ПОВТОРЕННЯ синтаксису

Знахідний і Називний відмінки з неозначеною формою дієслова

Подвійний знахідний і називний відмінки

Неозначена форма дієслова.

Œ Знахідний з інфінітивом

(accusatlvus cum infinitive)

При дієсловах із значенням говорити, відчувати, думати, бажати і після безособових виразів типу ясно, відомо, слід, справедливо то­що вживаються інфінітивні звороти: знахідний і називний з інфінітивом.

Знахідний з інфінітивом при вказаних дієсловах виступає розгорнутим прямим додат­ком, у якому знахідний відмінок відіграє роль логічного підмета, а інфінітив - логічного при­судка; таким чином, увесь зворот слід перекла­дати додатковим підрядним реченням зі спо­лучником що (щоб): Aequum est neminem cum alterius detrimento fieri locupletiorem - "Спра­ведливо, щоб ніхто не наживався на страждан­нях іншого" (юридична формула).

 Називний з інфінітивом

(nominativus cum infinitive)

Називний з інфінітивом вживається, коли вказані дієслова вжиті у пасиві: у цьому випадку називний виступає в ролі підмета, а інфінітив - логічного присудка.

Дієслово, від якого залежить зворот, перекладається безособовою формою третьої особи однини чи множини, а зворот - додатковим підрядним реченням зі сполучником що (щоб):

Voluptas mihi videtur esse summum bonum - "Meні здається, що задоволення є найвище благо" (епікурейське твердження).

Ž Подвійний знахідний і називний відмінки

(аccusativus duplex et nominativus duplex)

При дієсловах із значенням називати, вважа­ти, обирати, призначати (кого? що? - ким? чим?) в активній конструкції вживається подвійний знахідний відмінок: один – для пря­мого додатка, другий – для іменної частини складеного присудка (в українській мові у дру­гому випадку вживається орудний відмінок):

Homines caecos reddit cupiditas - "Людей робить сліпими жадоба ".

У пасивній конструкції у подібному випадку вживається подвійний називний відмінок:

Homines caeci cupiditate redduntur -"Люди робляться сліпими жадобою (через жадо­бу)".

 Незалежний аблатив

(ablativus absolutus)

Цей синтаксичний зворот утворюється абла­тивом іменника (займеника) і узгодженим з ним у роді, числі та відмінку дієприкметником теперішнього часу активного часу або дієприкметником минулого часу пасивного стану (див. Lectio IX).

Перекладається незалежний аблатив, голов­ним чином, підрядними реченнями часу, при­чини, умови, допусту зі сполучниками тому що, коли, якщо, хоч, причому.

Іменник (займенник) у такому підрядному реченні буде логічним підметом – він вказува­тиме на особу, предмет, явище, що виконують або відчувають на собі дію, означену дієприк­метником; дієприкметник відіграє, таким чином, роль логічного присудка.

Дієприкметник теперішнього часу актив­ного стану вказує на дію, одночасну з дією ос­новного дієслова - присудка всього речення і має активне значення; а дієприкметник мину­лого часу пасивного стану - на дію, яка передує дії основного дієслова - присудка; і має пасивне значення:

Nihil potest evenire, nisi causa antecedente – "Ніщо не може трапитися, якщо не буде попередньої причини";

Remota iustitia, quid sint regna, nisi magna latrocinia? – "Чим були б дер­жави, якби не було справедливості "?

 Правила утворення інфінітивів

Infinitivus praesentis activi утворюється шляхом приєднання до основи інфекта (див. Lectio VI)закінчень: для 1, 2, 4 дієвідмін -rе, а для З дієвідміни -ere: accusare (звинувачувати); docere e (вчити); absolvere (виправдовувати); риnіre (карати).

Infinitivus praesentis passivi утворюється шляхом приєднання до основи інфекта суфікса -ri для 1, 2, 4 дієвідмін, а для З дієвідміні - i: ассussari - звинувачуватися (бути звинувачувавим); doceri - навчатися (бути научуваним); absolvi - виправдовуватися (бути виправдовуваним); риniгі - каратися (бути покараним)

ТЕКСТ