Експериментальна частина

Під константою іонізації розуміють константу, що визначає силу кислоти або основи. Традиційно такі константи називають константами дисоціації, що не зовсім вірно, так як іонізація це тільки частина явища дисоціації.

Константа іонізації показує співвідношення іонів, на які розпадається речовина, та не дисоційованих молекул при певному значенні рН розчину.

Практичне значення визначення константи іонізації:

1.Вказує умови виділення речовини з максимальним виходом (інтервал рН, де речовина менше всього іонізована);

2.Використовується для встановлення будови речовин;

3.Для підтвердження ідентичності двох речовин, що не мають температури плавлення.

Рівновага процесу іонізації (дисоціації) для різних кислот в загальному вигляді така:

НА ↔ Н⁺ + А^-

Згідно закону діючих мас ця рівновага описується константою іонізації (К_а):

К_а =

Звідки

рК_а = рН + lg , (1.1)

де А – будь який аніон;

Р – від’ємний логарифм (- lg).

Ступінь іонізації речовини в розчині залежить від двох факторів: рН і рК.

Більш точним рівнянням для визначення К_а є рівняння, де використовується поняття не концентрації, а активності речовин, тому більш вірно:

К_а = , (1.2)

де а_н⁺, а_А^- , а_НА - відповідно активності протона, аніона, та кислоти.

Рівняння (1.2) свідчить про те, що не всі частинки в розчині повністю вільні, відхилення від ідеального стану зростає зі збільшенням концентрації розчину.

В зв’язку з цим К_а розрахована за рівнянням 1.1 називається концентраційного, а за рівнянням 1.2 – термодинамічною. Концентраційна К_а змінюється при розбавленні розчину, К_а термодинамічна не залежить від концентрації.

При граничному розбавленні концентраційна константа стає рівною термодинамічній. Для одноосновних кислот та однокислотних основ різниця між двома константами зазвичай мала вже при 0,01М і зовсім не існує при 0,001М концентрації розчину.

Константи іонізації малі величини, тому використовують їх від’ємні логарифми (відомі як рК_а). Раніше для основ приводилось значення рК_в. Тепер їх перетворюють у величини рК_а, віднімаючи від від’ємного логарифму іонного добутку води (К_w) для відповідної температури. Так, для +20˚С величина К_w дорівнює 14,17. Тоді для 20˚ С

рК_а + рК_в = 14,17.

Чим сильніше кислота, тим менше її рК_а, чим сильніше основа, тим більше її рК_а.

В тих випадках, коли кислота чи основа іонізовані в розчині на 50%, значення рН розчину дорівнює величині рК_а кислоти чи основи.

Якщо кислота іонізована на 10% (основа на 90%), значення рН на одиницю нище за величину рК_а. Якщо кислота іонізована на 90% (основа на 10%), значення рН на одиницю вище за величину рК_а. Коли кислота дисоційована вона на 1%, величина рН на 2 одиниці нище за рК_а; коли вона дисоційована на 0,1%, величина рН на 3 одиниці ніще за рК_а. Виходячи з цього, можна представити форму кривої нейтралізації кислоти (основи) при умові, що кислота середньої сили.

Рисунок 1. Типова крива потенціометричного титрування борної кислоти (рКа₃ =9,3 при 20⁰ С).