутнього від "мати до бути".

М.Монтессорі вірила в безмежні можливості дитини, яка „вступає до світу, щоб відновити людство", вважала, що дитина володіє унікальною здатністю до самобудівництва.

Не менш важливу роль відіграє в її розвитку всотуючий розум – здатність дитини вчитися, прагнення до навчання, реалізація яких забезпечується сприятливим навколишнім середовищем. Дитина здатна сприйняти й засвоїти будь-які проекти середовища (як предметного, так і соціального), наприклад просторові й часові зв'язки, соціокультурні особливості, відносини між людьми тощо. Функціонування цієї здатності обмежене в часі, але цього часу достатньо, щоб дитина отримала необхідний обсяг знань про навколишній світ. Це відбувається з нею на підсвідомому рівні, за участю всотуючого розуму, притаманного лише дітям дошкільного віку. Тому дорослі повинні створити для дитини таке середовище, у якому вона могла б знайти все необхідне й корисне для свого розвитку, отримати різноманітні сенсорні (чуттєві) враження, „всмоктати" правильну мову, соціально прийнятні засоби емоційного реагування, раціональної діяльності з предметами, зразки позитивної соціальної поведінки.

М.Монтессорі виокремлює тимчасові фази (сенситивні періоди) особливої сприйнятливості дитини до конкретних аспектів навколишнього середовища. Вона зазначає: «Мова йде про періоди особливої чутливості, що зустрічається в розвитку, тобто в дитячому віці живих істот. Вони є тимчасовими й служать лише для того, щоб дати можливість живій істоті придбати певну здатність. Як тільки це відбувалося, що відповідає чутливість знову зменшувалася. Так розвивається кожна риса характеру на підставі деякого імпульсу й протягом вузько обмеженого тимчасового проміжку....На ці основні стадії розвитку дорослий не в змозі ніяк вплинути ззовні. Але якщо в дитини не було можливості діяти відповідно до директив своїх періодів особливої чутливості, то він пропустив зручну нагоду природно придбати певну здатність; і цей випадок упущений назавжди.

Отже, сенситивні періоди служать для того, щоб дитина мала можливість розвинути певні функції, придбати необхідні їй знання, уміння, засоби поведінки тощо.

Сенситивні періоди універсальні, тобто виникають у процесі розвитку всіх дітей, незалежно від раси, національності, соціального походження, геополітичних і культурних відмінностей тощо.

Середньостатистичні межі кожного з сенситивних періодів такі:

- сенситивний період розвитку мовлення (0-6 років);

- сенситивний період сприйняття порядку (0-3 років);

- сенситивний період сенсорного розвитку (0-5,5 років);

- сенситивний період сприйняття маленьких предметів(1,5-2,5 років);

- сенситивний період розвитку рухів і дій (1-4 років);

- сенситивний період розвитку соціальних навичок (2,5-6 років).

Роз'ясняючи процес і механізми розвитку дитини, Монтессорі використовує специфічні, застарілі, терміни hоrme, mneme, nebule.

Поняття тпете означає здатність дитини несвідомо запам'ятовувати, «усмоктувати» образи навколишнього світу. Це особлива форма мимовільної пам'яті. Так, предмети і явища навколишнього світу стають «частиною його психіки» й обумовлюють її зміну. За допомогою тпете дитина до навколишнього середовища: несвідомо привласнює, «усмоктує» мову, звичаї й традиції своєї місцевості, релігійні вірування, менталітет народу й стає людиною певної раси. Всі ці якості не є вродженими, але здобуваються в раннім дитинстві.

Термін hоrте означає вроджену природну потребу індивіда до розвитку, що підштовхує зсередини його й указує напрямки розвитку й удосконалювання його функцій. Завдяки активності hоrте дитина переборює навіть значні перешкоди на шляху свого розвитку.

Нарешті, поняття пеbиlе переводиться з італійського як «туманності», являє собою конкретні різновиди або ступені прояву цілісної енергії розвитку hоrте і означає потенційну енергію розвитку найважливіших людських функцій. Ця енергія виникає відразу після народження дитини. Завдяки їй вона поступово здобуває типово людські функції й способи поведіння. Дитина очікує утворення подібних до туманностей поштовхів, які не мають форми, але повні потенційної енергії. Nеbиlе виконує функцію пристосування дитини до навколишнього середовища й репродукує її соціальну поведінку.

Зміст метода, розробленого М.Монтессорі, заключався в тому, щоб підштовхнути дитину до самовиховання, самоосвіти, саморозвитку. Завдання вихователя – допомогти дитині організувати свою діяльність, знайти свій універсальний шлях, розвивати власну природу.

В процесі розвитку дитини М.Монтессорі виділяє 3 фази:

- від 0 до 6;

- від 6 до 12;

- від 12 до 18 років.

Перша фаза (0-6) характеризується глобальною орієнтацією пізнавальної активності дитини на формування образу навколишнього світу. Дитина «вирішує» внутрішню задачу власного розвитку, яка на кожному певному етапі полягає у створенні емоційного забарвленої картини навколишнього світу, себе самого і свого місця у всесвіті.

У цей час здобувають максимальної інтенсивності сенситивні періоди розвитку дитини - сенсорного, рухового, мовного, соціального. Найбільш відповідними умовами для розвитку дитини в цьому віці є рідна домівка та спеціально організоване «педагогизоване» середовище дитячого садку, в якому є всі необхідні складові: сенсорні, мовні, математичні матеріали, матеріали для оволодіння навичками практичного життя, матеріали для ознайомлення з природою тощо. Діти мають можливість вільно пересуватися по приміщенню, реалізують право вибору діяльності, а в процесі їх спілкування і взаємодії виникає безліч ситуацій, які сприяють оволодінню ними навичок соціальної поведінки.

Друга фаза (6-12) - глобальна орієнтація розвитку дитини - пов'язана з пошуком нею місця і ролі людини в природі і культурі: як ролі людства взагалі, так і своїй власній індивідуальній ролі. У свідомості дитини формується більш менш адекватний, структурований і осмислений образ світу, образ самого себе і свого місця в світі. В умовах вільної реалізації пізнавальної діяльності, дитина в цьому віці є «дослідником», який з метою пізнання світу прагне вийти за межі можливостей органів чуття.

Третя фаза розвитку (12-18) характеризується глобальною спрямованістю людини на суспільство і пошук в ньому свого місця.

Таким чином суть виховання за методом М.Монтесорі, полягає в тому, що під вихованням вона вбачає допомогу психічному розвитку дитини з самого її народження. Головною метою для її саморозвитку є створюване педагогом наочно-просторове середовище. Іншою необхідною умовою здійснення такої допомоги є вихователь або вчитель, що має спеціальну професійну підготовку і володіє методикою роботи з дітьми за системою М.Монтессорі. При цьому пряма дія педагога на дитину обмежується, оскільки будь-яка непотрібна допомога є, за виразом М.Монтессорі, «перешкодою при розвитку природних сил» дитини.

У Монтессорі-школі діти навчаються за допомогою спеціально розроблених дидактичних матеріалів, які прості в застосуванні, відповідають віковим особливостям.

Дошкільні заклади і початкову школу вона розглядала як лабораторію для вивчення психічного життя дитини. У цій лабораторії педагог ретельно планує навчальну ситуацію, добирає доцільний дидактичний матеріал і максимально точно оцінює результати. Опосередковане керівництво вихователя, за теорією М.Монтессорі, здійснюється на основі авто дидактизму: діти можуть обирати певне заняття, але виконують його так, як спланував педагог – в межах, передбачених ще під час створення стандартизованого дидактичного матеріалу. При цьому діти можуть самостійно створювати певний дидактичний матеріал, що дозволяє вчасно знаходити свої помилки, робити уточнення тощо.

Головним у заняттях вважається застосування вправ, що викликають постійну активність дитини.

Дидактичні матеріали, за М.Монтессорі, - це своєрідні психологічні інструменти для опосередкованого сприйняття світу. Для дітей до 5 років педагог радила в якості дидактичних матеріалів використовувати предмети побуту і речі щоденного вжитку, різні за величиною, формою, кольором, запахом, вагою, на дотик, смак та ін.

Після п’яти років дидактичний матеріал для дітей слід добирати яскравий, наочний. Це: числові штанги з табличками чисел, цифри із паперу з шорсткою поверхнею, круги, геометричні фігури, набори намиста (з різною кількістю намистин); різноманітні засоби письма, таблички з літерами і фрагментами текстів.

З моменту навчання у школі педагогічне середовище дитини складають матеріальна база школи, психологічний уклад життя колективу, взаємини дитини з учителем. Місце Монтессорі-матеріалів заміняють майстерні, театральна сцена, мольберт, швейна машина, ванночки з глиною, пластилін та ін.

Монтессорі-клас має певні зони.

Зона практичного життя – має особливе значення для маленької людини(2,5-3,5 роки). Тут знаходяться пізнавальні матеріали, за допомогою яких дитина навчається слідкувати за собою і своїми речами.

Зона сенсорного розвитку - надає дитині можливість використовувати свої почуття при вивченні навколишнього середовища. Діти вчаться розрізняти вагу, висоту, довжину, колір, шум, запах, форму різних предметів.

Зони мов, математики, географії, природничих наук забезпечені матеріалами, основною метою яких є розумовий розвиток дитини.

Рухові завдання розвивають її фізично, допомагають відчувати власне тіло й усвідомити його можливості.

На приклад із власної педагогічної практики М.Монтессорі доводить, що дорослий може не робити щось за дитину, а має допомагати їй діяти самостійно. Тому перші активні прояви індивідуальної свободи з дитячих років повинні бути спрямовані так, щоб у дитини поступово вироблялась самостійність.

До основних функцій Монтессорі-педагога відносяться: посередницька, керівна, навчальна, організуюча, діагностична й захисна.

· Посередницька функція. Педагог створює зв'язок між дитиною й розвиваючим предметне - просторовим середовищем - «підготовленим середовищем.

· Керівна функція. Учитель уважно спостерігає за дитиною й у разі необхідності - надає їй допомогу. Він зовні пасивний, внутрішньо - високоактивний.

· Навчальна функція. Вчитель дає урок, у процесі якого показує дітям як, треба працювати з певним матеріалом.

· Організуюча функція. Педагог створює «підготовлене середовище», що «повинно містити засоби для самовиховання» і надавати дітям можливість свободи вибору матеріалу, місця й тривалості роботи з ним, а також право займатися будь-якою діяльністю індивідуально або з партнером, (партнерами).

· Діагностична функція. Міститься у володінні педагогом технікою спостереження за поведінка дитини й уміння оцінювати рівень її фізичного й психічного розвитку.

· Захисна функція. Вчитель стежить, щоб діти не заважали один одному. «Ця місія «ангела - хоронителя», сконцентрованих на старанні, що повинно їх підняти, відноситься до найблагородніших завдань вчительки».

Аналіз педагогічних поглядів і діяльності М.Монтессорі свідчить про спрямованість її системи на розвиток особистості дитини. Це виявляється в оптимальному поєднанні дій педагога та власної активності дитини, у збалансованому використанні різних типів, видів та форм організації діяльності занять, методів та прийомів роботи; в ознайомленні дітей з надбанням різних національних культур; у необхідності сприйняття педагогом дитини як цілісного, унікального утворення; у її постійній підтримці та розумінні, наданні можливості вибору; у відмові від будь-якого насильства; жорсткої регламентації, категоричних оцінок діяльності та поведінки, від усталених (особливо негативних) діагнозів.

Навчання за методом М.Монтессорі сприяє розкриттю індивідуальності дитини та забезпечує високий рівень її інтелектуального розвитку. Майже століття ім’я М.Монтессорі приковує до себе увагу громадськості. Її педагогікою захоплюються, в ній розчаровуються, використовують і відкидають, впроваджують цілісну систему або тільки окремі її елементи. Головне – вона не залишає байдужим того, хто познайомився з її ідеями і методикою.

У результаті багаторічної напруженої творчої діяльності М.Монтессорі вдалося створити струнку, гармонійну, цілісну освітньо-виховну систему безперервної освіти дітей, яка завдяки інваріантності змісту освіти і високим технологіям активно впроваджується сьогодні в навчально-виховному процесі різних країн світу, зокрема Австралії, Великобританії, Німеччині, Голландії, Індії, Італії, Канади, США, Франції, Швейцарії, Японії, Росії, України.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Чим визначається гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.Монтессорі?

2. Схарактеризуйте сенситивні періоди розвитку дитини.

3. У чому полягає суть виховання за методом М.Монтессорі?

4. Яка роль педагога за системою М.Монтессорі?

Завдання для самостійної творчої роботи:

1. Доведіть, що основу системи М.Монтессорі складає гуманістичний підхід до розвитку дитини.

Література

1. Александрова Э. Новая педагогика (метод Монтессори). – Л., 1953. – 78 с.

2. Константинов Н.А., Струминский В.А. Очерки по истории начального образования в России.– 2-е изд., испр. и доп.– М.: Изд-во МП РСФСР, 1953.– 270 с.

3. Монтессори М. Дом ребёнка: Метод научной педагогики: Пер. с итал. – М., 1913. – С. 12 – 26.