Політика стимулювання припливу інвестицій

Головна мета політики стимулювання інвестицій — впливати на напрямок, величину і характер інвестиційних потоків. В основі стимулювання залучення закордонного капіталу лежать програми приватизації – проведені раніше й ті, що проводяться нині в різних групах країн. Між приватизацією і припливом ПІІ існує взаємозв'язок:

– приватизація може бути використана закордонним інвестором як засіб розширення ринків збуту, тоді як державна власність зберігає монопольне право на збут для державних компаній;

– для закордонного інвестора і для національного підприємця приватизація — один з макроекономічних факторів, що складають основу сприятливого інвестиційного клімату.

Приватизація в країнах, що розвиваються, і державах з перехідною економікою інтенсивно проводилася наприкінці 80-х — початку 90-х рр. В її основі лежала низька ефективність роботи держпідприємств, що і визначило програми їхньої передачі в приватні руки.

Основним напрямком стимулювання припливу ПІІ є надання різного роду пільг. В силу національного режиму закордонний і національний інвестори мають рівні права на одержання стимулів. При цьому пільги надаються підприємцям при виконанні наступних умов:

– сприяння росту зайнятості населення;

– сприяння дрібному і середньому підприємництву;

– проведення НДДКР у приймаючій країні;

– сприяння проведенню регіональної політики;

– сприяння розширенню експорту.

Починаючи із середини 90-х рр. спостерігаються деякі зміни в державній політиці приймаючих країн по залученню ПІІ. У зв'язку з цим можна виділити три напрямки реалізації даної політики:

– підвищення іміджу приймаючої країни – реалізується на основі поширення рекламних матеріалів, що характеризують дану країну, її потенційні можливості по залученню ПІІ. Для цього використовуються засоби масової інформації, спеціальні видання, проводяться дискусії, спеціальні зустрічі й т.ін. з метою інформаційного висвітлення умов інвестування. Цей напрямок вимагає великих витрат і може здійснюватися головним чином на державному рівні. Хоча і державних фінансових можливостей буває недостатньо. У цьому випадку пріоритет віддається окремим галузям, найбільш важливим для економічного розвитку тієї чи іншої країни;

– надання державою комплексного пакета послуг можливим іноземним інвесторам з підтримки їхньої інвестиційної діяльності. Це консультаційні послуги, полегшення проходження різних бюрократичних етапів реєстрації і податкового контролю, одержання дозволів та ін. Звичайно, в основу такої політики ставляться національні інтереси приймаючої країни, а не інтереси іноземного інвестора. Зазначені напрямки характерні для практики країн, що розвиваються, де адміністративні формальності і відсутність адекватної інформації є істотним стимулюючим фактором для закордонних інвесторів;

– надання закордонним і національним підприємцям фінансових, фіскальних та інших пільг. На фінансові пільги більш орієнтуються розвинені держави.

У табл. 3.3 представлено форми і інструменти стимулювання іноземної інвестиційної діяльності.

Таблиця 3.3

Форми і інструменти стимулювання іноземної інвестиційної діяльності

Форми	Інструменти
№ з/п	Зміст	№ з/п	Зміст
1.	Фінансово кредитне стимулювання	1.1 1.2 1.3	Безвідсоткові кредити Пільгові кредити Інвестиційні гарантії
2.	Податкове стимулювання	2.1 2.2 2.3 2.4 2.5 2.6	Зниження ставки податку Податкові угоди з іншими країнами Зняття податків на реінвестиції Безмитний імпорт Прискорена амортизація Податкові кредити
3.	Стимулювання інфраструктури	3.1     3.2     3.3 3.4 3.5	Надання землі у безкоштовне користування або за пільговими цінами Надання будівель і споруд у безкоштовне користування або за пільговими цінами Субсидії на користування енергією Транспортні гранти Пільги щодо фрахту
4.	Стимулювання конкретних інвестиційних проектів	4.1	Гранти (цільове фінансування) ресурсо- і природозберігаючого обладнання

Закінчення табл. 3.3

		4.2     4.3   4.4	Гранти (цільове фінансування) проектів, орієнтованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці Сприяння в проведенні техніко-економічних обґрунтувань проектів Гранти (цільове фінансування) на проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт
5.	Протекціоністські заходи	5.1 5.2	Тарифи Нетарифні інструменти

У розвинених державах широко використовуються як фінансові, так і податкові пільги інвесторам, а саме:

– фінансові, зокрема: надання фінансових субсидій на рівні регіонів, міст, районів з метою стимулювання регіонального розвитку окремих галузей економіки приймаючої країни за умови «прозорості» фінансових пільг і повернення коштів у випадку невиконання низки зобов'язань; фінансування державою інвестиційних вкладень на основі своєї участі в програмах на пайових початках і надання гарантій для позик і т.ін.;

– податкові, в тому числі: прискорена амортизація, зниження ставок корпоративного податку тощо.

Фінансові пільги — розглянуті й інші — вимагають значних грошових витрат, а виходить, і створення додаткових фондів. Тому ці міри стимулювання ПІІ частіше застосовуються в практиці промислово розвинених країн і рідше — у практиці країн, що розвиваються, а також держав з перехідною економікою.

У країнах, що розвиваються, частіше застосовуються:

– зниження податкових ставок, повернення податків, надання податкових канікул. Їхній період може досягати 1-5років, іноді до 10-25 років;

– зниження ставок мита, що надаються на період 5-10 років, а для деяких проектів 15-23 років;

– при дотриманні принципу національного режиму особливе заохочення іноземних інвестицій, які позитивно впливають на стан платіжного балансу — інвестиції в імпортозаміщуючі і експортно орієнтовані галузі, сферу туризму;

– застосовування спеціальних або додаткових пільг для інвестиційних проектів, особливо значущих для розвитку національної економіки, наприклад, для проектів з передовою технологією, відсутньою в країні; капіталомістких проектів, проектів в менш розвинені регіони країни й т.ін. Надання особливих пільг обумовлюється конкретними умовами, зафіксованими законодавством, щодо характеру технології, кількості зайнятого місцевого населення, розміру капіталовкладень, максимальних цін на продукцію, вироблену для внутрішнього ринку тощо. Підприємство з іноземною участю, яке задовольняє цим умовам, одержує статус пріоритетного і право одержувати додаткові пільги.

В практиці держав з перехідною економікою переважають фіскальні чи податкові засоби стимулювання. Частіше за все використовуються наступні методи стимулювання:

– пільгове мито на імпортоване виробниче устаткування (що в промислово розвитих країнах є малоефективним заходом внаслідок невисоких ставок мита на більшість видів промислового устаткування – кілька відсотків) та сировину;

– зменшення ставок корпоративного податку на прибуток;

– надання податкових канікул;

– використання системи так званої податкової стабілізації, яка гарантує постійність податкових ставок протягом установленого терміну. Подібна система діє в силу фінансової і правової нестабільності тієї чи іншої приймаючої держави.

Секретаріатом UNCTAD розроблено класифікацію засобів стимулювання іноземних капіталовкладень, що включає три групи стимулів – фіскальні, фінансові та інші пільги, представлені у табл. 3.4.

Податкові, чи фіскальні, пільги — основні види пільг, застосовувані в практиці різних держав світу. Очевидно, що ефективність інвестиційних стимулів часто вважається спірним питанням.

Для закордонного інвестора рішення про вкладення капіталу залежить від цілого ряду факторів, серед яких надання податкових пільг — не найважливіший фактор. Вирішальне значення має наявність природних ресурсів, політична й економічна стабільність, транспарентність правової й адміністративної систем, адекватність інститутів підтримки — банківської, транспортної й іншої інфраструктури,

Таблиця 3.4

Класифікація ОЕСР засобів стимулювання іноземних капіталовкладень

№ з/п	Групи стимулів	Стимули
1.	ФІСКАЛЬНІ	1) зниження ставки податку на прибуток корпорацій; 2) податкові канікули; 3) збільшення сум амортизаційних відрахувань; 4) дозвіл на подальший залік втрат, отриманих протягом першого періоду роботи, у рахунок майбутніх прибутків; 5) інвестиційні та реінвестиційні знижки; 6) скорочення внесків у соціальні фонди; 7) скорочення суми оподатковуваного прибутку в залежності від кількості працюючих та інших витрат на робочу силу; 8) стимули, пов'язані зі зниженням ставки ПДВ, включаючи зменшення податку на прибуток корпорацій, або надання кредитів у зв'язку з підвищенням частки місцевої сировини чи напівфабрикатів; 9) зниження експортного мита; 10) преференційне оподаткування доходів від експорту; 11) скорочення податкових ставок на спеціальні надходження іноземної валюти, у тому числі за експорт вироблених товарів; 12) податкові кредити на внутрішні продажі в обмін на експортні надходження; 13) податкові кредити в зв'язку з використанням місцевої сировини у виробництві товару, призначеного на експорт; 14) скорочення оподаткування експортно орієнтованого виробництва.
2.	ФІНАНСОВІ	1) прямі субсидії на покриття частини капітальних витрат, виробничих чи маркетингових витрат конкретного інвестиційного проекту; 2) субсидовані позики; 3) гарантії на надані позики; 4) гарантовані експортні кредити; 5) участь державного капіталу в інвестиціях у проекти з високим комерційним ризиком; 6) урядове страхування пільгових кредитів, надане для деяких видів ризику. Наприклад, при зміні курсу валюти, девальвації або по некомерційних ризиках — експропріації, зміні політичного ладу країни тощо.

Закінчення табл. 3.4.

№ з/п	Групи стимулів	Стимули
3.	ІНШІ ПІЛЬГИ	1) субсидування витрат на створення або реконструкцію інфраструктури інвестиційного проекту; 2) субсидування послуг, у тому числі допомога в пошуку джерела фінансування, розробці проектів, надання інформації про кон'юнктуру ринків, наявності сировини, допомога в підготовці кадрів, надання технічних можливостей для розвитку ноу-хау або поліпшення контролю за якістю; 3) укладання преференційних державних контрактів; 4) закриття ринку від приходу інших виробників або надання монопольних прав на виробництво тих чи інших товарів; 5) захист від імпортної конкуренції; 6) спеціальні програми з надання іноземної валюти (у тому числі за спеціальним валютним курсом), гарантування ризику при одержанні іноземних позик, концесій по кредитах в іноземній валюті і спеціальні пільги по репатріації доходів і капіталу.

свобода переказу прибутку, рівень кваліфікації і вартість робочої сили. Якщо ці фактори сприятливі і податкові системи країни відповідає міжнародним стандартам, податкові стимули можуть зіграти найбільш ефективну роль у прийнятті інвестором рішення про вкладення капіталу.

Податкові пільги є спірним питанням ще і тому, що фактична вигода від їхнього надання може не цікавити інвестора. Але пільги важливі для дохідної частини національного бюджету приймаючої країни, оскільки будь-який доход, отриманий від оподатковування в приймаючій країні, може бути взятий у якості такого в країні реєстрації інвестора, якщо податкова система базується на принципі резиденції. Тобто пільги можуть зменшити суму податкового кредиту, наданого інвестору, якщо умова розподілу податків включена в угоду про запобігання подвійного оподаткування. В даний час багато країн, що розвиваються, змушені включати подібні застереження. Таким чином, ефективність податкових стимулів може обмежуватися.

Країни, що розвиваються, і держави з перехідною економікою виходять з податкових стимулів при реалізації державної політики стимулювання залучення закордонних інвестицій. Мета таких заходів полягає в тому, що ці країни хочуть сприяти економічній реструктуризації, економічному росту, використовуючи приплив зовнішніх фінансових ресурсів. Останнє підтверджує особливі або переважні форми стимулювання іноземних капіталовкладень у галузі високих технологій, розвиток яких сприятливо позначається на економіці приймаючої країни.

Розрізняють такі форми податкових пільг, що найбільш часто використовуються:

– податкові канікули;

– інвестиційні знижки;

– податковий кредит;

– прискорена амортизація;

– інвестиційні субсидії;

– пільги непрямого оподатковування, зокрема, знижені ставки мита.

Самі популярні податкові пільги – податкові канікули – відстрочка від сплати податку протягом декількох років, починаючи з дня одержання першого оголошеного прибутку.

Термін і умови надання податкових канікул неадекватні в різних країнах. Як правило, вони надаються на термін від 2 до 10 років.

Нерідко державні і місцеві влади застосовують одночасно систему податкових канікул і зниження податкових ставок. Так, за новим законодавством Республіки Корея період податкових канікул складає 8–10 років. При цьому при наданні податкових канікул на термін у 8 років пільга трактується в такий спосіб: протягом перших п'яти років компанія цілком звільняється від сплати податку на прибуток корпорацій, у наступні три роки фірма платить 50% від діючої ставки корпоративного податку. Вказане відноситься не тільки до згаданого податку на прибуток корпорацій, але і до інших видів податків – індивідуального прибуткового податку, що стягується з працюючих у компанії фізичних осіб; до податку на дивіденди. Податкові канікули також можуть надаватися у відношенні роялті – доходів на передачу передових технологій – на термін до 5 років.

Податкові канікули мають наступні переваги:

– сприятливі для тих інвесторів, які очікують високих прибутків і вкладають капітал незалежно від наявності чи відсутності подібних пільг;

– забезпечують високі пільги для уникнення оподатковування, тому що компанії, які підлягають оподатковуванню, можуть вести діяльність зі звільненням від податків завдяки застосуванню трансфертних цін;

– період дії податкових канікул, хоча і формально обмежений, може бути використаний з метою зловживання. Зокрема, інвестори використовують розширені податкові канікули для викупу вкладеного капіталу і його нового інвестування, тобто навмисно закривають інвестиційний проект і здійснюють його новий пуск під іншою назвою, але в рамках аналогічної власності;

– якщо термін податкових канікул обмежений, це стимулює приплив капіталу в короткострокові проекти, не настільки прибуткові для приймаючої країни у порівнянні з довгостроковими інвестиційними проектами. Останні можуть стати прибутковими тільки до закінчення терміну канікул. Отже, податкові канікули практично не використовуються, навіть якщо надалі очікуються збитки;

– доходи, що надходять у бюджет, рідко є транспарентними, поки підприємства, які мають пільги у формі податкових канікул, подають документи про свої доходи, у яких нерідко завуальовані адміністративні ресурси (не приносять доходів).

Інвестиційні знижки і податковий кредит у порівнянні з податковими канікулами мають переваги, оскільки є більш діючими інструментами для залучення капіталу в тій чи іншій бажаній формі. Доходи від їхнього застосування носять більш транспарентний характер, їх легше контролювати.

Найбільш проста й ефективна система податкового кредиту. Якщо сума податкового кредиту, наданого кваліфікованому підприємству, визначена, то вона перелічується на спеціальний податковий рахунок. Компанія, яка одержала таку пільгу, буде вважатися звичайним платником податків, і виходить, підлягати всім діючим правилам оподатковування, включаючи визначення оподатковуваного прибутку і вимога документувати податкові доходи. Єдина відмінність такої компанії в тім, що відповідальність за оподаткування доходів буде сплачуватися за рахунок кредитів, що повертаються з податкового рахунка, поки сальдо балансу доводиться до нуля.

Після цього податковий рахунок закривається на визначений період, а невикористані суми податкового кредиту дозволяється використовувати. Таким чином, інформація про сукупний доход не надається, тому що пільги понад будь-якого уже використаного періоду часу практично діють протягом усього терміну. Якщо суми податкового кредиту, надані пріоритетним підприємствам, відомі, то вони можуть бути включені в баланс як податкові витрати і підлягають такій же перевірці, як і будь-які інші форми витрат, що визначає високий ступінь транспарентності. Іншими словами, податковий кредит — це відрахування з податку на прибуток частини інвестиційних витрат компанії, можливо, за умови використання цього кредиту для наступних капіталовкладень.

Інвестиційні знижки у формі знижених податкових ставок застосовуються аналогічно практиці податкового кредиту і мають адекватний ефект. Єдине істотне розходження полягає в наступному. Якщо корпоративний податок має кілька ставок, то надану суму інвестиційної знижки варто визначити в абсолютному вираженні, а не у формі податкової ставки, за якою надається знижка. В іншому випадку сума наданого податкового кредиту не буде залежати від ставки податку.

Інвестиційна знижка також може мати форму знижки на виснаження надр, надання якої веде до зменшення оподаткування прибутку галузей видобувної індустрії. Наприклад, у США і у Франції розмір податкового кредиту складає 23,5% з продажів або 50% чистого доходу для нафто- і газодобувних компаній, для компаній по видобутку твердих мінералів – 15 і 50% відповідно. При цьому висувається вимога реінвестування отриманих засобів у ці галузі протягом двох років для нафти і газу, п'яти років для твердих мінералів.

Ще один різновид інвестиційних знижок – зменшення корпоративного податку на половину різниці між витратами на НДДКР поточного року і середніх витрат на наукові дослідження двох попередніх періодів, але з урахуванням зростання цін. Наприклад, в Іспанії діє постійний податковий кредит у розмірі 20% витрат підприємців на НДДКР.

Можна виділити два недоліки інвестиційної знижки і податкового кредиту:

– обидві форми податкових стимулів націлені на вибір короткострокових капіталів, тому що надалі надання інвестиційної чи знижки податкового кредиту стане можливим при кожнім відновленні активів;

– пріоритетні підприємства можуть спробувати зловживати специфікою розглянутих форм податкових стимулів шляхом купівлі-продажу тих же активів, щоб зажадати надання декількох різновидів інвестиційних знижок чи податкових кредитів, або виступаючи як агенти з купівлі для підприємств, які не мають статусу пріоритетного. Отже, система гарантій повинна бути побудована так, щоб зменшити можливий ризик кількаразового використання даної форми стимулів.

Прискорена амортизація – операція, у наслідок якої частина прибутку потрапляє до витрат виробництва і звільняється від оподаткування. Наприклад, у Німеччині щорічні норми амортизації виробничих споруджень складають 10% у перші чотири роки служби, 5% — у наступні три роки і по 2,5% у наступні вісімнадцять років. Найбільш пільгові норми амортизації діють для основних активів окремих секторів економіки — суден, літаків, житлового фонду, основних фондів дрібного і середнього підприємництва, шпиталів.

У порівнянні з іншими формами податкових стимулів для залучення іноземних інвестицій прискорена амортизація має дві переваги:

– обходиться дешевше, ніж доходи, від яких відмовилися раніше, що частково покривалося вартістю останнього років дії активів;

– якщо прискорена амортизація надається на тимчасовій основі, то вона може стимулювати на короткостроковий період зростання капіталовкладень, тому що інвестори, імовірно, вкладуть капітал, щоб одержати ефект у майбутньому.

Інвестиційні субсидії – це різновид інвестиційних знижок чи податкових кредитів, але надання їх є проблематичним, тому що становить ризик для бюджету в плані дохідних надходжень. Інвестиційні субсидії включають державні витрати, головним чином у формі зниження податкових ставок. Наприклад, у Сінгапурі субсидування застосовується у відношенні покриття 30–50% прямих витрат на розвиток інновацій, на встановлену кількість працівників, що навчаються в рамках системи підготовки/перепідготовки кадрів за кожний день навчання.

Стимулювання непрямих податків здійснюється у формі виключення з-під обкладання ПДВ сировини і капіталомістких товарів, а також уведення системи умовно безмитного ввозу. Пільги у відношенні непрямих податків застосовуються для стимулювання експорту і вважаються найбільш прийнятними з правової точки зору практикою.

Інша форма – ліквідація чи зменшення ставок мита. Наприклад, в Австралії для інвесторів діє безмитний імпорт товарів, що не виробляються в країні, а також повернення мита, акцизів і податків із продажів з імпортних товарів, що реекспортуються після доробки.

Таким чином, на думку багатьох економістів, не усі форми податкових пільг адекватні з погляду ефективності і прийнятності на практиці. Найвищі порівняльні переваги має прискорена амортизація, трохи уступають їй по кінцевому ефекту інвестиційні знижки і податковий кредит. Навпроти, податкові канікули й інвестиційні субсидії найменш цікаві; варто уникати застосування стимулювання непрямого оподатковування.