Тестові завдання. 1. Зміст зовнішньоторговельної політики відображається в:

1. Зміст зовнішньоторговельної політики відображається в:

а) пропозиції ресурсів, що сприятливо позначаються на конкурентноздатності ТНК, а також наявності кваліфікованої робочої сили і відповідної інфраструктури;

б) обмеженні на умови діяльності та на частку закордонної власності у спільних підприємствах;

в) пакеті державних обмежень стосовно прямих іноземних інвестицій, а також у формах стимулювання експорту продукції спільних підприємств та одержанні переваг для національних факторів виробництва;

2. Політика імпортозаміщення приймаючої держави передбачає:

а) використання системи державного ліцензування, введення податкових стимулів для фірм, що орієнтовані на зовнішній ринок;

б) наявність ресурсів, що сприятливо позначаються на конкурентноздатності ТНК, а також наявність кваліфікованої робочої сили і відповідної інфраструктури;

в) захист нових та слаборозвинених галузей промисловості шляхом встановлення митних бар’єрів, контролю і обмежень на допуск прямих іноземних інвестицій.

3. Політика стимулювання експорту приймаючої держави передбачає:

а) передачу від ТНК місцевим фірмам нової технології, ноу-хау, управлінського досвіду для розвитку виробництва, спрямованого на насичення внутрішнього ринку;

б) державне ліцензування, податкові стимули для фірм, що працюють на зовнішній ринок, вимоги до використання частки місцевих компонентів;

в) захист нових або слаборозвинених галузей промисловості.

4. Для ТНК політика стимулювання експорту приймаючої держави:

а) не дозволяє вибирати оптимальні технології, змушує використовувати місцеві ресурси навіть при збільшенні витрат на виробництво;

б) створює умови конкуренції на ринках з боку національних та закордонних компаній, що змушує ТНК укладати угоди з національними виробниками про субпідряд і постачання сировини;

в) дозволяє залучити прямі іноземні інвестиції, які зацікавлені у вирішенні проблеми насичення внутрішніх ринків.

5. Державна політика приймаючої країни стосовно іноземного капіталу передбачає:

а) одержання максимального прибутку на одиницю вкладеного капіталу;

б) залучення максимально можливого обсягу капіталу;

в) політику регулювання та політику стимулювання інвестицій;

г) вкладення капіталу в галузі, що забезпечують найшвидшу і найбільш ефективну віддачу.

6. При розробці національної політики регулювання інвестицій держава враховує:

а) можливий негативний вплив від залучення інвестицій;

б) обмеження припливу довгострокового капіталу у формі інвестицій;

в) сприяння максимально можливому залученню капіталу;

г) наявність ресурсів для спекулятивних операцій з цінними паперами та споживчими товарами.

7. Можливий негативний вплив інвестиційних потоків пов'язаний

а) реінвестуванням отриманого прибутку в приймаючій країні;

б) вкладенням в галузі, що забезпечують найшвидшу і найбільш ефективну віддачу;

в) зниження конкурентноздатності ТНК на місцевих ринках;

г) участю іноземних інвесторів у власності.

8. В більш економічно розвинених державах превалює:

а) політика регулювання інвестицій, коли держава підтримує національні компанії з метою їх більшої конкурентноздатності на внутрішніх ринках;

б) політика стимулювання іноземних інвестицій, спрямована на максимально можливе залучення капіталу;

в) створення експортно-виробничих зон або зон вільної торгівлі;

г) вкладення в галузі, що забезпечують найшвидшу і найбільш ефективну віддачу.

9. До заходів торгової політики регулювання іноземних інвестицій відносяться:

а) субсидування інвестицій;

б) вимоги збалансованості торгівлі;

в) створення експортно-виробничих зон;

г) заходи стосовно організації тендерів.

10. До обмежувальних заходів стосовно іноземних інвестицій відносяться:

а) митно-тарифні й кількісні обмеження;

б) обмеження обсягу виробництва;

в) скасування обмежень щодо виходу на місцевий ринок виробників послуг;

г) технічні бар’єри – національні стандарти, правила безпеки, охорони здоров’я тощо.

11. До заходів стимулювання прямих іноземних інвестицій відносяться:

а) підписання регіональних економічних угод про формування зон вільної торгівлі, спільних ринків тощо;

б) дія ліцензійно-дозвільного порядку допуску прямих іноземних інвестицій;

в) скасування обмежень щодо виходу на місцевий ринок виробників послуг;

г) заходи стосовно відмови від виняткових дилерських зв’язків.

12. До заходів політики регулювання іноземних інвестицій стосовно компаній, що здійснюють обмежувальну ділову практику, відносяться:

а) митно-тарифні й кількісні обмеження;

б) заходи щодо обмеження експорту закордонних філій на територію країни базування головної компанії ТНК;

в) заходи стосовно диференціації цін;

г) заборона на функціонування на місцевому ринку, у тому числі обмеження на створення спільних підприємств.

13. Національний режим передбачає:

а) підписання регіональних економічних угод про формування зон вільної торгівлі, спільних ринків тощо;

б) створення приймаючою країною для інвесторів однієї країни таких же сприятливих умов, як і для інвесторів будь-якої іншої країни;

в) створення приймаючою країною для іноземних інвесторів такого ж сприятливого режиму, як і для місцевих підприємців;

г) дію ліцензійно-дозвільного порядку допуску прямих іноземних інвестицій

14. Режим найбільшого сприяння передбачає:

а) субсидування інвестицій;

б) фінансування експорту;

в) створення приймаючою країною для інвесторів однієї країни таких же сприятливих умов, як і для інвесторів будь-якої іншої країни;

г) створення приймаючою країною для іноземних інвесторів такого ж сприятливого режиму, як і для місцевих підприємців.

15. Справедливий і рівноправний режим передбачає:

а) укладання угод про спільне виробництво і компенсаційну торгівлю;

б) створення приймаючою країною для інвесторів однієї країни таких же сприятливих умов, як і для інвесторів будь-якої іншої країни;

в) бажання держав приймати закордонний капітал на умовах, коли інвестори належать до сторін, що мають привілеї, з урахуванням міжнародного мінімального стандарту для інвесторів;

г) своєчасне інформування будь-якого з інвесторів про зміни в інвестиційних режимах приймаючих країн.

16. До форм державних гарантій інвесторам в тому числі відносять:

а) визначення порядку вирішення інвестиційних спорів;

б) інвестиційні знижки;

в) інвестиційні субсидії;

г) гарантовані експортні кредити.

17. До системи державних гарантій інвесторам не відносяться:

а) гарантії захисту прав акціонерів;

б) гарантії захисту прав кредиторів;

в) гарантії для експортних кредитів;

г) надання недискримінаційного режиму інвесторам.

18. До адміністративних методів регулювання міжнародної інвестиційної діяльності відносяться:

а) методи, що реалізуються через систему цивільного і процесуального права;

б) методи, орієнтовані на формування і розвиток тієї чи іншої ідеології, виховання певного типу менталітету громадян за допомогою організаційно оформлених інститутів;

в) методи, що реалізуються через систему дотацій, кредитів, здійснення фіскальної політики;

г) методи, що юридично визначають господарську суб’єктність, регламентують питання власності, процедури вирішення суперечок у судовому порядку тощо.

19. Причинами введення обмежень на іноземні інвестиції є:

а) бажання контролювати приплив технологій та управлінського досвіду з урахуванням їхньої якості;

б) бажання захистити права акціонерів і кредиторів;

в) бажання залучити прямі іноземні інвестиції, що спрямовані на вирішення проблеми насичення внутрішніх ринків;

г) бажання контролювати безперешкодне переведення прибутку й інших видів доходу за кордон.

20. До прямих засобів державного регулювання іноземних інвестицій відносяться:

а) надання іноземним і національним підприємцям фінансових, фіскальних та інших пільг;

б) захист прав кредиторів;

в) порядок реєстрації і діяльності компаній з іноземними інвестиціями;

г) підвищення іміджу приймаючої країни.

21. До неформальних засобів державного регулювання іноземних інвестицій відносяться:

а) законодавчі та інші обмеження на частку закордонної власності і контроль в окремих галузях;

б) встановлення мінімального обсягу експорту, а також вимога максимального рівня цін на збут продукції на внутрішньому ринку;

в) встановлення мінімального обсягу внутрішньофірмових досліджень;

г) встановлення бар’єрів, пов’язаних зі специфікою адміністративних процедур та жорсткою інституціональною структурою країни.

22. До засобів державного контролю за іноземними інвестиціями, що найчастіше зустрічаються у світовій практиці, відносяться:

а) відсоткове обмеження частки іноземного інвестора;

б) заборона на вкладення прямих іноземних інвестицій;

в) вимога продажу частини акцій, які належать іноземному інвестору, національним юридичним і фізичним особам;

г) обмеження на повернення капіталу й переведення прибутку за кордон.

23. Основним напрямом політики стимулювання іноземних інвестицій є:

а) бажання контролювати приплив технологій та управлінського досвіду з урахуванням якості;

б) надання пільг інвесторам;

в) безперешкодне переведення прибутку й інших видів доходу за кордон;

г) визначення порядку вирішення спорів.

24. Країни, що розвиваються, при стимулюванні інвестицій надають перевагу:

а) податковим стимулам та адміністративним заходам;

б) фінансовим стимулам;

в) державним гарантіям;

г) реєстрації та ліцензуванню.

25. Фінансові стимули залучення іноземних інвесторів:

а) переважають у країнах, що розвиваються, внаслідок нестачі фінансових ресурсів;

б) переважають у промислово розвинених країнах, забезпечують адресний характер впливу і концентрують зусилля на досягненні національно орієнтованих результатів;

в) мають індивідуальний характер для кожної країни;

г) сьогодні не застосовуються.

26. У країнах, що розвиваються, застосовують такі методи стимулювання інвестицій:

а) прямі субсидії на покриття частини капітальних витрат для конкретного проекту;

б) пільгове мито на виробниче устаткування, що імпортується;

в) скорочення оподаткування експорто орієнтованого виробництва;

г) гарантії на надання позики.

27. До фіскальних стимулів залучення іноземних інвесторів відносяться:

а) субсидування витрат на створення інфраструктури інвестиційного проекту;

б) інвестиційні та реінвестиційні знижки;

в) урядове страхування пільгових кредитів;

г) надання монопольних прав на виробництво тих чи інших товарів.

28. Податкові канікули – це:

а) визначена сума перераховується на спеціальній рахунок, з якого погашаються всі податки на доход доки сальдо балансу не буде доведено до нуля;

б) відстрочка від сплати податку протягом декількох років;

в) звільнення від податків на декілька років;

г) операція, у наслідок якої частина прибутку потрапляє до витрат виробництва і звільняється від оподаткування.

29. Податковий кредит – це:

а) операція, коли визначена сума перераховується на спеціальній рахунок, з якого погашаються всі податки на доход доки сальдо балансу не буде доведено до нуля;

б) операція, у наслідок якої частина прибутку потрапляє до витрат виробництва і звільняється від оподаткування;

в) відстрочка від сплати податку протягом декількох років;

г) довгострокове кредитування виробничої діяльності.

30. Інвестиційні знижки – це:

а) зменшення обсягу інвестицій, що вкладаються у довгострокові проекти;

б) зменшена ставка корпоративного податку, що перераховується на спеціальній рахунок, з якого погашаються всі податки на доход доки сальдо балансу не буде доведено до нуля;

в) виключення з обкладання ПДВ сировини й капіталомістких товарів та введення системи умовно безмитного ввозу інвестиційних товарів;

г) ліквідація або зменшення ставок мита на інвестиційні товари.

31. Вільна економічна зона - це:

а) зона з особливим юридичним та економічним статусом, що створює сприятливі умови для залучення інвестицій на основі надання ряду пільг;

б) зони на національній митній території, у яких здійснюються операції зі складування й адаптації товарів, завезених з інших країн, до умов ринку збуту;

в) зони, спеціально огороджені, розташовані в прикордонних районах, поблизу великих транспортних вузлів;

г) зони з розвиненою інфраструктурою та комунікаціями, яка призначена для використання групою промисловців шляхом надання девелоперською компанією в оренду виробничих, складських й офісних площ.

32. Індустріальний парк – це:

а) група виробничих наукоємних фірм або дослідницьких організацій, які розташовані в приміщені і на ділянці землі недалеко від провідного дослідницького університету та користуються вигодами від взаємодії з цим університетом;

б) зона з відособленою територією, на якій компанії користуються рядом пільг, або зона пільгового режиму, який застосовується до певного виду діяльності, незалежно від розташування фірми;

в) це ділянка землі із розвиненою інфраструктурою та комунікаціями, яка призначена для використання промисловців шляхом надання девелоперською компанією в оренду виробничих, складських й офісних площ.