ПОВТОРЕННЯ синтаксису. Головні члени речення. Підмет і присудок

Головні члени речення. Підмет і присудок

Другорядні члени речення

Активна і пасивна конструкціЇ

Œ Головні члени речення. Підмет і присудок

Підмет завжди знаходиться в називному відмінку, відповідає на питання хто? що?, не залежить від інших членів речення і виражається іменником, займенником або іншою частиною мови (прикметником, дієприкметником, числів­ником, інфінітивом).

Присудок граматично залежить від підмета, означає його дію, стан, властивість або якість і відповідає на питання: що робить підмет? що ро­биться з підметом? який підмет?

Присудок буває:

Ø простим, вираженим дієсловом в особовій формі: Exemplum docet "Приклад вчить";

Ø складеним дієслівним, вираженим дієсловом в особовій формі та інфінітивом: Iudex iudicare debet "Суддя повинен вирішувати";

Ø складеним іменним, вираженим іменною частиною (іменником, займенником, прикметни­ком тощо) і зв'язкою (головним чином, особовою формою дієслова esse "бути", яке в українській мові в подібних випадках, як правило, не вжи­вається); іменна частина присудка обов'язково узгоджується з підметом, тобто знаходиться в називному відмінку: Ignorantia non est argumentum "Не знання - не доказ".

 Другорядні члени речення

Додаток. Прямий додаток виражається іменником або прикметником в знахідному відмінку без прий­менника: Iudex aequitatem spectare debet "Суддя повинен мати на увазі справедливість".

Всі інші (не в знахідному, а в інших непрямих відмінках; в знахідному, але з прий­менником ) називаються непрямими і співвідносяться найчастіше з дієсловами або віддієслів­ними іменниками: Stultum est in еrrore perseverare "Нерозумно бути впертим у по­милці".

Означення вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий?

Узгоджене означення виражається звичайно прикметником і узгоджується з означуваним словом у роді, числі та відмінку: Dolus malus "злий намір"; Mens sana in corpora sano -"Здоровий дух у здоровому тілі".

Неузгоджене означення виражається, голов­ним чином, родовим відмінком іменника або займенника: ius civitatis - "права громадянства").

Обставина означає місце, час, спосіб дії, відповідає на питання де? куди? звідки? коли? як? і виражається звичайно прислівниками або іменниками у непрямих відмінках: Ex orientе lux - "Зі сходу світло" - обставина місця; Sero venientibus ossa - "Тим, хто пізно приходить (залишаються тільки) кістки " - обставина часу тощо.

Ž Активна і пасивна конструкціЇ

У латинському реченні можливі дві конст­рукції – активна і пасивна.

В активній конструкції підмет знаходиться в активному стані:

Legem enim contractus dat -"Адже угода створює закон";

Reperit Deus nocentem - "Бог викриває винного".

При заміні активної конструкції на пасивну дієслово-присудок активної конструкції пере­водиться у пасивний стан і узгоджується з новим підметом; прямий додаток перетворюється на підмет і ставиться в називному відмінку, а підмет - на непрямий додаток і ставиться в аблативі; при цьому: якщо непрямий додаток ви­ражений іменником, що означає живу істоту, то він ставиться в аблатив з приймеником а (ab):

Lex enim conracto datur -"Адже закон ство­рюється угодою";

Nocens a Deo reperitur -"Винний викривається Богом".

ТЕКСТ