Поняття грошового обігу як процесу руху грошей

Кожний економічний суб’єкт бере участь у грошовому обігу двояко – як одержувач певних доходів і як особа, що витрачає одержані доходи, оскільки витрачання грошових коштів одним суб’єктом неминуче приводить до одержання доходу іншим суб’єктом, і навпаки грошовий обіг слід розглядати як процес обігу грошових доходів. Адже будь-який дохід, навіть самий незначний, є результатом конкретних економічних чи соціальних відносин. Зокрема, одна з ланок грошового обігу, в якій формуються доходи сімейних господарств, має назву національного доходу і є одним із найважливіших показників розвитку економіки країни.

Грошовий обіг на мікроекономічному рівні обслуговує кругообіг індивідуального капіталу, при цьому гроші виступають однією з функ­ціонуючих форм капіталу, тобто структурним елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. Чим більшою масою грошей володіє власник цього капіталу, тим він багатший. Тим більші його можливості "заробити" прибуток чи дохід. Грошові кошти необхідні для обслуговування кругообігу індивідуального капіталу, якщо ж їх недостатньо, то додаткові гроші потрібно мобілізувати на грошовому ринку, тому що, з нього починається та закінчується обіг грошей, що обслуговує індивідуальний капітал. Частина грошового доходу, яка обслуговує грошовий ринок, спрямована на погашення боргів, інша частина, тобто вільні гроші, спрямована на ресурс для кредитування інших суб’єктів на грошовому ринку.

При цьому грошовий обіг на мікрорівні має свої особливості:

з точки зору суб’єкта грошового обігу гроші виступають як багатство. Але в період інфляції в грошах зменшується втілення багатства. Рух грошей на мікрорівні має дві форми: рух капіталу і рух доходу. У першому випадку гроші є знаряддям для збільшення вартості. З іншого боку гроші функціонують як гроші;

джерело грошей, необхідних для виробничого і особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари або надає послуги та із власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів.

Грошовий обіг на макроекономічному рівні обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного вироб­ництва (у виробництві, споживанні, розподілі).

У сукупному грошовому обігу гроші функціонують винятково як гро­ші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв’язку зі зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей та з провокуванням інфляції їх випуском в оборот.

Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується у сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва (кредиторами, акціонерами, найманими працівниками) та державою, якій належать установлені податки. В усіх економічних суб’єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал у сферу споживання – виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення.

Грошовий обіг на макрорівні також має свої особливості:

гроші на цьому рівні не виступають як багатство. У сучасних умовах вони лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає;

на макрорівні гроші функціонують лише як гроші. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту;

завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами.

Характерними ознаками грошового обігу є:

еквівалентність. Покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту;

однобічність. Отримані продавцем гроші назад не повертаються, а використовуються для придбання нових покупок;

прямолінійність. Вона проявляється у постійному віддаленні грошей від суб’єкта обігу, котрий використовував їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб’єкт також хоче витрачати їх для покупки нових товарів.

Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи суб¢єктів обігу згру­по­ване в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опо­середковують відносини між цими групами суб’єктів. Грошові платежі здій­снюються також між окремими суб’єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між домашніми господарствами тощо. Вони ста­нов­лять частину сукупного грошового обігу.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей:

1) між Центральними банками;

2) між Центральним банком і комерційним банком;

3) між комерційними банками;

4) між підприємствами й організаціями;

5) між банками і населенням;

6) між фізичними особами;

7) між підприємствами, організаціями й населенням тощо.

Грошовий потік – це регульоване надходження коштів.

Система грошового обігу складається з ряду окремих підсистем, що виділяються за певними критеріями. Критерієм для виділення підсис­те­ми слугують три ознаки:

1) функціональна, за якою підсистеми формуються відповідно до форми грошей (зміни вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу накопичен­ня і заощадження, засобу міжнародних розрахунків, валютно-кредитні між­народні відносини);

2) економічна, де рух грошових потоків можна розглядати у таких сферах – фінансовій і кредитній;

3) форми грошових потоків – безготівковий обіг, готівковий обіг.

Від структури й інтенсивності грошових потоків залежить нормаль­не функціонування економіки. За цього механізму проходження платежів залежить від трьох факторів:

пари учасників угоди, тобто сторін, між якими проводиться платіж. Механізм платежу, учасником угоди якого є клієнт банку, відрізняється від механізму платежу, учасником угоди якого є банк;

типу платежу. Платежі в готівковій формі проводяться "з рук у руки", а платежі в наявній формі передбачають участь третьої сторони – банку;

ініціатора платежу, тобто від того, хто саме з пари учасників угоди є платником коштів.

Грошові потоки, що виникають у парах учасниках угод, поділяються на ті, що здійснюються в готівковій формі, і ті, які здійснюються в без­го­тівковій формі, а також ті, які призводять до заміни однієї форми грошей на іншу.

Платежами типу "плата в готівковій формі" є:

розрахунки готівкою між економічними агентами – учасниками угод за товари, роботи і послуги;

виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги;

виплата відсотків за кредити і депозити;

сплата податків штрафів, зборів, інших платежів.

Платежами типу "плата в безготівковій формі" є:

безготівкові розрахунки між економічними агентами – учасниками угод за товари, роботи, послуги;

виплата заробітної плати, стипендій, допомоги шляхом перера­ху­вання на рахунки одержувачів;

надання або повернення кредитів у безготівковій формі;

сплата податків, штрафів, пені в безготівковій формі;

платежі типу "перехід грошей з однієї форми в іншу"

Кожним із цих каналів гроші здійснюють зустрічний рух. Економічні відносини між суб¢єктами грошового обігу можна згрупувати в три секто­ри (рис. 2.1).

Суб’єктами грошового обігу є всі юридичні і фізичні особи, що бе­руть участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВВП та ВНП. Їх можна від­нести до таких груп: фірми, домашні господарства, державні струк­тури і фінансові посередники.