Профилактика. Вторичная профилактика заключается в круглогодичной бициллино-медикаментозной профилактике

Первичная профилактика включает меро­приятия, уменьшающие возможность стрептококкового ин­фицирования (закаливание ребенка, занятия физкультурой и спортом, рациональное питание, максимальное использова­ние свежего воздуха), своевременное лечение стрептококко­вой инфекции, лабораторный контроль, включающий иссле­дование крови и мочи, диспансерное наблюдение за детьми с хроническим тонзиллитом.

Вторичная профилактика заключается в круглогодичной бициллино-медикаментозной профилактике. Больным, перенесшим первичный ревматизм без признаков клапанного по­ражения сердца или хорею без ясных сердечных изменений с I тщательно санированными очагами хронической инфекции или при их отсутствии, проводится круглогодичная бициллинопрофилактика продолжительностью 3 года.

В последую­щие 2 года проводится сезонная профилактика (осенью и весной) с одновременным назначением "Бициллина-5", аце­тилсалициловой кислоты и витаминов. Детям, перенесшим первичный ревмокардит с клапанными поражениями, хорею с затяжным или непрерывно рецидивирующим течением, а также с очагами вторичной инфекции, круглогодичная про­филактика проводится в течение 5 лет. Больным дошкольно­го возраста "Бициллин-5" вводится в дозе 750000 ЕД один раз в две недели, школьникам — 1500000 ЕД один раз в месяц.

Текущая профилактика проводится при возникновении ангин, обострениях хронического тонзиллита, острых респи­раторных заболеваниях. Несмотря на получаемую бициллинопрофилактику, проводится 10-дневное лечение антибиоти­ками в сочетании с противовоспалительными средствами.

Особенности работы сестры кардиологического отделения.

1) Медсестра контролирует соблюдение больным постельного и двигательного режимов, правильность питания (стол № 10);

2) обеспечивает соблюдение санитарного режима в палате, уделяет внимание хорошему проветриванию палат, соблюдению температурного режима; 3) знает особенности применения и побочное действие лекарственных препаратов, используемых в кардиологии (сердечных гликозидов, периферических вазодилятаторов, мочегонных, антиаритмических, сосудосуживающих средств и т. д.); 4) ежедневно измеряет величину АД, оценивает цвет кожных покровов, накопление отеков в подкожной клетчатке, подсчитывает пульс; 5) осуществляет транспортировку тяжелобольных детей на процедуры и обследования; 6) знает клинические признаки острой сердечной и сосудистой недостаточности и умеет оказать доврачебную помощь при них.

ВЕГЕТОСУДИННА ДИСТОНІЯ

Вегетосудинна дистонія (ВСД) — стан, що виникає внаслі­док порушення вегетативної регуляції серця, судин, внутріш­ніх органів, ендокринних залоз, пов'язаний з первинними або вторинними відхиленнями в структурі й функції центральної і периферійної нервової системи.

ВСД — одна з найпошире­ніших патологій у дитячому віці, як синдром виникає за наяв­ності багатьох захворювань. У дітей у процес вегетативних порушень одночасно втягуються не лише серцево-судинна, а й травна, дихальна та інші системи.

Етіологія

Несприятливий перебіг вагітності й пологів — одна з ос­новних причин появи ВСД. Внутрішньоутробна або пологова гіпоксія безпосередньо впливає на найчутливіший до ушко­дження відділ мозку — гіпоталамус, що підтримує на опти­мальному рівні обмін речовин, енергії, діяльність залоз внут­рішньої секреції і внутрішніх органів, забезпечує зміну сну на стан активної діяльності, підтримує і регулює температуру тіла. Гіпоталамус регулюється корою великого мозку, яка ко­ординує вісцеральні й соматичні функції. Недостатність, над­мір або неадекватність пристосувальних регуляторних систем призводять до появи ВСД.

Велику роль у виникненні ВСД відіграють спадково-кон­ституціональні особливості організму, природжені вади роз­витку й набуті ушкодження центральної нервової системи: відкриті та закриті травми черепа, інфекції, пухлини, інтокси­кації; вади розвитку ендокринних залоз. Психоемоційне на­пруження у дітей удома (алкоголізм у сім'ї, жорстокість рідних) або в школі (конфлікти з учителями, товаришами), розумова перевтома, хронічні захворювання і вогнища інфекції, гормо­нальна дисфункція у пре- і пубертатний періоди, хронічний емоційний стрес — усе це провокує виникнення ВСД. Такі чинники можуть зумовити ушкодження вегетативної нервової системи на різних рівнях і спричинити вегетативні дисфункції та психологічні відхилення.

Підґрунтям патогенезу ВСД є дисфункція вегетативної нер­вової системи.

Вегетативні дисфункції зумовлюють дискінезії травного каналу, функціональні кардіоміопатії (аритмії, блока­ди), судинну дистонію за гіпо- і гіпертонічним типом тощо.

Клінічні симптоми ВСД різноманітні.

За наявності ваготонії діти легко червоніють і бліднуть, кисті рук у них холодні, вологі, ціанотичні, спостерігають мармуровість шкіри, різко виражена пітливість долонь, підошов, пахвових ямок. Шкіра жирна, на ній можуть утворювати­ся вугри, є алергійні висипи, бувають нейродерміт, набряки.

Температура тіла знижена, діти мерзнуть. Характерними є за­паморочення, непереносність їзди у транспорті, глибокі вди­хи, нудота, метеоризм, пронос або спастичний закреп, дискі-незія жовчних шляхів, збільшення мигдаликів, лімфатичних вузлів. Фізична активність дітей знижена, діти апатичні, час­то скаржаться на мігренеподібний головний біль, біль у ділян­ці серця, біль у ногах (переважно вночі). Артеріальний тиск знижений, брадикардія. Буває непритомність, особливо у пре-і пубертатний періоди. Вегетативні пароксизми у таких дітей проявляються задишкою, підвищеною пітливістю, болем у жи­воті, блюванням, головним болем, зниженням артеріального тиску і температури тіла.

Діти із симпатикотонією неуважні, занадто працездатні, особливо вечорами, худі, незважаючи на підвищений апетит, бліді. Шкіра суха, артеріальний тиск нормальний або підви­щений. Пульс прискорений (мал. 43). Спостерігають невротич­ні реакції і стани (неврастенія, істерія). Вегетативний паро­ксизм проявляється почуттям страху, ознобом, тахікардією, підвищенням температури тіла, іноді підвищенням артеріаль­ного тиску. Висхідний вегетативний тонус у хворих на ВСД визначають у стані спокою за скаргами, клінічними симптомами, даними ЕКГ і кардіоінтервалографії. За умови різних варіантів ВСД у дітей формуються функціональні кардіоміопатії і судинні дистонії.

Функціональна кардіоміопатія проявляється аритміями (екс­трасистолія, пароксизмальна і непароксизмальна тахікардія), атріовентрикулярною блокадою, змінами QRS, QТ і Т на ЕКГ, деякими варіантами пролапсу мітрального клапана.

Судинна дистонія визначається змінами показників арте­ріального тиску. Перебіг її за гіпер- або гіпотонічним типом.

ВСД за гіпертонічним типом часто буває у підлітків з при­скореним фізичним розвитком в основному за рахунок росту. Систолічний тиск лабільний, помірно підвищений, діастоліч-ний тиск завжди нормальний. Підвищення систолічного тис­ку найчастіше настає лише після фізичного або емоційного напруження, залишаючись нормальним у стані спокою. ВСД за гіпертонічним типом звичайно закінчується одужанням, але іноді можливий перехід у первинну артеріальну гіпертензію. Особливо несприятливі щодо розвитку гіпертонічної хвороби випадки, коли систолічний тиск постійно значно підвищений (після напруження і в стані спокою) та у дітей із спадковою обтяженістю через гіпертонічну хворобу. У цих дітей і підліт­ків найчастіше спостерігають ознаки акселерації, прискоре­ний статевий розвиток, під час огляду очного дна виявляють звуження артеріол і розширення венул.

ВСД за гіпотонічним типом буває у 4—10% дітей, найчасті­ше у дівчаток, особливо часто у підлітків (дівчаток і хлопчи­ків). Основні скарги на головний біль, швидку втомлюваність, дратівливість. Під час зміни положення тіла бувають запамо­рочення, інколи — непритомність. Удень діти сонливі, уночі сплять погано. Шкіра бліда, волога, кисті й стопи холодні, спо­стерігають пітливість. Тони серця приглушені, на верхівці і в V точці вислуховують ніжний систолічний шум. Характерною є бради- або тахікардія. Артеріальний тиск нестійкий, з тен­денцією до зниження як систолічного, так і діастолічного тис­ку. У разі швидкого переходу із горизонтального у вертикаль­не положення може виникнути ортостатичний колапс.

Бувають гіпотонічні кризи зі значним зниженням артері­ального тиску.

Усіх дітей з підозрою на ВСД має оглянути педіатр, проконсультувати окуліст, невропатолог, отоларинголог, кардіолог. ВСД діагностують за допомогою методу виключення первинного ураження різних органів (серця, травного каналу тощо) залежно від наявних симптомів. Після комплексного обсте­ження встановлюють діагноз і проводять лікування.

Лікування ВСД проводить педіатр разом з невропатологом і кардіоревматологом. Ураховують етіологію і патогенез ВСД у певної дитини. Лікування треба починати якомога раніше, проводити протягом тривалого часу з урахуванням типу ВСД (ваго- або симпатикотонічний). Психотерапія потрібна не ли­ше дитині, а й батькам. Усім дітям з ВСД необхідно нормалі­зувати режим дня, праці й відпочинку, рекомендувати заняття спортом на свіжому повітрі (лижі, ковзани, велосипед, ходь­ба, плавання), достатній сон, обмежити перегляд телепередач, доцільними є активне санаторно-курортне лікування, ЛФК.

За наявності ваготонії не можна переїдати, слід обмежити вживання рідини й солі, у разі симпатикотонії — не пити кави, міцного чаю.

Важливе значення мають психотерапія, автотренінг, релак­сація, фізіотерапія (електросон, індуктотерапія, гальванізація, ультразвук тощо), водні процедури (плавання, циркулярний душ, ванни), масаж хребта, кінцівок і тулуба, голкорефлексо­терапія.

У разі симпатикотонії призначають седативні препарати (валеріана, бром, настій собачої кропиви, глоду, шавлії, звіро­бою), замінюючи один препарат на інший, чергуючи різні ме­тоди. Після погодження з невропатологом дають заспокійливі засоби (седуксен, тазепам, еленіум), нейролептики м'якої дії — сонапакс, френолон, терален.

У разі ваготонії призначають психостимулятори (настій плодів лимоннику китайського, аралії маньчжурської, коренів женьшеню, родіоли рожевої, елеутерококу — переривчастими курсами, сиднокарб, кофеїн); за наявності синдрому внутріш­ньочерепної гіпертензії — легкі сечогінні засоби переривчас­тими курсами (у стаціонарі — діакарб, фуросемід; удома — сечогінні трави протягом тривалого часу). У разі функціо­нальної кардіопатії у дітей із симпатикотонією застосовують препарати калію, тіамін, токоферолу ацетат; у дітей з ваготонією — препарати кальцію, аскорбінову кислоту, піридоксин. Якщо знижені пам'ять та інтелект, призначають метіонін, ноотропіл, аміналон, енцефабол; для поліпшення мікроциркуляції — кавінтон, стугерон, трентал.

Лікування дітей з вегетативним кризом залежить від його структури і вегетативного тонусу поза нападом. Його треба проводити у міжнападовий період з метою профілактики кризу.

Профілактику ВСД слід починати до народження дитини (оздоровлення дівчаток до шлюбу, а жінок — до вагітності). Необхідно забезпечити оптимальні умови перебігу вагітності (бережне, з максимальним оберіганням дитини проведення пологів, особливо у разі швидких, блискавичних, затяжних по­логів, застосування різних методів допомоги під час пологів) для профілактики гіпоксичних і травматичних уражень цент­ральної і вегетативної нервової системи дитини.

Слід з'ясувати спадково зумовлений тип вегетативної ре­акції дитини, оскільки вегетативна дисфункція і її спрямова­ність часто успадковуються. Потрібно виключити або звести до мінімуму впливи, що можуть спровокувати або поглибити вегетативну дисфункцію.

Вимірювати артеріальний тиск у дітей і підлітків треба сис­тематично і планомірно, не рідше ніж 3 рази на рік (мал. 44).

Диспансерний нагляд. Дітей з порушенням артеріального тиску, навіть короткочасним, необхідно брати на диспансер­ний облік у поліклініці, обстежувати у педіатра і кардіолога. Особливу увагу потрібно приділяти дітям зі спадковим обтя­женням або э поєднанням генетичних і зовнішньосередовищних. Потрібно правильно організувати режим дня дитини, забезпечити максимальне перебування її на повітрі, чергування праці і відпочинку. Під час шкільної перер­ви діти повинні перебувати на повітрі за умови оптимальної рухової активності. Час нічного сну мас відповідати віковим нормам. Дітям дозволяють займатися тільки в одному гуртку і виконувати не більше одного громадського доручення. Під час канікул дітей треба оздоровляти у місцевих таборах сана­торного типу або в санаторіях.

Учнів з первинною артеріальною гіпертензією або стійкою гіпотензією необхідно звільняти від перевідних і випускних екзаменів. На участь у спортивних секціях і в змаганнях з бі­гу на великі дистанції лікар дає дозвіл в індивідуальному по­рядку.

У всіх дітей необхідно своєчасно проводити санацію вог­нищ хронічної інфекції.