Заходи щодо запобігання збиткам від надзвичайних ситуацій. 6 страница

В залежності від того, як утримуються стійки і прогони кріплення буває: розпорне і рамне (в вузьких траншеях), анкерне і підкісне (в котлованах).

Розбирають кріплення в напрямку знизу-вверх (не більше трьох дощок) одночасно засипаючи траншею землею. При вийманні дощок, відповідно переставляють розпорки, причому існуючі виймають тоді, коли встановлені нові.

Безпека робіт в певній мірі залежить від правильного вирішення крутизни укосів яку встановлюють згідно БНіП Ш-4-80*, або спеціальним розрахунком. Крутизна укосу вважається безпечною, якщо вона дорівнює куту внутрішнього тертя, або трохи більша за нього. Для сипучих ґрунтів цей кут називається кутом природного укосу. Коли виїмка розрахована на тривалий час, тоді укоси закладають з деяким коефіцієнтом запасу.

При земляних роботах в колодязях, тунелях, вузьких виїмках звертають увагу на якість повітря, перевіряючи його шахтарською лампою для визначення наявності газів.

В межах призм обвалу ґрунту при копанні траншей і котлованів забороняється складування матеріалів, устаткування, обладнання, рух машин і механізмів, проведення будь-яких робіт. В зоні розташування підземних комунікацій необхідно:

º отримати письмовий дозвіл організації, що відповідає за експлуатацію цих комунікацій; º поставити знаки які вказують місця розташування комунікацій, а ґрунт біля них розробляти лопатою без різких ударів під керівництвом майстра, або комунікаційного власника.

В місцях переходу робітників через траншеї глибиною понад 1 м, влаштовують перехідні містки шириною не менше як 0,6 м з перилами висотою 1,1 м. Для спуску людей у виїмку встановлюють стрем'янки шириною 0,6 м з перилами або приставні драбини. Ґрунт, що виймається з траншеї або котловану розміщують на відстані не менше 0,5 м від брівки.

При експлуатації землерийно-транспортних машин важливе значення має встановлення границь небезпечної зони, що відводиться для їх роботи і маневрування, а також інтервали між працюючими машинами (15-20 м). Екскаватори з прямою лопатою розробляють ґрунт вище рівня стоянки машин. Пряма лопата може формувати укоси тільки в межах певної висоти, а потім вона утворює вертикальну стінку з нависаючим козирком в верхній частині забою. Такі козирки при обвалі можуть стати причиною травмування працюючих, тому їх необхідно своєчасно обвалювати.

Одноковшові екскаватори з зворотною лопатою розробляють ґрунт нижче рівня стоянки. Перед експлуатацією їх встановлюють на спланованій площадці так, щоб виключити можливість чи перевертання в котлован чи траншею, тобто за межами призми обвалювання. При зупинці чи перерві в роботі стрілу екскаватора відво-

дять в сторону від забою, а ковш опускають на землю. Всі землерийні машини обладнують звуковою і світловою сигналізацією. Якщо випадково в небезпечну зону потрапила людина, машиніст зобов'язаний зупинити машину і подати сигнал.

Перед розробкою мерзлого ґрунту проводять механічну підготовку його шляхом рихлення динамічним ударним навантаженням (шар-баба, клин-баба, молоти вільного падіння). Небезпечну зону огороджують на відстані розлітання кусків ґрунту, а на лобове скло екскаватора навішують захисну металеву сітку.

Підготовку мерзлого ґрунту можна вести способом розігрівання різними теплоносіями. При розігріванні ґрунту електричним струмом, огороджують зону прогріву на відстані понад 3 м від контуру прогріву. На огорожу вивішують запобіжні написи і влаштовують світлову сигналізацію. При прогріві допускається напруга до 380В. За цим процесом веде спостереження електромонтер забезпечений засобами індивідуального захисту від ураження електрострумом. Тимчасові електролінії для прогрівання ґрунту виконують з ізольованих проводів і укладають на козелки висотою не менше 0,5м над землею. Справність електрообладнання перевіряють щоденно, а також після перенесення і прокладки його в іншому місці.

Роботи з компресорними установками. Вимоги безпечної експлуатації компресорних установок визначені "Правилами влаштування і безпечної експлуатації стаціонарних компресорних установок, повітропроводів і газопроводів".

Причина вибухів і аварій — підвищення температури і тиску вище допустимого, утворення вибухонебезпечних сумішів і зарядів статичної електрики, неякісні мастила, відсутність або несправність арматури і запобіжних приладів, неправильне обслуговування і утримання установки. При стисненні повітря до 1 МПа підвищується температура від 20 до 300°С. Це викликає перегрів стінок компресора і розкладання змащувальних мастил, що призводить до вибу-

ху. Для запобігання вибухів при змащенні компресорів використовують термостійкі масла, а також постійне і інтенсивне охолодження.

З метою зниження пульсації тиску повітря, яке надходить від компресора, влаштовують повітрязбірник обладнаний манометром і запобіжним клапаном, за межами приміщення по причині ймовірності його вибуху.

Повітря, що засмоктується в компресор, очищають від механічних домішок, а забір здійснюють на висоті не менше 2-3 м від рівня землі. Для відведення статичних зарядів, які виникають внаслідок тертя в циліндрах, компресори обладнують надійним заземленням. Рухомі частини обладнання, а також ті, які підлягають нагріву огороджують. Контрольно-вимірювальні прилади проходять державні випробування. Компресори обладнують звуковою і світловою сигналізацією, яка спрацьовує при відхиленні параметрів стиснення повітря, режиму охолодження і змащення за межі встановлені технічними умовами.

Роботи з обладнанням, що працює під тиском. До обладнаня, що працює під тиском належать парові і водогрійні котли, компресори, повітрязбірники, паропроводи, газопроводи, газгольдери, автоклави, газові балони і ін. Це обладнання становить велику небезпеку, так як при порушенні його нормального режиму експлуатації або внаслідок дефектів при його виготовленні може відбутися вибух.

Причини вибухів посудин, що працюють під тиском, різноманітні, але в загальному виді їх можна звести до наступних: підвищення тиску вище допустимого, механічна або хімічна дія, дефекти виготовлення і ін. Найбільш небезпечними є вибухи парових котлів.

Нагляд за правильним виготовленням і експлуатацією ємностей, що працюють під тиском, а також реєстрацію і дозвіл на їх

пуск в роботу здійснює Державний комітет України з нагляду за охороною праці.

Небезпека аварій при експлуатації парових і водогрійних котлів криється не тільки в величині робочого тиску пари, а і в перегрітій (понад 100°С) воді, яка має великий запас енергії, при миттєвому паданні тиску вода раптово перетворюється в пару, збільшуючись приблизно в 1700 разів.

Причиною аварій котлів є перенапруження металу, який знаходиться під безпосередньою дією високих температур і тиску. Під дією цих чинників в металі відбуваються пластичні деформації, настає явище повзучості.

Механічний розрив стінок буває і тоді, коли в котлі недостатня кількість води. У цьому випадку тепло, яке розраховане на нагрів і випаровування води, не відводиться, а перегріває стінки котла, які випучуються до утворення тріщин, з появою тріщин котел розривається. Причиною аварії буває ще і той факт, коли у такий перегрітий котел подати воду. Тому, коли в котлі утворилась випучина, необхідно перекрити подачу тепла і випустити пар, а не подавати в нього воду.

Причиною аварій котлів є також утворення на внутрішніх стінках накипу, внаслідок незадовільного водного режиму і низької якості води. Накип небезпечний для котла, як з фізичної так і з хімічної точки зору. Накип і шлам характеризуються низьким коефіцієнтом теплопровідності, що призводить до недопустимого підвищення температури стінок, внаслідок чого міцність металу різко падає і елементи котла руйнуються

Для запобігання відкладання накипу використовують воду відповідної якості, а котел періодично промивають з добавкою різних пом'ягшувачів (антинакипін).

Для безпечної ексшіуатації котли постачають арматурою, контрольно-вимірювальними приладами і приладами безпеки (мано-

метри, запобіжні клапани, водовказівні прилади, автоматичні сигналізатори верхнього і нижнього граничного рівня води і ін.)

Парові котли забезпечуються приладами безпеки, які автоматично припиняють подачу тепла до котла при низькому чи високому тиску пари. Щоб не було вибухів у топці при заповненні толочного простору горючим газом, топки вентилюють і автоматично підтримують в них необхідне співвідношення газу і повітря.

Кожний котел підлягає технічному огляду, який полягає в зовнішньому і внутрішньому огляді та гідравлічному випробуванні. Зовнішній і внутрішній огляд здійснюють з метою визначення його відповідності вимогам Правил безпеки, справності котла і можливості його подальшого використання. Гідравлічне випробування проводиться один раз у вісім років, після задовільного зовнішнього і внутрішнього огляду, тиском, який перевищує робочий в 1,25-1,5 рази. Під таким тиском котел витримується протягом 5 хвилин, після чого тиск знижують до робочого і витримують його до повного огляду. Котел витримав випробування, якщо його стінки лишились сухими і на зварних швах не появилось слізок.

Технічний огляд проводиться перед пуском в роботу (первинний), періодично в процесі експлуатації (плановий) і в разі необхідності позачергово. Первинний огляд котлів після їх монтажу і реєстрації проводить Держкомнагляд з охорони праці. Котли, які не реєструються, підлягають первинному технічному огляду особою, яка є відповідальною за справний стан і безпечну експлуатацію (парові котли, що працюють під тиском нижче 0,07 МПа, водогрійні котли з температурою води нижче 115°С.

Робоча зона — простір висотою до 2 м над рівнем підлоги або майданчика на якому знаходяться місця постійного або тимчасового перебування працівників. Робоче місце — місце постійного або тимчасового перебування працівників в процесі трудової діяльності. Постійне робоче місце — місце на якому працівник зна-

ходиться більшу частину робочого дня або більше 2-х годин безперервно. Якщо при цьому робота виконується в різних пунктах робочої зони, постійним місцем вважається вся робоча зона (ДЄСП 12.1.005-76).

Робочий час — це час встановлений законом, протягом якого відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку або іншого, прийнятого на підприємстві порядку, працівник повинен виконувати доручену йому роботу (службові обов'язки).

С

Самозаймання — процес горіння, який виникає внаслідок теплоти, що утворюється в речовині, здебільшого від протікання біологічних або фізико-хімічних процесів.

Це тривалий процес горіння, що протікає при звичайній або трохи підвищеній температурі навколишнього середовища. Матеріали, що здатні до самозаймання представляють велику пожежну небезпеку, особливо ті, що самозаймаються при низьких температурах.

Необхідними умовами для виникнення процесу самозаймання є достатня подрібненість горючої речовини, що збільшує поверхню стикання її з киснем повітря, легка горючість, виділення такої кількості тепла, яка перевищує тепловіддачу в навколишнє середовище.

Залежно від причин розрізняють три види самозаймання: теплове, хімічне і мікробіологічне.

Теплове самозаймання характеризується температурою середовища, самонагріванням і тлінням речовини.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину кисню повітря, води чи при стиканні або змішуванні речовин.

Мікробіологічне самозаймання полягає в тому, що при відносній вологості і температурі в рослинних продуктах, інтенсифікується

життєдіяльність мікроорганізмів. При підвищенні температури змінюються форми мікроорганізмів при температурі 75°С вони гинуть, підвищуючи температуру до самозаймання.

З метою попередження самозаймання речовин органічного походження не дозволяється їх скирдувати у сирому вигляді і в сиру погоду. Для кожної групи речовин встановлюється відповідний порядок їх зберігання.

Санітарія — це практичне використання розроблених гігієнічною наукою нормативів, санітарних правил і рекомендацій, що забезпечують оптимізацію умов навчання і виховання, побуту, праці, відпочинку і харчування людей з метою укріплення і збереження їх здоров'я.

Видатний гігієніст Г.В. Хлопін (1921) дав таке визначення санітарії: "Якщо гігієна — наука про збереження і покращення здоров'я, то санітарія — практична діяльність, за допомогою якої це досягається".

Санітарія забезпечується санітарними і протиепідемічними заходами. Виконавцями санітарних заходів є державні органи-підприємства, установи, організації, профспілки та інші громадські організації. Контроль за проведенням санітарних і протиепідемічних заходів здійснює санітарно-епідеміологічна служба.

Санітарний нагляд — це система заходів, законодавчих актів, науково обґрунтованих гігієнічних нормативів і правил, що направлені на охорону оточуючого людину середовища, покращення його житлово-побутових умов і організацію праці і відпочинку згідно з соціальними, фізіологічними потребами.

Санітарний нагляд здійснюють санітарно-епідеміологічні служби України, областей, міст тощо.

Санітарні норми — це суворо визначений діапазон параметрів виробничого середовища, який безпечний з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров'я людини.

В умовах господарського виробництва на людину в процесі праці можуть діяти різні шкідливі чинники. При певних їх рівнях значення концентрацій в повітрі, продуктах харчування, ґрунті, в предметах домашнього вжитку вони можуть негативно впливати на здоров'я людини.

Щоб запобігти несприятливій дії на організм людини таких чинників, розроблено гігієнічні нормативи виробничого середовища. Після апробації такі гігієнічні нормативи затверджуються Міністерством охорони здоров'я і стають критеріями для планування профілактичних заходів в населених пунктах, виробничих підприємствах та інших об'єктах, а також служать юридичною підставою для санітарного контролю.

Шляхом гігієнічного нормування встановлюються граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок в повітрі робочої зони (воді, ґрунті, продуктах харчування), граничнодопустимі рівні (ГДР) і дози (ГДД) шкідливо діючих на людину фізичних чинників, оптимальні і допустимі параметри мікроклімату, освітлення, сонячного або ультрафіолетового випромінювання, атмосферного тиску, оптимальний і допустимий склад добового харчового раціону і питної води.

Допустимі значення (рівні, дози, концентрації) шкідливих виробничих чинників, шляхом гігієнічного нормування зведені в спеціальні документи і відповідним чином затверджені являють собою санітарні норми.

Існують санітарні норми проектування промислових підприємств (СН 245-71), санітарні правила транспортування і застосування пестицидів (отрутохімікатів) в сільському господарстві (СН П23-73), мінеральних добрив (СН 1049-73) та інші.

Санітарні норми (допустимі значення) рівнів шуму, вібрації та шкідливих речовин в повітрі робочої зони наведені відповідно в ДСН 3.3.6.-0.37-99 ДСН 3.3.6-0.39-99 ДСН 3.3.6.-0.42-99 Існує багато інших нормативних документів, в яких визначені нормовані значення певних чинників.

Санітарні норми широко застосовуються при проектуванні і організації виробництв, контролі стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, щоб жодний з шкідливих виробничих чинників на конкретному об'єкті не перевищував встановлені стандартами норми. Особливо уточнюються місця розташування об'єктів, що забруднюють місцевість органічними, речовинами, — вигрібні ями, звалища тощо.

Санітарно-захисні зони — санітарні вимоги до розміщення підприємств і планування їх території залежать від їх призначення і характеристики технологічних процесів.

Ширина санітарно-захисної зони залежить від ступеня шкідливості і класу підприємства. СН 245-71 передбачають п'ять класів виробництва з відповідними розмірами санітарно-захисних зон: І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м.

До І, II і III класів належать в основному підприємства хімічної і металургійної промисловості, деякі підприємства з видобутку руд і нерудних копалин, по виробництву будівельних матеріалів.

До IV класу поряд з підприємствами хімічної і металургійної промисловості належать підприємства по виробництву машин і приладів електротехнічної промисловості при наявності невеликих ливарних і інших гарячих цехів; ряд підприємств по добуванню нафти і гірських порід, по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, підприємства текстильної, легкої, харчової промисловості і інші.

До V класу крім деяких виробництв хімічної і металургійної промисловості належать підприємства металообробної промисловості з термічною обробкою без ливарних цехів, підприємства по виробництву приладів при відсутності ливарних цехів і без використання ртуті, килимові, швейні та інші підприємства.

В санітарно-захисній зоні встановлюється режим обмеження та розміщення житлових будівель, дитячих чи лікувально-оздоров-чих установ і інших об'єктів, що не мають відношення до діяльності підприємства. В межах території санітарно-захисної зони повинен проводитись контроль забруднення атмосферного повітря, землі, рослинності і води відкритих водойм.

Санітарно-побутове обслуговування — визначення потреб і розмірів санітарно-побутових приміщень, організація гарячого харчування, відповідно до існуючих норм на стадії проектування виробничих приміщень; будівель; будівництво, обладнані санітарнопобутових приміщень і утримання їх в належному технічному і санітарному стані.

Санітарно-технічний паспорт — це паспорт санітарно-тех-нічного стану виробництва, цехів, дільниць.

Строки проведення паспортизації, порядок збору і узагальне-ння необхідної інформації, визначають відповідним наказом і вказують службових осіб, відповідальних за проведення такої роботи.

Під час паспортизації визначають відповідність робочих місць вимогам санітарних норм і стандартів та ін. документам. Паспортизацію проводить комісія, до складу якої входять головні спеціалісти і залучають спеціалістів санепідемстанцій, пожежного нагляду і ін.

Для визначення параметрів виробничих факторів на робочих місцях проводять необхідні лабораторні вимірювання, а також використовують їх значення, отримані протягом року. У паспорті заз-

начають наявність технічних засобів безпеки; кількість об'єктів підвищеної небезпеки та їх відповідність існуючим вимогам; стан виробничих приміщень; забезпеченість санітарно-побутовими приміщеннями і ін.

Санітарно-топографічне обстеження проводиться при вивченні місцевості в санітарних цілях.

Санітарно-топографічне обстеження може проводитись як в натурних умовах, так і по топографічній карті. При цьому виясняються наступні питання: характер рельєфу місцевості (підвищений, низинний, болотистий), умови для стоку атмосферних вод, орієнтація за сторонами світу і відношення до переважаючих вітрів, умови природного освітлення, характер зелених насаджень, їх щільність, типи озеленення (лісові масиви, чагарники, трав'яний покрив). Особливо уточнюються місця, що забруднюють місцевість органічними речовинами (вигрібні ями, звалища, скотомогильники, тваринницькі ферми і ін.) Як джерело шуму і забруднення атмосферного повітря відмічають розташування крупних шосейних доріг і промислових підприємств, характер викидів, умови їх розповсюдження.

Сейсмостійкість будівель — це здатність будинків і споруд протистояти сейсмічним силам під час землетрусу, з цією метою в районах з розрахунковою сейсмічністю 7-9 балів при проектуванні будинків і споруд вводять додаткові антисейсмічні заходи, основними з яких є:

º правильний вибір ділянки під будівництво (спокійний рельєф, сухі ґрунти);

º симетричність і простота форм плану будівлі, рівномірність розподілу мас;

º збільшення просторової жорсткості і стійкості будівлі за рахунок введення по периметру зовнішніх і внутрішніх стін, суцільних антисейсмічних залізобетонних поясів і ін.;

º споруди значної довжини та складної конфігурації поділяють на окремі відсіки антисейсмічними швами.

Сигналізація — система спеціальних засобів, за допомогою яких сповіщають про небезпеку, що настає або вже настала.

Сигналізація за своїм призначенням поділяється на попереджуючу (попереджає про небезпеку і необхідність дотримуватись вимог безпеки), аварійну (попереджає про виникнення небезпечного режиму роботи), контрольну (інформує про параметри роботи машин, стан навколишнього середовища, речовин або матеріалів, що застосовуються тощо), оперативну (забезпечує зв'язок між працівниками на певному робочому місці або агрегаті).

Сигналізація буває таких видів: світлова, звукова, кольорова, знакова і жестова.

Сигналізація світлова застосовується для регулювання руху транспортних засобів та пішоходів на вулицях і дорогах, в електроустановках, на пультах керування різними машинами, процесами, агрегатами або системою певного обладнання. Засоби світлової сигналізації транспортних засобів мають вигляд фар, габаритних вогнів, стоп-сигналів, покажчиків повороту.

Звукова сигналізація застосовується на меліоративних і будівельних машинах, спеціальних машинах і т. ін. Двосторонньою звуковою сигналізацією обладнують усі складні агрегати, на яких працюють допоміжні працівники. Звукова сигналізація може сповістити про небезпеку перекидання під час роботи на схилах, якщо агрегати обладнані спеціальними креномірами-сигналізаторами. В пожежних установах звуковий сигнал одночасно із світловим виникає при появі в приміщенні що контролюється відкритого вогню. Рівень звуку двосторонньої сигналізації повинен бути вище рівня шуму агрегату на 8 дБ.

Автоматичні сигналізатори небезпечної напруги, якими обладнують автомобільні крани, деякі будівельні машини і транспортні

засоби попереджують звуковим сигналом водіїв про наближення їх на небезпечну відстань до ліній високої напруги.

Сигналізація жестова застосовується між основними і допоміжними працівниками на будівництві, в ремонтних майстернях. Сигналізація жестова здійснюється за допомогою прапорців або рук (жестів). Наприклад, між кранівником і стропальником на будівництві або на складі.

Сигналізація кольорова — це спосіб передачі оператору певної інформації про роботу машин, приладів, установок, стан середовища за допомогою сигнальних кольорів та знаків.

Кольори сигнальні мають наступні значення: червоний —"Заборона", "Стоп", "Явна небезпека"; жовтий — "Увага", "Попередження про можливість небезпеки"; зелений—"Безпечно", "Дозвіл", "Шлях вільний"; синій — "Інформація".

Червоний колір застосовують для забороняючих знаків, написів і символів на знаках пожежної безпеки; позначення багатьох видів пожежної техніки та інвентарю; сигнальних ламп, що сповіщають про порушення умов безпеки. В жовтий колір фарбують відкриті рухомі деталі машин і ін. Жовтий колір також мають сигнальні лампочки і попереджувальні знаки безпеки. Сигнальні засоби, що свідчать про нормальний режим роботи машин, а також зобов'язуючі знаки безпеки мають зелений колір. Синій колір застосовують для спеціальних знаків: символів, які наносять в місцях приєднання заземлювачів, вказівних знаків безпеки.

Слуховий аналізатор — це орган для сприймання звукових сигналів. Звукові сигнали приносять людині значну частину інформації. Вони можуть служити для передачі сигналів небезпеки. Акустична обстановка в значній мірі визначає умови безпеки. Основними параметрами звукових хвиль є рівень інтенсивності і частоти,

які суб'єктивно в слухових відчуттях сприймаються як гучність і висота. По частоті область слухових відчуттів простягається від 16-20 до 20000-22000 Гц. Величина порогу слуху залежить від частоти відчутних звуків. Верхньою межею є поріг больового відчуття, який в значній мірі залежить від частоти і лежить в межах 130-140 дБ. Співвідношення рівня інтенсивності і частоти визначає відчуття гучності звуку. Експериментально встановлено, що людина оцінює як рівногучні звуки, що мають різну частоту так і інтенсивність. Спостерігається нібито взаємна компенсація інтенсивності частотою. В реальних умовах людина сприймає звукові сигнали на відповідному акустичному фоні. При цьому фон може маскувати корисні сигнали. Ефект маскування в охороні праці має двояке значення. При конструюванні і розробці акустичних індикаторів необхідно передбачувати заходи боротьби з цим ефектом. В деяких випадках ефект маскування може бути використаний для покращення акустичної обстановки. Так, відомо, що є тенденція маскування високочастотного тону, низькочастотним, який менш шкідливий для людини.

Смерч — сильний повітряний вихор діаметром від декількох десятків до декількох сотень метрів і заввишки 800-1500 м.

Смерч зароджується в літню пору в гарячу погоду, яка супроводжується розвитком потужних грозових хмар і має вигляд величезного хобота або рукава, який, поступово звужуючись, спускається з грозової хмари до поверхні суші чи моря і рухається зі швидкістю 10-20 м/сек. Обертання повітря і всмоктування в нього різних предметів здійснюється круговими обертами проти стрілки годинника з швидкістю до 100 м/сек. і одночасним підніманням вгору до основи кучево-дощових хмар, під якими виник смерч.

Уражаючі чинники смерчів: знижений атмосферний тиск повітря у його центральній частині; підняті в повітря тверді предмети — дошки, тріски, уламки будівель, зливові опади та інтенсивні грози.

Рушійна сила смерчу величезна: він може зірвати і перевернути залізничний міст, важкий вантажний автомобіль і ін. Батьківщина величезних піщаних смерчів — пустеля Сахара. В Америці їх називають "торнадо", від іспанського "торнадес" — той, що обертається.

Смог — це отруйна суміш диму та газових відходів хімічних підприємств з туманом або не менш отруйна суміш продуктів згоряння палива в двигунах транспорту та котельнях промисловості з пилом та інших видів міських забруднень повітря без туману. Смог з туманом називають вологим, або лондонським смогом, а смог без туману — сухим.

Від смогу в першу чергу страждають фізично слабкі люди, маленькі діти, старі, хворі. Смог шкідливий всім живим істотам. Особливо небезпечний смог, який містить такі отруйні відходи, як окис азоту, сполучення цинку, міді, кадмію, сірки, окис вуглецю.

Виникненню смогу сприяють такі умови погоди, коли створюється застійний стан повітря, коли вулиці, площі міст практично не вентилюються. Це буває при антициклонах, при штильовій погоді та коли нижні шари повітря холодніші верхніх.

В містах, які розташовані в заниженій місцевості та при високому рівні індустріального забруднення повітря, створюються сприятливі умови для смогу.

З появою інтенсивного смогу в деяких великих містах США, Японії, Західної Європи населенню пропонується без гострої необхідності не виходити на вулицю.

Снігові лавини — небезпечне стихійне явище, притаманне гірським країнам, де є потужні снігові покрови.

Лавини — це снігові маси на схилах гір, що прийшли в рух під впливом сил тяжіння. Рух лавин супроводжується сильним шумом.

Сповзаючи схилами, снігові маси захоплюють залеглі на їх шляху снігові покрови, збільшуючи при цьому власний об'єм.

Об'єм знесеного лавиною снігу може досягати колосальних розмірів. Так, на Кавказі, в Альпах, Кордильєрах зафіксовано катастрофічні лавини об'ємом знесеного снігу до 2 млн.м³. Такі снігові потоки руйнують населені пункти, транспортні шляхи, господарські об'єкти тощо. Потужність лавини снігової може досягати декількох десятків метрів. У 1962 році в Перу лавина шириною 1,5 км спустилась з висоти 4000 м і пройшовши 16 км зруйнувала вісім населених пунктів. Досить часто сходять лавини в Карпатах об'ємом понад тисячу м³.