Гармонізація стосунків людини з природою

Важливою цінністю для громадянина світу є навколишнє середовище, придатне для проживання. Тому екологічне виховання й освіта, як свідчить практика міжнародного співробітництва з цих питань, здавна актуальні в багатьох розвинених країнах світу, і в більшості з них накопичено цікавий та оригінальний досвід у цій сфері.

Найбільш давні традиції екологічної освіти є в Японії, де екологічна освіта почала здійснюватись з 1910-го року (спочатку в приватних школах, а потім і в державних закладах). Головним напрямком екологічної освіти в цій державі стало вивчення питань охорони природи та забруднення біосфери. Із 1970-го року за ініціативою Асоціації шкільних учителів та Департаменту освіти запроваджена нова програма з проблем забруднення середовища.

У Голландії також є вагомий досвід екологічної освіти. Так, з 1919-го року в країні функціонує спеціальна служба дитячих та шкільних садових ділянок, яка фактично є практичною формою екологічної освіти. Найбільш цікавим здобутком у цій сфері є планування занять таким чином, щоб дати можливість дітям використати свій емпіричний досвід у пізнанні закономірностей природи, виявити й усвідомити взаємозв'язки між окремими її явищами, визначити свою власну роль у збереженні природи.

У Фінляндії екологічна освіта та виховання є предметом уваги, починаючи з 30-х років ХХ-го століття, коли в школах було введено спеціальні курси з природоохоронної роботи. Для сьогодення громадяни Фінляндії здобувають безперервну екологічну освіту, яка є частиною розумового, морального, трудового, естетичного виховання, починаючи з дошкільного віку. З огляду на проблему в країні прагнуть не лише ознайомити дитину з навколишнім середовищем, але й сприйняти красу природи, викликати любов до неї, розвинути відповідальність у кожного за місце проживання, за малу й велику Батьківщину.

Певні традиції екологічної освіти склалися в США, початок якої пов'язують з прийняттям у 1970 році Закону про освіту в галузі довкілля. Сьогодні структура екологічної освіти США визначається довготривалими програмами, в розробці яких беруть участь науково-дослідні центри, громадські організації, окремі педагоги. Екологічна освіта в країні здійснюється на міжпредметній основі, тобто охорона природи є складовою не лише природничих дисциплін, але й економіки, історії, математики, сільського господарства, управління. Досить активно використовуються практичні методи навчання: екологічні екскурсії, робота на пришкільних ділянках, екологічні ігри, польові заняття тощо. При цьому особлива увага звертається на вивчення впливу діяльності людини на природу, правильну поведінку в навколишньому середовищі, дослідження причин загибелі тварин, вивчення ландшафтів, зруйнованих безгосподарською діяльністю людей тощо. Як бачимо, удосконалення екологічної освіти здійснюється в напрямі активізації практичного досвіду учнів і запровадження наукових способів розв'язання екологічних проблем. Із цією метою до проведення занять залучають учених-спеціалістів із заповідників. У спеціальному центрі екологічної й природоохоронної роботи, що субсидується Конгресом США, здійснюється навчання студентів, викладачів і спеціалістів, які отримують знання в галузі охорони навколишнього середовища і ресурсозбереження.

Система екологічної освіти у Великобританії розвивається з 60-х років ХХ століття і насамперед пов'язана з формуванням активної соціальної позиції. Шкільні вчителі активно співпрацюють з авторами програм екологічної освіти, в тому числі в Шотландії, Ірландії та Уельсі. Особливістю екологічної освіти в Великобританії є участь усіх жителів у прийнятті природоохоронних рішень в рамках адміністративних регіональних структур. Діти залучаються до вирішення екологічних проблем ще в межах початкової школи, тому вони відчувають свою безпосередню причетність до збереження своєї малої Батьківщини. Із цією метою учнів постійно заохочують до охорони природи найближчого довкілля (дитячий садок, школа, власний двір), також навчають описувати рослини, розробляти плани реконструювання та поліпшення конкретних територій.

З метою закріплення об'єктивних уявлень про природне середовище та його проблеми й перспективи створюється методична література з питань природоохоронної роботи, яка включає проблеми екології, природних ресурсів, забруднення довкілля, напрямів і способів його поліпшення, розкриває цінності, важливі як для людини, так і для тваринного світу. Широко використовується наочність: ілюстрації, плакати, альбоми із зображенням тих представників флори і фауни, які потребують охорони, діючі моделі, які полегшують і поглиблюють для дітей пізнання природи, її взаємозв'язок і закономірності.

Для Скандинавських країн (Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція) починаючи з 70-х років характерна співпраця з питань екологічної освіти, проте в розвитку цієї сфери кожна країна має свої особливості. Наприклад, у Швеції ще на початку століття введено спеціальний предмет з охорони природи, який не лише розкриває сукупність екологічних проблем, але й прищеплює почуття відповідальності за збереження та поліпшення стану навколишнього середовища.

У навчальних закладах Данії спеціального предмета з охорони природи немає, проте екологічні й природоохоронні питання містяться в курсах основних навчальних дисциплін. Як і в інших європейських країнах, великого значення тут надають практичним заняттям упродовж екологічних екскурсій, занять у музеях тощо.

У Франції в пошуках ефективних форм і змісту екологічної освіти зупинились на таких етапах і методах навчання: педагогічний етап, упродовж якого поглиблюються набуті раніше знання, встановлюються зв'язки з іншими дисциплінами, здійснюється індивідуальний підхід до учня; основний етап, де формується система нових знань (великого значення тут надають інформаційним іграм, тестам, конкурсам). У країні існує безліч концепцій, методів, підходів до екологічної освіти, проте всі вони поєднують інформаційну багатомірність з безпосередніми людськими контактами.

Цікавою знахідкою французьких педагогів і методистів-екологів є використання з метою активізації екологічної освіти фотоматеріалів, які відтворюють куточки незайманої природи або навпаки передають факти забруднення середовища.

В останні десятиріччя велику увагу проблемам екологічної освіти приділяють у ФРН, де переглядаються й удосконалюються її законодавчі й адміністративні основи, створено ряд центрів з екологічної освіти (наприклад, Інститут вивчення природничих наук у м. Кіль, Відомство з охорони середовища у Берліні, Німецьке товариство екологічного виховання тощо). Завдяки цьому у ФРН екологічною освітою охоплені школи, середні та вищі заклади з професійної підготовки. Суттєву роль у вирішенні проблем екологічної освіти відіграють засоби масової інформації, громадські організації, партії, товариства, рухи, які беруть участь у розробці та здійсненні програм природоохоронних заходів. Загалом сучасна система екологічного виховання в Німеччині передбачає як формування екологічної свідомості, так і вироблення навичок діяти відповідно до природоохоронних інтересів [13, 69-70].

Отже, провідним підходом до організації змісту екологічної освіти в розвинених країнах світу є міждисциплінарний підхід. У виборі найбільш оптимальних методів екологічної освіти й виховання надають перевагу тим, які торкаються емоційної сфери дитини і сприяють формуванню екологічної свідомості. У ряді країн не лише активно використовують фото-, теле- та відеоматеріали, які відтворюють світ природи, але й систематично влаштовують екологічні табори, своєрідні центри серед довкілля, які дозволяють школярам одержати теоретичні знання з екології, набути практичних навичок, відчути свою спорідненість з усім живим, любов до природи, відповідальність за виживання Землі.