III. Козацький флот України

Розвиток і зміцнення козацького флоту України активно починається з часу будівництва князем і гетьманом українського козацтва Дмитром Вишневецьким міцної фортеці на острові Хортиця нижче Дніпрових порогів, яка дістала народну назву Запорожська Січ.

Будівництво Січі на Хортиці завершилося в 1552 році. З перших днів свого існування Січ розвивалася як воєнна фортеця і як база підготовки до морських походів. Протягом двохсот сорока літ існування Запоріжської Січі вона висунула цілий ряд видатних флотоводців України, величних постатей і легендарних морських лицарів нашого народу, які б могли зробити честь і славу флоту любої держави. У першу чергу це: гетьмани Дмитро Вишневецький-Байда, Самійло Кішка, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Богдан Микошинський, Григорій Лобода, Семен Скалозуб, Григорій Ізапович, Федір Полоус, Петро Сагайдачний, Дмитро Барабаш, Яків Нерода, Богдан Хмельницький, Оліфер Голуб, Михайло Дорошенко, Григорій Чорний, Тарас Федорович, Іван Сулима і.т.д.

Головними, улюбленими у використанні в запорожців і найпоширенішими бойовим кораблем у запорожського флоту були таки чайки, які і за формою і за бойовими можливостями, і за морськими якостями мали багато спільного з княжими лодіями і норвежськими драккарами. Вони були достатньо практичними суднами типу „ ріка-море ”, успішно долали дніпрові пороги проходили мілини численних проток Великого Лугу, долали зарослі очерету, ходили на веслах і під вітрилами і відзначалися стрімкою швидкістю та морехідністю.

Будівництво чайки займало кілька тижнів. Така організація судно будівництва позволяла Кошу за один і той же час підготувати до походу флотилію від 50 до 200 чайок, в залежності від завдань і цілей походу. Для будівництва козацьких бойових кораблів використовувалася липа, верба, ситник, дуб, дика вишня, осокір, які вдосталь росли у Великому Лузі по берегах Дніпра. Чайки, як установлено дослідниками, будувалися двох типів: відкриті, без палуби, креслення яких зоставив французький інженер Боплан, що в 1640-х роках перебував на Січі, і з нижньою палубою, поверх якої установлювалися лави для гребців. Для вітрильного озброєння на чайках примінилися зйомна щогла з попервах прямим вітрилом, згодом одне пряме і два косих, що позволяло чайці під вітрилом рухатися проти вітру. Довжина чайки сягала 20 метрів, ширина – 4, а осадка при повнім завантаженні – до 1,5 метра. Основу чайки складав кіль-човник довжиною 15 метрів, який видовбували з липового, вербового, зрідка з дубового стовбура. До нього прикріплювали дубові упруги, які обшивалися дошками і осмолювалися. До бортів чайки липовим ликом чи дикою вишнею прив’язувалися снопи очерету. Ці снопи значно підвищували плавучість чайки, вона не тонула навіть тоді, коли заповнювалася водою. Крім того, вони захищали борти і гребців від картечі і куль та виконували роль кранців при швартовці.