Теми практичних занять. 1-й модуль. Право людини на соціальний захист і юридичний механізм його забезпечення

1-й модуль. Право людини на соціальний захист і юридичний механізм його забезпечення

Заняття 1. Тема 1. Право людини на соціальний захист та його

державні гарантії в Україні

Тема 2. Право соціального захисту як галузь національного

права.

2-й модуль. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Заняття 2. Тема 7. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

на випадок безробіття.

Заняття 3. Тема 9. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання.

3-й модуль. Пенсійне страхування та пенсійне забезпечення

Заняття 4. Теми 9 і 10. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

та державне пенсійне забезпечення.

Заняття 5. Тема 11. Недержавне пенсійне забезпечення.

4-й модуль. Державна соціальна та медична допомога

Заняття 6. Тема 12. Державна допомога сім’ям з дітьми.

Заняття 7. Тема 15. Соціальні пільги і соціальний захист окремих категорій населення.

5-й модуль. Міжнародне і зарубіжне право соціального захисту

Заняття 8. Тема 17. Міжнародне право соціального захисту.

3. Загальні методичні поради

щодо вивчення дисципліни

Предметом навчальної дисципліни «Право соціального захисту» є система знань про право соціального захисту як галузь національного права, за допомогою якої забезпечується здійснення конституційного права громадян України на соціальний захист. Поряд із тим, навчальна дисципліна вивчає міжнародне та зарубіжне право соціального захисту.

Системи соціального захисту населення є обов’язковою складовою будь-якої сучасної держави, тим більше держав з соціально-орієнтованою ринковою економікою. У кожній державі функціонує розгалужене національне законодавство, що регулює відносини у сфері соціального захисту. Ціллю правового регулювання є забезпечення права людини на соціальний захист, яке визнано міжнародними правовими актами в якості основного права людини.

Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46). Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим Конституція проголосила й інші права окремих категорій населення на соціальний захист: право на соціальне житло, яке надається для громадян, які потребують соціального захисту, державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло (ст. 48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на охорону державою сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та виховання (ст. 52); право на соціальний захист громадян України, які перебувають на службі Збройних Сил України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17).

Слід окремо пояснити, що за міжнародними правовими актами право на медичну допомогу включено в склад соціального захисту. Зокрема, медична допомога названа першою серед інших соціальних виплат у Конвенції МОП № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, у Європейському кодексі соціального забезпечення; право на соціальну і медичну допомогу передбачено у ст. 13 Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Конституційні положення знайшли свою конкретизацію та доповнення у законах та підзаконних нормативно-правових актах України.

Право людини на соціальний захист – це гарантовані державою і передбачені законодавством певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб’єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку передбаченому законодавством, а також договором матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків.

В основі системи соціального захисту лежить категорія соціального ризику. Відповідно до міжнародних нормативних актів і зарубіжної юридичної практики до соціальних ризиків, які є підставою для надання соціального захисту особі з боку держави, належать: тимчасова або тривала непрацездатність, трудове каліцтво, інвалідність, вдівство (втрата годувальника), хвороба, вагітність і пологи, утримання дітей, старість, безробіття, малозабезпеченість через незалежні від людини обставини, та ін. Тобто соціальні ризики- такі події в житті людини, внаслідок яких, переважно з незалежних від людини обставин, виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових (базових) потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя як члена людського суспільства.

Відповідно до міжнародної і зарубіжної юридичної практики в Конституції та законодавстві України (ст. 46) встановлено коло соціальних ризиків, які є підставою для надання соціального захисту особі з боку держави ─ тимчасова або тривала непрацездатність, трудове каліцтво, інвалідність, вдівство (втрата годувальника), хвороба, вагітність і пологи, утримання дітей, старість, безробіття, малозабезпеченість через незалежні від людини обставини, та ін.

В Україні перебудова суспільно-економічної системи у напрямку формування демократичної держави і ринкових відносин докорінно вплинула на зміну інституційної бази і моделі соціального забезпечення. Радянська модель соціального забезпечення, у якій держава відігравала роль єдиного організатора і фінансового донора, протягом останнього десятиріччя трансформується в національну модель системи соціального захисту європейського типу.

В Україні закладено правові та інституційні основи нової системи соціального захисту, орієнтованої на досвід європейських країн з соціальною ринковою економікою. Ця система перебуває у стані становлення та реформування. Водночас, система реально функціонує і має певну усталену структуру, не дивлячись на те, що окремі її ланки вимагають подальших реформ. Частина цих реформ реально здійснюється на підставі ухвалених концепцій і стратегій, частина – має бути реалізована протягом найближчих років.

Соціальний захист як система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів держави щодо захисту населення від соціальних ризиків становить серцевину соціальної політики в Україні, як і в інших правових і демократичних державах світу.

У перші роки незалежності України, коли ще діяла Конституція України, яка передбачала право громадян на соціальне забезпечення, соціальний захист концептуально розглядався законодавцем спочатку як комплекс додаткових заходів, спрямованих на полегшення становища окремих, найбільш вразливих, категорій населення в умовах перехідного періоду до ринкової економіки. Це проявилося у змісті та назвах законодавчих й інших нормативно-правових актів, які встановили різного роду соціальну підтримку та соціальні пільги для визначених найбільш вразливих категорій населення.

Після прийняття Конституції України у 1996 р., а також після ухвалення системних правових актів, якими були реформовані радянське соціальне страхування та пенсійне забезпечення й упроваджено загальнообов’язкове державне соціальне страхування та загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, ─ соціальний захист перетворився на всезагальну єдину систему, яка призначена для захисту населення від негативних наслідків соціальних ризиків. Побудована на основі європейської моделі, ця система характеризується єдністю і цілісністю її структурних елементів і цілеспрямованістю регулювання соціально-захисних відносин в державі.

Система соціального захисту в Україні – це система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів, спрямованих на убезпечення населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Сучасна система соціального захисту в Україні характеризується наступними рисами:

- закріпленням у Конституції України права громадян на соціальний захист і встановленням державних гарантій його здійснення;

- створенням в державі системи соціального захисту, структура та засади якої в цілому відповідають європейській концепції соціального захисту;

- закріпленням у законодавстві комплексу соціальних ризиків, які слугують підставою для надання відповідного соціального захисту. Перелік соціальних ризиків відповідає міжнародним правовим актам у цій сфері;

- закріпленням на законодавчому рівні видів матеріального забезпечення (пенсії, соціальні допомоги та соціальні послуги), на які особа, що зазнала соціального ризику, набуває права в системі соціального захисту, а також умов і порядку забезпечення;

- створенням розгалуженої мережі соціальних установ і закладів, які згідно з законодавством зобов’язані надавати соціальні виплати та послуги;

- створенням законодавчо визначеного механізму фінансового забезпечення системи соціального захисту (соціальні страхові внески роботодавців, застрахованих осіб, кошти державного бюджету та ін.).

В Україні створено чисельне соціально-захисне законодавство, яке в цілому сформувалося як окрема галузь законодавства, спрямованого на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків, і закріплює умови та порядок надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг.

В організаційно-правовому аспекті система соціального захисту включає в себе дві підсистеми – державну систему соціального захисту і недержавне соціальне забезпечення.

Державний соціальний захист, у свою чергу, складається з трьох підсистем: загальна система соціального захисту (загальні умови для усього населення, які реалізуються через соціальне страхування і державну соціальну допомогу); спеціальний соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх професійним статусом); додатковий соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх соціальним статусом.

Недержавне соціальне забезпечення включає недержавне пенсійне забезпечення та недержавні соціальні послуги.

Організаційно-правова форма соціального захисту – це об’єднана спільними принципами та методами здійснення сукупність юридичних, фінансових, організаційних засобів соціального захисту окремих категорій населення. Ці форми відрізняються між собою за такими ознаками: 1) коло осіб, які підлягають забезпеченню; 2) види, умови та розміри забезпечення; 3) органи, що надають соціальні виплати та послуги; 4) фінансові джерела для соціальних виплат та послуг і способи їх утворення.

В Україні соціальний захист здійснюється через такі організаційно-правові форми.

Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту виступає загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

В цей час реально функціонують такі види соціального страхування:

1) загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання;

2) загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

3) загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Відносини щодо соціального страхування врегульовано відповідними Законами України: Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р., «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р.

Окрім цих видів передбачається також уведеннямедичного соціального страхування. Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування – конституційне право людини в Україні (ст. 49 Конституції України). Натомість медичне страхування досі не запроваджено, багато років триває законопроектна робота щодо прийнятті закону про обов’язкове державне соціальне медичне страхування. Прийняття такого закону створить правові й організаційні умови для медичного страхування, тоді можна буде говорити й про нову організаційно-правову форму в системі соціального захисту України. На даний час медична допомога, яка за міжнародними актами віднесена до системи соціального захисту, надається в Україні в державних та комунальних закладах охорони здоров’я безоплатно. Фінансування медичної допомоги здійснюється в межах коштів на охорону здоров’я, передбачених державним бюджетом України на відповідний рік.

Основами законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачено також і пенсійне страхування. Слід зазначити, що із прийняттям 9 липня 2003 р. Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», які набрали чинності з 1 січня 2004 р, а також іншого чисельного пенсійного законодавства, загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та пенсійне забезпечення виділилось із соціального страхування і в цілому набуло ознак окремої організаційно-правової форми. Передбачається реалізація подальших реформ у сфері пенсійного забезпечення. Зміст і напрямки реформи визначені Концепцією подальшого проведення пенсійної реформи, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2009 р. № 1224-р.

Державна соціальна допомога являє собою таку форму соціального захисту, яка передбачає надання матеріальної підтримки за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів особам, які знаходяться в скрутних матеріальних умовах, а також в інших випадках соціального ризику.

Державна соціальна допомога призначена як для усього населення України загалом, так і для окремих категорій громадян.

В Україні відсутній єдиний законодавчий акт, який би закріплював усю систему державної соціальної допомоги. Свого часу розроблявся такий законопроект, але законодавець, на жаль, відмовився від комплексного системного врегулювання цих відносин і пішов по шляху прийняття окремих законів щодо окремих видів соціальної допомоги.

Кожний вид соціальної допомоги регулюється спеціальним актом. Це, зокрема – Закони України «Про соціальні послуги» від 19 березня 2003 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 р., «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. (в ред. Закону України від 22 березня 2001 р.), «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р., «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р., «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р., «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 р., «Про житловий фонд соціального призначення» від 12 січня 2006 р. та ін.

Спеціальний соціальний захист – це спеціальні умови державного пенсійного забезпечення та іншого соціального захисту для окремих категорій працівників та службовців за їх професійним статусом.

Ця структурна ланка соціального захисту передбачає встановлення законодавством спеціальних правових умов, відмінних від загальних умов, пенсійного забезпечення окремих категорій осіб, а також, надання передбачених законодавством державних соціальних пільг і гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

За законодавством України спеціальні умови пенсійного забезпечення встановлені державним службовцям, суддям, прокурорам, військовослужбовцям, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої служби України, особам начальницького складу податкової міліції та деяким іншим категоріям осіб. Окрім спеціального порядку пенсійного забезпечення таким категоріям осіб законами України встановлено низку соціальних пільг за професійною ознакою. В Україні близько 3,2 млн. громадян мають соціальні пільги за професійною ознакою.

Розглядаючи справи у сфері соціального захисту, зокрема щодо обмеження соціальних гарантій, Конституційний суд України визнав право законодавця встановлювати спеціальні умови пенсійного забезпечення, а також додаткові гарантії соціального захисту зважаючи на об’єктивні обставини їх правового статусу.

Зокрема, у Рішенні Конституційного суду України від 11 жовтня 2005 р. № 8-пр/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) у мотивувальній частині зазначається, що для окремих категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов’язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов’язаних з ризиком для життя та здоров’я, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб. Обмеження цих гарантій не відповідає статтям 3, 22, 48 Конституції України. Законами визначено принципово різний підхід при обчисленні суддям розміру пенсії та щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційний Суд України у цьому Рішенні зазначає, що встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об’єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (п. 5 мотивувальної частини Рішення).

Додатковий (особливий) соціальний захист полягає у наданні соціальних пільг(трудових, житлово-комунальних, медичних, транспортних) окремим категоріям населення, які потребують додаткової соціальної підтримки від держави через те, що вони зазнали особливих соціальних ризиків. За законодавством України це стосується інвалідів, ветеранів війни, осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, осіб, які зазнали політичних репресій, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування тощо. За статистикою в Україні 13 млн пільговиків за соціальною ознакою.

Слід зауважити, що додаткові пільги слугують саме на додаток до загальної системи соціального захисту.

Питання додаткового соціального захисту регулюються такими Законами України – «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р., «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р., «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. (в редакції Закону України від 19 грудня 1991 р.), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р., «Про жертви нацистських переслідувань» від 23 березня 2000 р., «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. та ін.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 р. № 594 - р. затверджено Стратегію упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року.

Таким чином, система соціального захисту в Україні – це система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів, спрямованих на убезпечення населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Видами соціального захисту є певні матеріальні блага, які надаються особі в рамках певної організаційно-правової форми.

Незалежно від того, через яку організаційно-правову форму здійснюється соціальний захист, він поділяється на такі види: грошові виплати (пенсії, соціальні допомоги, компенсаційні виплати); натуральна допомога (безкоштовне забезпечення предметами першої необхідності); пільги; житлові субсидії; медична допомога; лікарські засоби, інші вироби медичного призначення; технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, спеціальні засоби для самообслуговування та догляду, для орієнтування, спілкування та обміну інформацією, протезні вироби); соціальне обслуговування (соціальні послуги - за місцем проживання особи (вдома); у соціальних закладах стаціонарних, інтернатних, денного перебування, тимчасового або постійного перебування; в інших закладах соціальної підтримки).

Право соціального захисту – це система юридичних норм, які регулюють відносини щодо організації, фінансування і надання матеріального забезпечення, матеріальної підтримки та соціальних послуг населенню для захисту від негативних наслідків соціальних ризиків.

Право соціального захисту – нова галузь національного права, яка проходить період становлення. Юридичною основою для визнання цієї галузі права є конституційні положення щодо прав громадян у сфері соціального захисту, а також нова галузь законодавства, прийнятого у незалежній України, яке регулює відносини у сфері соціального захисту. Це свідчить про зацікавленість держави у виокремленні цієї галузі права в системі національного права. Право соціального захисту має власний предмет, метод і принципи правового регулювання.

Предметом права соціального захисту виступають суспільні відносини у сфері соціального захисту. Залежно від об’єкту відносин (виду матеріального забезпечення), – виділяються відносини пенсійні, щодо забезпечення грошовими соціальними допомогами, натуральною допомогою, соціальними послугами, соціальними пільгами, медичною допомогою тощо; за змістом відносини поділяються на матеріальні, розподільчі, організаційно-розпорядчі, фінансові, процедурні і процесуальні. Основними є матеріальні (регулятивні) відносини, саме в рамках цих відносин реалізуються права громадян на соціальні виплати та послуги, а також здійснюються обов’язки зобов’язаних органів та установ щодо їх надання.

Функції права соціального захисту. В загальному галузь права соціального захисту виконує функцію захисту людини від соціальних ризиків. Це загальна, стратегічна, основна функція

Для її реалізації в основному використовуються дві функції – соціального забезпечення і соціальної підтримки. Соціальний захист здійснюється через певні організаційно–правові форми, серед котрих в Україні основними є загальнообов’язкове державне соціальне страхування і державна соціальна допомога. Норми, які врегульовують відносини у цих формах, здійснюють різні функції: перша – соціального забезпечення з врахуванням зв’язку із працею, тривалістю страхового стажу, розміру заробітної плати, друга – соціальної підтримки особи як члена суспільства без зв’язку з його участю у суспільному виробництві. Друга форма не надає повного забезпечення, а лише полегшує подолання певної життєвої ситуації. Таким чином, має місце функціональний розподіл, який є визначальним, оскільки покладений державою в основу будови юридичного механізму загальної системи соціального захисту. Цей принцип був закріплений Концепцією соціального забезпечення населення, 1993 р., і у подальшому вся реформа соціально–захисного законодавства здійснюється у напрямку «розведення» соціального захисту на основі соціального страхування і державної соціальної допомоги. Окрім того, з врахуванням чинного законодавства, можливо виділити норми, які виконують функцію спеціального і додаткового соціального захисту.

Принципами права соціального захисту є: всезагальність та всебічність соціального захисту; рівність прав і заборона дискримінації; диференціація умов та рівня соціального захисту; наукова та економічна обґрунтованість соціальних стандартів; незменшуваність змісту та обсягу соціальних виплат та послуг при прийнятті нових законів; державна гарантованість встановлених прав у сфері соціального захисту; судового захисту права людини на соціальний захист.

Юридичними джерелами права соціального захисту є ─ Конституція України, закони України - Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (1998 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (2001 р.), «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (2003 р.), «Про недержавне пенсійне забезпечення» (2003 р.), «Про прожитковий мінімум» (1999 р.), «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (2000 р.), «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (2000 р.), «Про соціальні послуги» (2003 р.), «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (1992 р., в ред. 2001 р.), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991 р.), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (1993 р.), «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (1993 р.), Основи законодавства про охорону здоров’я (1992 р.) та інші нормативно-правові акти.

Соціальне забезпечення як державний інститут виникло в усіх країнах лише з розвитком капіталістичних відносин. Перші законодавчі акти, які започаткували обов’язкове державне соціальне страхування як форму соціального захисту, були прийняті наприкінці ХIХ сторіччя у Німеччині. Це так зване соціальне законодавство канцлера Бісмарка, який винайшов оптимальну форму соціального захисту працівників у ринковій економіці - обов’язкове соціальне страхування, яке ґрунтується на розподілі ризику між роботодавцями і застрахованими особами, які сплачують внески до страхових соціальних фондів у певному відсотковому відношенні до заробітної плати. У багатьох країнах участь у фінансуванні також бере й держава. Принцип страхування вважається таким, що найбільш відповідає ринковій економіці. Ідея соціального страхування виявилася настільки розумною та ефективною, що протягом початку ХХ століття була введена практично в усіх країнах світу.

У зарубіжних державах з ринковою економікою на додаток до обов’язкового соціального страхування була введена державна соціальна допомога населенню, яка фінансувалася з податків. Соціальна допомога виконує функцію соціальної підтримки бідним та малозабезпеченим особам, має тимчасовий характер і надається, як правило, після перевірки доходів особи (тест на доходи). Окрім цього, в зарубіжних країнах функціонує широка мережа соціальних служб, які надають безоплатні соціальні послуги населенню.

Поряд із соціальним страхуванням, соціальною допомогою та державними соціальними послугами широкого застосування набуло приватне пенсійне страхування та приватні заклади з надання соціальних послуг.

При усьому розмаїтті особливостей національних систем захисту населення від соціальних ризиків у сучасних європейських державах існують декілька моделей соціального захисту. У звіті Європейської Комісії в жовтні 1995 р., вказано, що в країнах ЄС домінують чотири основні моделі соціального захисту: континентальна модель (Німеччина, Австрія, Франція, країни Бенілюксу) яка заснована на принципі професійної солідарності і професійно-корпоративній основі; англосаксонська (система У. Беверіджа) (Великобританія, Ірландія) система має універсальний характер, ґрунтується на принципах забезпечення мінімального споживчого бюджету усього населення держави; північна (скандинавська) (Данія, Швеція, Фінляндія, Нідерланди), яка характеризується універсальним характером надання соціальних допомог за рахунок податків і високим рівнем соціального захисту. Характерним є значно розширений каталог соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які слугують підставою для соціальної підтримки; середземноморська модель (південно-європейська) (Греція, Італія, Португалія, Іспанія)., яка має перехідний характер, рівень соціальних виплат зазвичай низький.

Важливу роль в упровадженні принципів та систем соціального захисту відіграло міжнародно-правове регулювання.

На всесвітньому універсальному рівні це документи ООН - Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.) та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), які проголосили права людини у сфері соціального захисту ─ на соціальне забезпечення (ст. 22); на гідний життєвий рівень, медичний догляд, соціальне обслуговування; захист материнства і дитинства (ст. 25) – і закріпили зобов’язання держави у сфері соціального захисту.

Норми про соціальний захист трудящих вперше були передбачені у якості цілей Міжнародної організації праці у Статуті МОП (1919 р. зі змінами), а також у Філадельфійській декларації від 10 травня 1944 р. про цілі та задачі МОП, що є основоположними документами МОП. Такими цілями була проголошена боротьба з безробіттям; забезпечення повної зайнятості та підвищення життєвого рівня; захист трудящих від хвороб, професійних захворювань і від нещасних випадків на виробництві; захист дітей, підлітків і жінок; пенсій через старість та інвалідність; забезпечення їжею, житлом і можливостей для відпочинку і культури тощо. Соціальний захист визначений як одне із стратегічних завдань у Програмі гідної праці, ухваленій Міжнародною конференцією праці на 87-й сесії в червні 1999 р., а також проголошений однією з цілей діяльності МОП у Декларації про соціальну справедливість заради справедливої глобалізації, ухваленій на 97-й сесії МКП 10 червня 2008 р. в Женеві.

МОП затвердила низку конвенцій та рекомендацій у сфері соціального захисту. Основною є конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, 1952 р. Доступ до відповідного рівня соціального захисту визнається МОП і ООН як основне право людини.

Серед міжнародних правових актів Ради Європи основними документами у сфері соціального захисту є Європейська соціальна хартія (1961 р.), Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 р.), Європейський кодекс соціального забезпечення і Протокол (1964 р.), Європейський кодекс соціального забезпечення (переглянутий) (1990 р.), Європейська конвенція про соціальну і медичну допомогу і Протокол (1953 р.), Європейська конвенція про соціальне забезпечення (1972 р.), Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів (1977 р.).

Рада Європи вважає системи соціального захисту одним з найсильніших виразів соціальної солідарності на державному рівні. Європейська соціальна хартія (переглянута) містить цілий комплекс прав людини у сфері соціального захисту – право на соціальне забезпечення, соціальну та медичну допомогу, на соціальні послуги, Хартія також передбачає право окремих категорій осіб на особливий соціальний захист, це стосується дітей та підлітків, інвалідів, осіб похилого віку, трудящих-мігрантів, кожна людини має право на захист від убогості та соціального відчуження.

Важливе значення має Рекомендація Комітету Міністрів № R (2000)3 про право на задоволення основних потреб осіб, що знаходяться в умовах крайніх позбавлень (нужди) (Recommendation No. R (2000) 3 of the Committee of Ministers to member states on the Right to the Satisfaction of Basic Material Needs of Persons in Situations of Extreme Hardship).

У Європейському Союзі проблемам соціального захисту надається все більшого значення. Цілями Європейського Союзу є сприяння сталому і гармонічному економічному і соціальному прогресу шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, економічної і соціальної згуртованості (ст. В Договору про Європейський Союз). У 2000 р. в Ніцці було прийнято цілий пакет документів, які визначають соціальну політику у ХХІ столітті. Серед них - Хартія основних прав ЄС, яка серед іншого передбачає й права людини у сфері соціального захисту.

Системи соціального захисту високо розвинуті в ЄС: вони були створені, щоб захистити людей від ризиків, пов'язаних з безробіттям, батьківськими зобов'язаннями, хворобами і інвалідністю, втратою чоловіка або батька, старістю, з житлом і соціальним виключенням. Організація і фінансування систем соціального захисту здійснюється кожною державою-членом на підставі національного законодавства. Моделі різних держав різні між собою, тому ЄС грає тут роль координатора, щоб забезпечити людям, які перетинають межі, однаковий рівень соціального захисту. Він також спонукає держави-члени боротися з бідністю і соціальними виключеннями, і реформувати системи соціального захисту на основі обміну політикою і взаємного навчання: ця політика відома як процес соціального захисту і соціального включення. Цей процес, відображаючи прийняту Лісабонську стратегію до 2010 р., направляє до більш змістовної Європи.

Серед органів ЄС справами соціального захисту опікується Комітет соціального захисту ( Social Protection Committee), створений на підставі ст. 144 Ніццького Договору (2000 р.). Комітет набув нового статусу на підставі Рішення Ради ЄС від 4 жовтня 2004 р. № 689, щоб підвищити кооперацію у політиці соціального захисту між Державами-членами і Європейською Комісією.

Важливо підкреслити, що в ЄС прийнята єдина методологія Європейської системи інтегрованої статистики з соціального захисту (ЄСІССЗ), яка сприяє однакому розумінню соціального захисту, його призначенню та обсягу. Ця система була створена, щоб дозволити державам-членам порівнювати соціальний захист. У квітні 2007 р. для забезпечення цієї статистичної системи була створена законодавча база шляхом прийняття Європейським Парламентом і Радою спеціального регуляторного акта «Про Європейську систему інтегрованої статистики з соціального захисту» ─ Regulation (EC) No 458/2007 of the European Parliament and of the Council „Оn the European system of integrated social protection statistics (ESSPROS)”. Забезпечуючи однакове розуміння визначень і даних для всіх держав-членів ЄС, у цьому документі зазначається, що соціальний захист регулює усі втручання державних і приватних організацій, спрямованих на те, щоб полегшити сім’ям та індивідуумам тягар певного набору ризиків або нужд, пов’язаних зі старістю, хворобами та/або медичною допомогою, народженням дітей та сім’єю, інвалідністю, безробіттям тощо.

Майбутнє соціальної політики ЄС визначено у Соціальному порядку денному на 2006 – 2010 роки. Серед основних пріоритетів – реформування системи соціального захисту. Необхідність реформ у цій сфері викликана проблемами глобалізації, структурних змін в економіці, міграції, постаріння населення, соціальних змін. Соціальна модель ЄС стоїть на трьох компромісах – між державою та ринком, між трудом і капіталом, між державою благоденства та індивідуальній відповідальності.

Нормативно-правовими документами ЄС у сфері соціального захисту є директиви, регламенти, рекомендації та резолюції ЄС, які становлять невід’ємну частину так званого вторинного законодавства ЄС.

Застосування термінів: соціальний захист чи соціальне забезпечення? В міжнародних правових актах та у законодавстві європейських країн застосовуються терміни і «соціальне забезпечення», і «соціальний захист». Ці терміни застосовуються або рівнозначно, або соціальне забезпечення використовується як більш вузьке поняття, що звертає тільки до схем з формальним заголовком «social security», або стосовно видів соціального забезпечення людини (надання пенсій, соціальних допомог тощо). Традиційне соціальне забезпечення, яке було на початку та у першій половині ХХ століття, в даний час має тенденцію до розширення, реструктуризації деяких принципів, зміни пріоритетів як відповідь сучасним соціальним загрозам та викликам.

Аналіз сучасних міжнародних документів як МОП, так і Ради Європи, і Європейського Союзу засвідчує про суцільне переважання терміну «соціальний захист», яке застосовується як найбільш загальне для позначення у сучасних країнах систем захисту населення від наслідків соціальних ризиків. В сучасних умовах постіндустріального суспільства, зокрема у розвинутих європейських країнах, у країнах ЄС йдеться саме про системи соціального захисту, в рамках яких застосовуються різні організаційно-правові механізми – соціального страхування, державної соціальної допомоги, недержавного соціального забезпечення. Усі ці заходи об’єднуються назвою «системи соціального захисту населення». Саме термін «соціальний захист» широко застосовується у чисельних звітах Європейської комісії про соціальне становище в країнах Європейського Союзу.

З огляду на сучасні виклики – демографічні, різні аспекти глобалізації й технологічної революції - соціальний захист найперше визнається Європейським парламентом у якості складової соціальної політики[1].

Відомий європейський дослідних проблем права соціального забезпечення, генеральний секретар Інституту зарубіжного та міжнародного соціального права Макса Планка професор Денні Пітерс у своїх нових працях, присвячених дослідженню сучасних систем соціального забезпечення (соціального захисту) в країнах-членах ЄС, робить висновок, що не має єдиного поняття соціального забезпечення як у міжнародному праві, так і в праві ЄС, так само як і не має єдності між концепціями соціального забезпечення і моделями соціального захисту в окремих країнах ЄС,водночас автор вказує на відправні елементи – соціальні ризики і допомоги, а також особливу роль мінімальних міжнародних соціальних стандартів, зокрема Конвенції МОП № 102. В цих працях Д. Пітерс застосовує терміно-поняття «соціальне забезпечення» і «соціальний захист» як рівнозначні[2].

Підсумовуючи слід визначити, що в європейських країнах змістом систем соціального захисту є заходи щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків, мінімальні стандарти забезпечення яких чітко визначені у міжнародних правових актах.

Плани практичних занять

та методичні матеріали для самостійної роботи

1-й модуль. Право людини на соціальний захист

і юридичний механізм його забезпечення

Тема 1. Право людини на соціальний захист

та Його державні гарантії в Україні

Основні питання теми

1. Системи соціального захисту в сучасних державах з соціальною ринковою економікою.

2. Право людини на соціальний захист в Україні: поняття, зміст та обсяг.

3. Конституційні гарантії здійснення права людини на соціальний захист в Україні.

4. Міжнародно-правові гарантії права людини на соціальний захист в Україні.

5. Соціальні ризики, які забезпечуються законодавством України про соціальний захист.

6. Система соціального захисту в Україні: структура, організаційно-правові форми, види соціальних виплат та послуг.

7. Органи управління у сфері соціального захисту, соціальні установи та заклади.

Додаткові запитання та завдання для самостійної роботи

1. Охарактеризуйте етапи розвитку соціального захисту. Ознайомтесь із історичними джерелами. Наведіть приклади соціального захисту з історії України, а також інших європейських країн.

2. Що таке „соціальні ризики”? Як можливо класифікувати соціальні ризики? Чи можете ви запропонувати свій критерій для класифікації? Чи можете ви запропонувати такі соціальні ризики, які не встановлені у законодавстві про соціальний захист?

3. За яких соціальних ризиків передбачено соціальний захист у міжнародних нормативно-правових актах?

4. Сформулюйте терміно-поняття „соціальний захист”. В якому значенні вживається поняття „соціальний захист” у Конституції України?

5. Якими основними рисами характеризується система соціального захисту В Україні? Чим вона відрізняється від радянської системи соціального забезпечення?

6. Яка структура соціального захисту в Україні? Охарактеризуйте загальний, спеціальний і додатковий соціальний захист.

7. Сформулюйте поняття права людини на соціальний захист. Які гарантії здійснення цього права встановлено у Конституції України та законодавстві України?

8. В якому порядку захищаються права громадян України у сфері соціального захисту?

9. Охарактеризуйте систему міжнародного захисту соціальних прав людини.

10. Чи мають право громадяни України захищати свої права у сфері соціального захисту у Європейському суді з прав людини?

Питання для дискусії

1. Досягнення і проблеми у сфері соціального захисту в Україні.

2. Соціальні зобов’язання держави Україна: види, обсяг, гарантії.

3. Демографічні, соціальні та економічні чинники реформ у сфері соціального захисту в Україні.

Теми наукових повідомлень і рефератів

1. І сторичні аспекти соціального захисту в Україні.

2. Організаційно-правові форми соціального захисту в Україні.

3. Види соціального захисту за законодавством України.

3. Конституційні гарантії здійснення права людини на соціальний захист в Україні.

4. Право людини на соціальний захист: сучасні проблеми забезпечення в Україні.

5. Системи соціального захисту в європейських країнах (на прикладі конкретної країни).

Практичні завдання

(виконайте письмово)