Гармонійне поєднання державного управління і місцевого самоврядування

Гармонійне поєднання державного управління і місцевого са­моврядування є основою успішного соціально-економічного роз­витку території, нарощування її потенціалу та вирішення проб­лем територіального характеру.

Система територіальної влади та управління представлена трьо­ма рівнями — загальнодержавним (національним), проміжним (область, район), низовим (місто, селище, село). Кожному рівню відповідають певні управлінські структури. Організація терито­ріального управління в Україні у цілому відповідає європейській змішаній системі. За державними органами влади та управління закріплюють функції, які мають принципове значення для збере­ження цілісності господарського комплексу та безпеки держави у цілому. Серед цих функцій виокремлюють такі: забезпечення економічної безпеки держави; вирішення важливих економічних питань геополітичного значення; контроль за функціонуванням потужних енергетичних та транспортних систем; формування сис­теми державних фінансів та соціального захисту населення та ін. Загалом сфера впливу державних органів управління на госпо­дарську діяльність має тенденцію до звуження.

Органи територіального управління виконують широкий спектр функцій, які представлені двома групами — виробничими і со­ціально-економічними. До групи виробничих функцій належать: визначення спеціалізації території у загальнодержавному та між­народному поділі праці; вирішення питань, пов'язаних з розвит­ком регіональної виробничої та соціальної інфраструктури; під­вищення ефективності використання виробничого, соціального та науково-технічного потенціалу регіону; розвиток територіаль­но-виробничих комплексів; управління господарством та викори-

станням місцевих ресурсів; створення сприятливих умов для функ­ціонування підприємств різних форм власності та розвитку зв'язків за кооперацією між ними.

Соціально-економічні функції органів територіального управ­ління представлені такими: забезпечення працездатного населен­ня регіону продуктивними робочими місцями та відповідним рів­нем доходів; вирішення проблем розвитку соціальної інфраструк­тури та задоволення соціальних потреб населення; створення сприятливих соціально-економічних та екологічних умов для відт­ворення трудового потенціалу; забезпечення раціональної систе­ми поселень на території регіону; регулювання перебігу соціаль­но-економічних процесів у регіоні.

Сучасна структура управління регіональним розвитком сфор­мована з двох систем — у вигляді рад та їх виконавчих комітетів у містах і селищах (виборна система) і призначеної Президентом — у вигляді державних адміністрацій на рівні областей та районів. Взаємодія цих органів управління повинна забезпечити в нових соціально-економічних умовах не тільки обмеження кризових явищ у сфері господарського життя та скорочення кількості де­пресивних територій, а й поступове піднесення рівня їх соціаль­но-економічного розвитку. Адміністративна реформа, що прово­диться в Україні, спрямована на радикальне покращання системи територіального управління, підвищення ефективності її функціо­нування.

Систему місцевого самоврядування в Україні формують: ра­йонні та обласні ради; виконавчі органи сільської, селищної, мі­ської рад; органи самоорганізації населення; міські, селищні, сільські ради; територіальні громади. Згідно зі статтею 140 Кон­ституції України районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад міст, селищ і сіл. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада, тобто жителі міста, селища чи села. Місцеве самоврядування як основа державного устрою країни дозволяє реалізовувати місцеві інтереси, узгоджувати інтереси різних суб'єктів господарювання на певній території, забезпечувати ефективне використання міс­цевих ресурсів, підтримувати життєдіяльність найбільш вразли­вих верств населення.

В Україні розроблено Програму державної підтримки розвит­ку місцевого самоврядування відповідно до положень Конститу­ції України та Європейської хартії місцевого самоврядування, яка спрямована на зміцнення його засад. Законом «Про місцеве са­моврядування в Україні» визначено основи формування і розвит-

ку місцевого самоврядування. Зокрема, визначено, що органи міс­цевого самоврядування самостійно розробляють і забезпечують виконання місцевих бюджетів. Цей бюджет складається з двох частин: поточного бюджету та бюджету розвитку. Останній зорієн­тований на реалізацію програм соціально-економічного розвитку території, що здійснюються протягом певного терміну часу. До­хідна база бюджетів формується на основі загальнодержавних і місцевих податків і зборів, які визначено чинним законодавст­вом. Система місцевих податків і зборів повинна відповідати пе­вним вимогам: забезпечувати значні надходження для території; бути фіксованою на певний термін часу; зрозумілою для тих, хто сплачує податки; забезпечувати вирішення місцевих проблем; механізм розрахунків, облік і відповідальність за зберігання над­ходжень має бути достатньо відпрацьований.

В основу розрахунків мінімальних розмірів місцевих бюдже­тів покладено нормативи бюджетної забезпеченості на одного жи­теля з урахуванням як соціальних потреб населення, так і природ­но-економічних особливостей певних територій. Держава здійснює регулювання розмірів місцевих бюджетів на основі положень Зако­ну «Про державний бюджет». У випадках, коли видатки місцевих бюджетів на мінімальні соціальні потреби перевищують дохо­ди, держава надає території певні дотації, субсидії, субвенції.

В Україні існує проблема територіальної нерівномірності по­даткової бази. Регіони України, які володіють потужним промис­ловим потенціалом і відповідно мають значну податкову базу, зацікавлені у збереженні і власному використанні дохідної час­тини своїх бюджетів. Менш розвинуті регіони прагнуть викорис­тати механізм перерозподілу бюджетних коштів на власну ко­ристь і одержати фінансову допомогу від центральних органів державного управління. Таким чином формуються суперечності між інтересами регіонів різного рівня соціально-економічного розвитку.

Регіони України істотно різняться за економічними можливос­тями наповнення місцевих бюджетів. Заданими 2001 p., найвища сума надходжень доходів до місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення спостерігалася у м. Києві (1882,8 грн), Київській області (591,5 грн), АР Крим (556,1 грн), найнижча — у Лугансь­кій області (371,6 грн), Житомирській (372 грн), Вінницькій об­ласті (356,9 грн); переважна більшість територій держави мала показник значно менший за середній по Україні (505,2 грн).

У державі постійно вдосконалюються фінансово-бюджетні відносини між центром і регіонами з тим, щоб зробити економіч-

но самодостатніми низові адміністративно-територіальні одини­ці. Здійснюється реформування системи міжбюджетних взаємо­відносин шляхом переведення місцевих бюджетів на власну до­хідну базу. Ведеться розробка і запровадження державних міні­мальних соціальних стандартів послуг, що фінансуються за ра­хунок державного та місцевих бюджетів; системи трансфертів як головного інструменту організації взаємовідносин між бюджета­ми різних рівнів; єдиних стандартів рівня та якості життя на всій території України.