Поняття про банківський рахунок

Відповідно до частини 2 статті 1087 Цивільного кодексу України, розрахунки між юридичними особами мають здійснюватися, як правило, в безготівковому порядку. Тобто відкриття банківського рахунку є обов'язком для зазначених осіб, які не можуть відмовитися від укладення відповідного договору. Отже, ця норма має не диспозитивний, а імперативний характер, тобто характер загальнообов'язкового припису.

Згідно з пунктом 5.1 Інструкції Національного банку «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тобто власник рахунка зобов'язаний вносити на банківський рахунок усі грошові кошти і здійснювати з нього оплату рахунків третіх осіб не в силу договору, а відповідно до норм законодавства.

Інститут банківського рахунку об'єднує як норми приватного, так і норми публічного права.

Про наявність публічно-правового елементу у відносинах банківського рахунка свідчить, зокрема, таке:

— цілі правового регулювання відносин банківського рахунка є публічно-правовими і полягають у забезпеченні функціонування платіжної системи держави та грошового обігу;

— банк у зазначених відносинах виступає не просто як контрагент клієнта, а як представник банківської системи держави, зокрема платіжної системи. Адже нікого не цікавить банківський рахунок сам по собі (особливо поточний рахунок). Він є цікавим для клієнта банку з точки зору використання можливостей здійснення безготівкових розрахунків, які значно ускладнюються без наявності в особи банківського рахунка;

— імперативні норми відіграють основну роль у правовому регулюванні, адже вони регулюють як кожний етап укладення договору банківського рахунку, так і кожний етап подальшого використання його.

— яскравими прикладами відсутності рівності сторін у відносинах банківського рахунка є право банку, реалізуючі повноваження, надані державою, затримати операцію по банківському рахунку або взагалі відмовити в здійсненні відповідної операції, банк виступає валютним агентом держави тощо;

— договір банківського рахунку є фактично публічним договором у розумінні статті 633 ЦК України, адже, відповідно до статті 1067 ЦК України, «Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкріти рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами».

Про наявність приватно-правових елементів в договорі банківського рахунку свідчить зокрема таке:

— договірний характер відносин між банком та клієнтом і їх можливість у межах, визначених законодавством, встановлювати свої права та обов'язки;

— здійснення банківських операцій банком, як правило, за дорученням клієнта;

— відплатний характер послуг банку та нарахування банком відсотка на залишок коштів на рахунку клієнта;

— відсутність у банку права визначати та контролювати напрями використання коштів на рахунку клієнта.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок про те, що відносини банківського рахунка носять передусім публічно-правові, а вже потім — приватно-правові. Передумовою для їх виникнення є публічно-правовий обов'язок підприємця зберігати гроші в банку. А у відносинах присутній дуже малий приватний елемент (від сторін відносин майже нічого не залежить).

Таким чином, банківський рахунок як правовий інститут — це комплекс фінансово-правових та цивільно-правових норм, що регулюють правовідносини, які виникають у процесі відкриття, використання та закриття банківських рахунків та визначають правовий статус грошових коштів, що перебувають у зберіганні банку.