Трубозаготовітельние заводи, майстерні і цехи

Монтаж внутрішньобудинкових систем газопостачання виконується із заготовлених централізованим порядком вузлів газопроводів. Практика показала, що заводським збірним вузлом є частина стояка на поверх, і газова розводка до приборів спалювання газу в межах однієї квартири. Щоб створити сборний вузол, необхідно всі газопроводи кожної квартири розчленувати на окремі ділянки зручні в монтажі і для експлуатації (наприклад, заміни якого-небудь елементу системи). Разом з тим. Необхідно визначити фактичну кількість слюсарних робіт і потрібне число труб, кранів і інших елементів.

Ці роботи за проектами, отриманими від замовника, або по замірним схемам виконують групи підготовки до виробництва (спеціально створені на заводах

Питання для самоконтролю.

1. Поясніть принцип зварювання за допомогою деталей із закладними нагрівачами.

2. Дайте визначення процесу зварювання за допомогою деталей з ЗН.

3. Назвіть три основні параметри, яких необхідно дотримуватися при терморезисторному зварюванні.

4. Назвіть негативну сторону терморезисторного зварювання.

5. Приведіть технологічну послідовність терморезисторного зварювання.

6. Назвіть склад труюоізоляційних баз.

7. Поясніть призначення трубозаготівельних баз.

8. Поясніть необхідність у трубозаготівельних майстернях.

Література.

1. Шальнов А. П. Строительство газовых сетей и сооружений.- М.: Стройиздат, 1980.

2. ДБН В.2.5-41:2009 Газопроводи з поліетиленових труб

ЛЕКЦІЯ № 29

ЗМ Технологія будівництва зовнішніх газопроводів

План

1. Порядок проведення випробувань.

2. Прилади. Норми для випробувань газопроводів.

1. Порядок проведення випробувань.

Зовнішні та внутрішні газопроводи випробує будівельно-монтажна орга-нізація за участю представників Міськгазу відповідно до діючих СНиП та Правил безпеки в газовому господарстві. Однією з останніх і досить важли-вих перевірок якості монтажа газопроводів є випробування їх повітрям на міцність і щільність (табл. 1). Перед випробуваннями газопровід продувають повітрям для видалення сторонніх предметів (окалини, залишків грунту, води тощо), що залишилися після закінчення будівельно-монтажних робіт. Після продувки по трасі проводять ревізію всіх засувок, встановлених в колодязях газопроводу.

Випробуванням на міцність виявляють дефектні місця змонтованого газопроводу, випробуванням на щільність визначають його герметичність (газонепроникність). Випробують як окремі ділянки, так і в цілому газопро-від, завдовжки не більше 12 км, діаметром до 200 мм, 8 км, діаметром 200-400 мм, 6 км, діаметром більше 400 мм.

Підземні газопроводи випробовують на міцність після присипки дрібним грунтом шаром 0,25-0,3 м, сварні (неізольовані) стики газопроводів низького і середнього тиску не ізолюють і не засипають. Допускается випробувати га-зопроводи низького і середнього тиску з ізольованими і присипаними сти-ками (за винятком стиків, зварених у траншеї), за умови, що всі стики пере-вірені, секції або батоги труб випробувані на міцність на бровці траншеї; газопровід випробуваний на міцність тиском не менше 0,6 МПа (6 кгс/см²).

На кінцях випробуваного ділянки встановлюють інвентарні заглушки (розраховані на міцність при максимальному випробувальному тиску) і в газопровід нагнітають повітря. Тривалість випробування підземних і над-земних газопроводів на міцність повинна проводитись не менше 1 години. Результати випробування фіксують актом. При випробуванні газопроводів високого тиску на міцність стики ізолюють і присипають (за виключенням стиків, зварених у траншеї). Підземні газопроводи на щільність випробують після засипки на повну глибину до проектних відміток. Газопровід, наповне-ний повітрям до початку випробування, витримують під випробувальним тиском до вирівнювання температури стисненого повітря і грунту. Температура повітря в газопроводі протягом всього випробування на щіль-ність повинна бути постійною, так як при її коливанні результати виходять неправильні. Випробування триває не менше 24 годин.

Порядок випробування зовнішнього газопровода наступний: встановлюють заглушки і манометр, приєднують до газопроводу компресор, нагнітають в нього повітря до заданого тиску, готують мильний розчин, оглядають газопровід, промазують місця з'єднання мильним розчином і відзначають дефектні місця, устраняют дефекти, вдруге випробують газопровід, проводять здачу газопроводу, від'єднують компресор, спускають повітря з газопроводу, знімають заглушки і манометр. Всі перераховані роботи виконує ланка з чотирьох чоловік: одного робочого 6-го розр. і трьох робочих третього розр.

Внутрішні газопроводи випробують повітрям, що нагнітається ручними насосами або приводними повітряними компресорами до пуску газу. Мета випробування - визначення нещільності з'єднання і витоку газу через нещіль-ності труб, з'єднувальних частин і кранів. Дефекти труб повинні бути усуну-ні, а фасонні частини замінені. Ліквідувати виток закарбуванням і замазу-ванням тріщин і раковин забороняється.

Газопроводи, змонтовані всередині житлових будинків, забарвлюють під колір приміщення. Перш ніж приступити до випробування, внутрішньобудинкові газопроводи оглядають зовні, потім встановлюють заглушки і манометр, приєднують ручний насос або малогабаритний компресор і наповнюють систему повітрям для перевірки на міцність. Внутрішні системи газопостачання на міцність випробують тиском 0,1 МПа (1 кгс/см²) без урахування часу та тривалості перевірки всіх з'єднань і вузлів. Під час випробування газопровід оглядають, обмазують місця з'єднання мильним розчином. При виявленні дефектних місць випускають із системи повітря і усувають дефекти, після чого встановлюють лічильник, включають газові прилади і вдруге наповнюють газопровід повітрям до тиску 4000 Па (400 мм вод. ст.).

При відсутності в квартирах лічильників та постачанні скрапленим газом випробування проводять тиском 5000 Па (500 мм вод. ст.) З підключеними газовими прила рами. Перевірений (оглянутий) газопровід витримай вають під випробувальним тиском 5 хв, і, якщо давши ня за цей час знизиться не більше ніж на 200 Па (20 мм вод. ст.), газопровід вважається придатним до експлуатації. Після цього від'єднують манометр, ручний насос або малогабаритний компресор, газопровід залишають під тиском до пуску газу.

Роботи з випробування внутрішньобудинкових газопроводів виконує ланка з трьох слюсарів-сантехніків 4-го, 5-го і 6-го розрядів.

СНиП Ш-29-76 передбачається, що крім визначених вище випробувань в житлових будинках до приєднання внутрішнього газопроводу до газового вводу будівельно-монтажна організація в присутності представника експлу-атаційної організації робить контрольне опресовування газопроводу на щіль-ність повітрям тиском 4000 Па (400 мм вод ст.) від вимикаючого пристрою на вводі в будинок до кранів на опусках до газових приладів протягом 5 хв, а падіння тиску не повинно перевищувати 200 Па (20. мм вод ст) падіння. В приміщеннях промислових і комунальних підприємств, а також опалюваль-них та виробничих котелень газопроводи низького тиску випробують на міц-ність повітрям тиском 0,1 МПа (1 кгс/см²) для виявлення дефектних місць і на щільність тиском 10000 Па (1000 мм вод. ст.).

2. Прилади. Норми для випробувань газопроводів.

Манометри. При випробуванні газопроводів для вимірювання тиску газу застосовують манометри рідинні і пружинні. Для газопроводів низького тиску, до 0,1 МПа (1 кгс/см²), застосовують U-подібні манометри, заповнені водою або ртуттю, для випробування на міцність газопроводів з тиском біль-ше 0,1 МПа (1 кгс/см²) використовують пружинні манометри не нижче 1,5 класу точності і зразкові манометри при випробуванні на щільність - диференціалі. На пружинних манометрах і діфманометрах повинно бути дер-жавне повірочне клеймо.

Диференціальний манометр ДТ-50 діє за принципом сполучених посудин, заповнених водою. Застосовується для вимірювання тиску до 2000 мм вод. ст. при температурі вище 0 ° С.

Пружинні манометри випускаються п'яти класів точності: 0,4; 0,6; 1,0; 1,6; 2,5; 4 діаметром корпусів відповідно 40, 60, 100, 160 і 250 мм. Для випробу-вання газопроводів застосовують манометри діаметром 100 і 160 мм класу точності 1,5.

Таблиця № 1 Норми для випробувань газопроводів.

Продовження таблиця № 1 Норми для випробувань газопроводів.

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть, хто проводить випробування газопроводів перед початком експлуатації

2. Назвіть які випробування виконують по закінченні будівництва.

3. Поясніть, для чого потрібно випробування на міцність.

4. Приведіть порядок випробування зовнішнього газопровода.

5. Поясніть як випробують внутрішні газопроводи.

6. Назвіть прибори які використовують при випробуваннях.

Література.

1. Честнейшин Б.П. Газификация жилых зданий и комунально-бытовых предприятий.- М.: Стройиздат, 1978.

2. ДБН В.2.5-20-2001 Газопостачання.- Державний комітет будівництва і архетиктури та житлової політики України.

ЛЕКЦІЯ № 30

ЗМ Будівництво і монтаж газорегуляторних пунктів та ГНП, ГРУ ЗВГ і ІБУ ЗВГ

План

1. Вимоги вибухобезпечності і пожежобеспечності до конструкцій і будівель ГРП (перекриттям, підлогам, улаштування перегородок, вікон, дверей).

2. Санітарно-технічне обладнання ГРП, монтаж обладнання ГРП..

1. Вимоги вибухобезпечності і пожежобеспечності до конструкцій і будівель ГРП (перекриттям, підлогам, улаштування перегородок, вікон, дверей).

При розміщенні окремо стоячих, прибудованих і вбудованих ГРП повинні бути забезпечені вільні під'їзди до них транспорту, в тому числі аварійних машин служби газу і пожежних машин.

Для окремо розташованих ГРП, які розміщуються біля будинків більше п'яти поверхів, повинна враховуватися зона вітрового підпору при влаштуванні вентиляції та відводу продуктів згоряння від опалювального обладнання.

Прибудовані ГРП повинні розміщуватися з урахуванням ефективної роботи вентиляції.

Вбудовані ГРП дозволяється передбачати з вхідним тиском газу до 0,6 МПа і слід розміщувати в будинках не нижче IIступеню вогнестійкості. Приміщення вбудованих ГРП повинні мати протипожежні газонепроникні захисні конструкції І ступеню вогнестійкості і самостійний вихід назовні.

Розміщення ГРП в приміщеннях, суміжних з приміщеннями, що відносяться по вибухопожежній небезпеці до категорій А, Б та В не дозволяється.

Окремо розташовані будинки ГРП і ГРПБ повинні бути одноповерховими І, IIта ІІІа ступеня вогнестійкості із суміщеною покрівлею, при цьому конструкція швів сполучення стін, покриття та фундаментів усіх приміщень повинна забезпечувати газонепроникність.

Стіни і перегородки, що розділяють приміщення в ГРП, а також покриття вбудованих ГРП слід передбачати протипожежними і газонепроникними.

Перегородки в середині приміщень ГРП повинні спиратися на фундамент, перев'язаний із загальним фундаментом. Стіни із цегли, що розділяють приміщення, слід обштукатурювати з обох боків.

Покриття підлог в приміщеннях ГРП (де розташоване технологічне обладнання) повинно бути безіскровим згідно з СНиП 2.03.13.

Допоміжні приміщення повинні мати самостійний вихід назовні, не зв'язаний із технологічним приміщенням.

Двері ГРП слід передбачати із негорючих матеріалів І ступеню вогнестійкості, які відкриваються назовні.

Приміщення, в яких розташовані вузли редукування з регуляторами тиску, окремо розташованих, прибудованих і вбудованих ГРП повинні відповідати вимогам СНІП 2.09.02 та СНІП 2.01.02 для приміщень, що відносяться по вибухопожежній небезпеці до категорії А.

ГРП і ГРПБ слід оснащувати первинними засобами пожежогасіння:

- порошковими вогнегасниками;

- покривалом пожежним - 2x1,5 м;

- ящиком із піском - 0,5 м3;

- совковими лопатами.

Приміщення окремо розташованих і прибудованих ГРП повинні мати природне та штучне освітлення.

Необхідність опалення приміщень ГРП слід визначати в залежності від кліматичних умов, вологості газу, що транспортується, конструкцій і вимог заводів-виготовлювачів застосовуваного обладнання та контрольно-вимірювальних приладів.

Максимальна температура теплоносія не повинна перевищувати 130 ⁰C.

При улаштуванні в ГРП місцевого опалення опалювальні установки слід розмішувати в ізольованих приміщеннях, що мають самостійний вихід і відділені від технологічних, а також від інших приміщень глухими газонепроникними і протипожежними стінами з границею вогнестійкості не менше 2,5 год.

Газопровід до опалювальної установки та труби системи опалення при проході через стіну приміщення регуляторів повинні мати сальникові ущільнення або інші ущільнювачі, що виключають можливість проникнення газу.

В усіх приміщеннях ГРП слід передбачати природну постійно діючу вентиляцію, що забезпечує не менше триразового повітрообміну за 1 год.

2. Санітарно-технічне обладнання ГРП, монтаж обладнання ГРП.

У типових проектах фундаменти передбачаються стрічні з бетонних бло-ків. Стіни з бетонних блоків або із цегли. Перекриття запроектовано (згідно з вимогами техніки безпеки) безгорищним із залізобетонних плит із закладен-ням кесонів легкоскидних плоских і волнистими листами асбофа-нери. За рахунок змінної товщини утеплювача забезпечується ухил рулонної покрівлі на 2%. Маса скидної частини не повинна перевищувати 120 кг на 1 м².

Разом з тим в проектах передбачається, щоб загальна площа віконних прорізів і окремих легкоскидних панелей були не менше 500 см² на 1 м³ внутрішнього об'єму будівлі. Підлогу в приміщеннях покривають безіскро-вим асфальтом (наповнювачем з вапняку або мармуру) із закладенням в борозни стін. Двері відкриваються назовні.

У приміщенні ГРП повинна підтримуватися позитивна температура не менше 5 ° С. Опалення може бути місцевим і від зовнішніх джерел. У першому випадку передбачається окреме невелике приміщення (тамбур) для розміщення опалювального приладу. Розділєння стіни в цьому випадку роб-лять товщиною в одну цеглину і штукатурять з обох сторін для герметизації.

Приміщення ГРП обладнають природною припливно-витяжною вентиля-цією, що забезпечує триразовий обмін повітря в 1 ч. З метою індустріалізації ГРП будують з великих панелей.

Будівля ГРП розміром 3х3 м монтується з керамзітобетонних панелей чо-тирьох типорозмірів, товщиною 20 см. Опалення водяне від найближчих будівель. Такі ГРП по техніко-економічним показникам мають переваги порівняно з іншими.

Газорегуляторні пункти мають таке основне обладнання: регулятор тиску, фільтр, запобіжно запірний клапан, скидний запобіжний пристрій на виході, запірні пристрої (засувки або крани), обхідний газопровод (байпас) і контрольно-вимірювальні прилади.

Монтаж трубопроводів і обладнання газорегуляторних пунктів виробляють з готових деталей, отриманих з трубозаготівельних заводів або баз. Якщо робота проводиться за типовим проектом, то будівельно-монтажна організація, яка має робоче креслення, складає по ньому в натурі замірну схему (розмірний ескіз) з урахуванням фактичних розмірів обладнання і арматури і дає замовлення на завод. На розмірної схемою (рис. 1) вказують всі розміри елементів, взаємне їх розташування та загальні габаритні розміри. Крім цього, на замірній схемі вказують всі діаметри трубопроводів (на рис. 1 вони не показані) і марки апаратури.

Трубозаготівельні заводи або бази виготовляють по заказу будівельно-монтажної організації всі трубопроводи з установкою обладнання та арма-тури з повним монтажем на стенді, випробують їх, а потім демонтують і укомплектовують для відправки на об'єкт. Межами відправних вузлів зазви-чай бувають фланці. В окремих випадках, коли трубні заготовки виходять нетранспортабельними через їх довжини, монтажні стики роблять зварними.

При відправленні на об'єкти будівництва комплекти заготовок та облад-нання забезпечують всією необхідною відправною документацією. На місті робіт комплекти заготовок і устаткування приймає будівельно-монтажна організація. При прийманні проводять огляд заготовок і обладнанняня порів-нюють їх з проектом та замірними схемами. Крім цього, перевіряють всю відправну документацію.

Монтаж починають з установки обладнання на фундаментні стовпчики з вивірянням його і зміцненням. Потім збирають трубопроводи з готових еле-ментів і закріплюють їх. Фланціві стики з'єднують на пароніті, а монтажні зварні стики спочатку з'єднують прихваткой, а потім зварюють. При монтажі вертикальних ділянок газопроводів стежать за тим, щоб відхилення від вер-тикалі їх не перевищували 2 мм на 1 м довжини.

Після монтажу обладнання і трубопроводів, що встановлюють контрольно-вимірювальні прилади з підведенням до них комунікацій. Електроосвітлення ГРП може бути внутрішнім у вибухозахищеному виконанні або зовнішнім (типу «косо-світло») в нормальному виконанні.

640 375

Рис. 1. Монтажна карта (замірний ескіз) газопровода и газо­вого ообладнання, ГРП

Розміщення електричних розподільних пристроїв і іншого електрооблад-нання в нормальному виконанні передбачає поза приміщенням ГРП або в суміжному приміщенні, призначеному для опалювальної установки або приладів телемеханізаціі. Установка телефону всередині приміщення ГРП дозволяється тільки у вибухозахищеному виконанні.

Питання для самоконтролю.

1. Поясніть призначення ГРП.

2. Назвіть обладнання ГРП.

3. Приведіть вимоги до будівль ГРП.

4. Поясніть які підлоги улаштовують у ГРП.

5. Назвіть послідовність монтажа обладнання ГРП.

6. Назвіть температуру, яка повинна бути у приміщенні ГРП.

7. Поясніть яка вентиляція передбачається у приміщенні ГРП.

Література.

1. Шальнов А. П. Строительство газовых сетей и сооружений.- М.: Стройиздат, 1980.

ЛЕКЦІЯ № 31

ЗМ Будівництво і монтаж газорегуляторних пунктів та ГНП, ГРУ ЗВГ і ІБУ ЗВГ

План

1. Монтаж випарників на резервуарних установках. Монтаж запірної арматури. Встановлення газового обладнання.

2. Випробування і прийомка установок в експлуатацію.

3. Заходи безпеки при виконанні монтажних робіт.

1. Монтаж випарників на резервуарних установках. Монтаж запірної арматури. Встановлення газового обладнання.

Підземні резервуарні установки об'ємом 50 м³ розташовують поблизу від споживачів, однак з метою безпеки установки повинні бути віддалені від будівель і споруд на 8-30 м в залежності від обсягу збереження зрідженого газу.

Майданчик під будівництво групової установки обирають так, щоб були витримані необхідні розриви від резервуарів до діючих підземних комунікацій: до каналізації, теплосіті, електрокабелів - не менше 3,5 м; до водопроводу, телефонних кабелів та ін - не менше 2 м.

Над резервуарами не повинні проходити повітряні лінії електропередач, телефонні, радіотрансляційні. Кожен резервуар для підземного зберігання і видачі скрапленого газу укрупненной установки (рис. 1) складається з наступних основних частин: ємності (власне резервуара) 1 з горловиною 2 фланцем 3; редукційною головкою 4 і кожуха 5 з дефлектором 6.

Резервуари з горловинами і фланцями виготовляють на заводах, випробують і покривають грунтовкою. Завод-виготовлювач робе таврування резервуара відповідно до правил, що поширюються на посудини, що працюють під високим тиском. В клеймі заводу вказуються найменування заводу-виготовлювача, номер резервуара, дата виготовлення та випробування, місткість (об'єм), величина робочого і пробного тисків, маса резервуара, а також ставиться клеймо ВТК. Розходна головка служить для наповнення і спорожнення резервуаров, вирівнювання тиску в автоцистерні і резервуах при заповненні групової установки, регулює тиск газу, що надходить до споживача. Тому в голівці розміщується уся запірна, регулююча і запобіжна арматура, а також контрольно-вимірювальні прилади. У нижній частині головка має фланець. Редукційні головки виготовляють на заводах і поставляють зібраними, готовими для установки на горловині резервуара.

Рис. 1. Резервуар згеометричним об’ємом 2,5 м3 для підземногозберігання скрапленого газа /1—циліндрична ємність; 2 — горловина; 3 — фланець горловини; 4—головка; 5 — захисний кожух; 6 — дефлектор; 7 — фундамент

Захисний кожух встановлюється на видаткову головку для захисту її від атмосферних опадів, а також від можливих ударів. Кожух роблять з тонкої листової сталі і забарвлюють. Для інтенсифікації провітрювання редукційної головки в верхнїй частини кожуха встановлюють дефлектор. Редукційні головки з кожухами, як правило, входять в об'ем поставки разом з ємністю. Але вони можуть поставлятися не разом. У цьому випадку перед їх установкою необхідно перевірити довжину контрольних уровнемерних трубок, які повинні показувати 10, 40 і 85% заповнення цистерни рідкою фазою.

Рис.2. Схема обв’язки групової резервуарної установки. 1-резервуар; 2 — фундамент; 3 — редукційна головка; 4 —підземний газопровод к користуачам; 5—трубопровід парової фази; 6 — трубопровід жидкої фази

До встановлених резервуарів приєднують газопроводи, і при цьому схему технологічної обв'язки приймають блокову, якщо установка складається з двох резервуарів, то кожен резервуар працює самостійно.

Якщо ж резервуарів чотири, то кожна пара резервуарів є блоком і працює як одна ємність (рис. 2).

Для цих цілей резервуари пов'язують трубопроводами жидкої фази в 2 блоки, а трубопровід парової фази пов'язує усі рзервуари між собою, при цьому вентилі поділяють їх також на 2 блоки. Всі ці трубопроводи називаються обв'язкою. На кожен блок резервуарів встановлюють одну редукційну голівку.

Будівництво групових установок скрапленого газу ведуть, дотримуючись певного порядку виробництва будівельних і монтажних робіт.

Отриманий із заводу-виробника резервуар оглядають з зовнішньої і внутрішньої сторони, перевіряють заводське клеймо, дивляться технічний паспорт. Якщо резервуар не використався більше року з моменту виготовлення або був відремонтований, його піддають гідравлічному випробуванню.

Після випробування резервуар покривають протикорозійного ізоляцією, зазвичай бітумною, дуже посиленого типу. Всі ці роботи проводять, як правило, на базах.

Редукційні головки з заводу надходять на бази. Їх перевіряють також зовнішнім оглядом і переглядом відправної заводської документації. Крім цього, головку в зібраному вигляді випробовують тиском повітря. Для цього головку опускають в спеціальний стакан діаметром, рівним горловині резервуара, і з таким же фланцем. Звернувши фланці головки і склянки, в останній нагнітають повітря до тиску, рівного випробувальному. Таким чином, головка виявляється в тих же умовах, в яких вона була б на резервуарі, з тією лише різницею, що замість газа вона знаходиться під тиском повітря.

Герметичність з'єднань перевіряють, змочуючи їх мильним розчином. На випробуваної тиском повітря редукційної головки ставлять клеймо бази, після чого вона може бути відправленна на будівництво.

Редукційні головки відправляють на будівництво окремо або з резервуаром в зборі. Останнє більш індустріально, проте вимагає більшої обережності при завантаженні, транспортуванні та розвантаженні.

Трубопроводи обв'язок виготовляють і збирають по проекту з усією арматурою на трубозаготовітельних заводах і базах. Після випробування їх розбирають, комплектують і маркують для відправки на будівництво.

Будівництво групової установки починають з риття котлову, який риють одноковшовими екскаваторами з зворотньою лопатою або драглайнами. Риття котловану закінчують, коли до проектної відмітки залишається 5-10 см. Підчистку дна котловану з вирівнюванням виробляють вручну. На вирівняному дні роблять фундаменти. Фундаменти в залежно від грунту підвалени можуть бути зі збірних залізобетонних блоків або (рідше) монолітними - залізобетонними, бетонними і бутобетоннимі. Доцільно робити загальний фундамент на пару резервуарів.

Резервуари встановлюють за допомогою самохідних стрілових кранів з використанням м'яких строп-рушників в суворій відповідності з проектом. Відстань між резервуарами приймають по проекту (воно повинно бути не менше 1 м).

Після посадки резервуара на фундамент перевіряють стан ізоляції і пошкоджені місця, якщо такі опинилися їх ремонтують. Потім роблять підмостки для ведення монтажу головок (якщо вони поступили окремо від резервуарів) і обв'язувальних трубопроводів.

Обв'язувальні трубопроводи монтують з трубних заготовок, з'єднуючи їх між собою зварюванням. Потім систему випробують. Перед засипанням роблять заземлення резервуарів шляхом забивки по контуру котловану сталевих куточків або іншої прокатної сталі з пристроєм заземлюючого контуру.

Роботи з монтажу підземних резервуарів з їх обв'язуваннями вимагають великої старанності виконання і пов'язані з великими витратами ручної праці.

Блок-контейнер являє собою дві парні просторові рами, шарнірно пов'язані між собою. У базових умовах два резервуари встановлюють на інвентарні залізо-бетонні підкладки та центрують один відносно іншого. Потім на них опускають в розкритому вигляді блок-контейнер.

Кожну пару шарнірних рам контейнера встановлюють на резервуар і жорстко стягують за допомогою фаркопфов. Рами, встановлені на резервуарах, укреп ляють між собою за допомогою хрестоподібних зв'язків. Після затяжки всіх болтових з'єднань утворюється єдина жорстка система, що виключає будь-які переміщення резервуарів одного по відношенню до іншого.

Далі проводиться обв'язка резервуара, т. е. монтаж всіх трубопроводів з газової і рідкої фазі, арматури і апаратури. Трубопроводи збирають з готових деталей і зварюють, арматуру попередньо готують та випробовують. Після

випробування трубопроводи ізолюють. Таким чином, в умовах бази двухрезервуарну установку доводять до стану повної готовності. Вона має патрубок, до якого на місці її установки приєднують газову підземну мережу низького тиску, що йде до споживачів.

Зверху блок-контейнер забезпечений монтажними петлями для зачеплення гаків чотиригілкового стропа («павука»), за допомогою якого його піднімають монтажним краном і встановлює на трайлери-напівпричіп. Завдяки жорсткості кріплень блок-контейнера деформацій вузлів і трубопроводів у процесі транспортування по сільських дорогах не відбувається.

На об'єкті будівництва за 1-2 дня риють котлован, планують дно і укладають на нього фундаменти під резервуари з коротких залізобетонних брусків, горизонтальність яких вивіряють нівеліром або за рівнем. Випробуванні трубопроводи ізолюють. Таким чином, в умовах бази двухрезервуарную установку доводять до стану півної готовності. Вона має патрубок, до якого на місці її установки приєднують газову підземну мережу низького тиску, що йде до споживачів.

Від резервуарної установки до житлових, громадських та інших будівель газопроводи парової фази прокладають під землею за правилами Схема газопроводів показана на рис.3. На територіях промислових і сільськогосподарських підприємств допускається прокладка газопроводів парової фази надземно і по стінах виробничих будівель.

Рис. 3. Резервуарна установка з природним випаровуванням

1 - Резервуар, 2 - видаткова головка, 3 - конденсатосборник, 4 - цокольне утеплене введення