Поняття строків і термінів та їх правове значення

Наразі людське буття вимірюється двома категоріями: простір та час. Відповідно з цими категоріями зв’язана і правова дійсність, у тім числі й існування цивільних правовідносин. Це зв’язано із залежністю людини як біологічної істоти від строків, біологічних процесів її становлення та необхідними засобами забезпечення, активної діяльності й старіння, властивістю людської пам’яті з часом забувати певні події чи дії, або їх подробиці. Тут мова йде про біологічну зумовленість строків яку слід враховувати у організації особистого, економічного та суспільного буття людини, визначення товарних властивостей та виправданих строків реалізації тварин та інших біологічних істот, і відповідно всіх відносин, що зумовлені цією категорією.

Інша в складова – економічна, яка встановлюється через категорію строку служби, придатності використання, споживчої вартості товару, попиту тощо. Поза ними можуть змінитися фізичні властивості речі внаслідок чого товар втрачає певні властивості чи елементи механізму утворення ціни товару (колекція одягу сезону). Не менш важливо соціальна складова, яка відображає певний стан соціуму за якого певні відносини є доречними і виправданими, а поза ними втрачають свій сенс.

Крім того не слід ігнорувати й процесуальну складову, що проявляється у допустимості доказів, строках провадження у цивільних справах, при подання апеляцій та скарг.

Цивільні правовідносини виникають, розвиваються у часі, який впливає на його елементи: правове становище суб’єктів, споживчі властивості товару як об’єкта правовідносин. Можна стверджувати, що час у длящихся правовідносинах набуває такого ж значення як і елементи самого правовідношення. Зокрема, він відноситься до необхідних умов змісту зобов’язальних правовідносин. Сама людина з часом змінює свою оцінку певних життєвих фактів і те, що було вкрай важливим учора може здаватися дріб’язковим післязавтра, особливо коли йдеться про моральний стан фізичної особи. Постійно удосконалюється законодавство, яке теж діє у часі, змінюється норма права, і самі правовідносини можуть змінювати свій характер. З часом змінюється ринкова кон’юнктура.

Особливе значення строки набувають у господарській діяльності де фактор часу позначається на її результатах, ефективності, вчасності та доречності встановлення зміни та припинення тих чи інших прав і юридичних обов’язків.

Особливе значення час має для здійснення суб’єктивних прав, особливо тих які можна реалізувати лише на протязі певного часу. Згаяний час – згаяні і не реалізовані можливості, яких ніколи більше і може не бути.

Час впливає і на можливість захисту порушених цивільних прав. Здебільше можливість захисту порушених прав обмежується строками. Це зв’язано з тим, що зі сплином часу все важче встановити істину у справі: втрачаються докази, забуваються важливі для вирішення справи по суті її деталі, зменшується доказова база. Тож сам цивільний процес повністю побудований на строках.

Важливо замітити, що правове значення має не сам час як процес його плину і певна послідовність існування зв’язків і об’єктів, а окремі проміжки часу на безкінечній “ріці часу”, які прийнято називати строк. Сам строк є юридичним фактом і його настання чи припинення само по собі тягне певні правові наслідки: виникнення, зміну та припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Чинне законодавство оперує такими темпоральними категоріями як “строк”, “термін”, “давність”, “свочасно”. “із запізненням”, “негайно”, “як тільки стане можливим” тощо. Деяким з них дається легальне визначення чи тлумачення. Так у ст. 251 ЦК міститься визначено строк як певний період у часі, зі сплином якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення і терміну – певний момент у часі з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Проте досить часто законодавець у актах поточного законодавства не притримується такого підходу і застосовує термін у значенні строку.

Строки розглядаються у декількох аспектах:

1) як юридичний факт;

2) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин;

3) як одна із умов, що визначає зміст правовідносин;

4) як критерій оцінки властивостей об’єкта цивільних правовідносин;

5) як критерій визначення дієздатності учасника правовідносин;

6) як критерій оцінки правомірності поведінки суб’єктів через категорію своєчасності чи належного виконання зобов’язання;

7) інше.

Строки у цивільному праві є конститутивними при:

- визначенні правового становища фізичних осіб, про що велась мова у попередніх лекціях;

- визначення межі юридично значимої поведінки суб’єктів цивільного права, зокрема здійснення субєктивних прав та виконання юридичних обовязків, охорони порушених суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів;

- набуття спеціальної правоздатності;

- встановлення виду та обсягу дієздатності;

- виникнення юридичної особи та її припинення (виключення із державного реєстру);

- визначення правового режиму об’єкта цивільних прав чи його властивостей;

- як юридичний факт з яким зв’язується виникнення, зміна та припинення правовідносин;

- входить в якості умови у правочини і зокрема договори, а звідси як критерій оцінки правомірності поведінки учасників правовідносин.

За своєю природою строки відносяться, перш за все, до таких юридичних фактів як події. Час – категорія об’єктивна. Людина не владна над часом та безкінечним плином хронос. Звідси категорія «строк» має об’єктивний характер і не підвладна людині.

У той же час категорія «строк» має суб’єктивний характер, оскільки уповноважені суб’єкти права мають змогу визначати ті проміжки часу з яким зв’язані правові наслідки безпосередньо у самому законі чи іншим чином.

Отже значення строків у цивільному праві полягає у тому що:

- вони є юридичними фактами і як такі є підставами для виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків;

- детермінують правові властивості фізичної особи як суб’єкта права, тобто впливають на вид та зміст дієздатності;

- визначають період існування цивільних прав;

- дисциплінують учасників цивільних правовідносин;

- мають організуюче значення для учасників правовідносин;

- визначають межі існування права на захист;

- вносять чіткість в роботу судів.