Як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів 7 страница

Допомога при ураженні електричним струмом. Врятування потерпілого від дії електричного струму залежить від швидкості та правильності надання першої допомоги. Доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою, спричиняє в більшості випадків мимовільне судомне скорочення м'язів. Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин низької напруги (до 400 В) можна використати сухий одяг, канат, палицю, дошку або будь-який інший сухий предмет, що не проводить електричний

струм. Використовувати для цього металеві або мокрі предмети не дозволяється. Можна також взятись за його одяг (якщо він сухий і відстає від тіла потерпілого), наприклад, поли піджака або пальто, уникаючи при цьому доторкання до частин тіла, не прикритих одягом. Для ізоляції рук можна надіти діелектричні рукавичці або суконний кашкет, опустити рукав піджаку чи пальто, використати прогумовану або просто суху тканину. Можна також ізолювати себе, ставши на суху дошку чи іншу струмонепровідну підстилку. Під час звільнення потерпілого від струмопровідних частин рекомендується діяти по можливості однією рукою. Якщо такі заходи не дійові, слід перерубати або перерізати проводи сокирою з сухим дерев'яним топорищем чи іншим відповідно ізольованим інструментом. Робити це треба обережно, не торкаючись проводів, перерізати кожний провід окремо, надягнувши діелектричні рукавиці і калоші. Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин, що перебувають під високою напругою, слід надіти діелектричні рукавиці і боти та діяти штангою або обценьками, розрахованими на напругу даної установки. Обов'язковим є у випадках ураження електричним струмом виклик лікаря, незалежно від стану потерпілого. Коли потерпілий перебуває у непритомному стані, але зберігається стійке дихання і пульс, його слід зручно покласти, розстебнути одяг, забезпечити приплив свіжого повітря, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом, обприскати його водою. Якщо в потерпілого немає ознак життя (дихання і пульсу), не можна вважати його мертвим. Потерпілому повинна бути надана перша допомога у вигляді штучного дихання і зовнішнього масажу серця.

Допустимий ризик — це компроміс між рівнем безпеки і можливостями її досягнення. В деяких країнах світу законодавчо встановлено допустимий ризик. Наприклад, в Голландії рівнем індивідуального ризику загинути вважається 10^-6 в рік. Дуже малим вважається індивідуальний ризик 10^-8 в рік. Для екосистем прий-

нятним максимальним ризиком вважається той, при якому може постраждати 5% видів біогеоценозу. Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції допустимого ризику. Суть цієї концепції полягає в прагненні до такої малої небезпеки, яку прийме суспільство в даний період часу. Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і становить деякий компроміс між рівнем безпеки і можливостями для її досягнення. Введення допустимого ризику на 2-3 порядки суворішого за фактичний буде акцією, що прямо направлена на захист людини. Застосування концепції допустимого ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки техносфери.

Душ — водна процедура, яка використовується з гігієнічною та лікувальною метою. Душ — одна із найрозповсюдженіших водних процедур, яка використовується як у побуті, так і в умовах виробництва. В залежності від температури розрізняють душ гарячий (40°С і більше), теплий (31°-40°С), прохолодний (16°-24°С) і холодний (10°-15°С). Для вирішення задач гігієни найбільш ефективним є теплий і гарячий душ. Тривалість миття під душем не повинна перевищувати 15-30 хв. Для загартування рекомендується приймати прохолодний і холодний душ. Теплий душ окрім гігієнічного ефекту чинить заспокійливу дію на нервову систему; холодний душ тонізує нервову систему і підвищує стійкість організму до простудних захворювань. Перед загартуванням організму необхідно звернутися за порадою до лікаря. Лікувальний душ має різноманітні властивості і призначається лікарем.

Е

Евакуація і розосередження населення — один із способів захисту населення в умовах надзвичайної ситуації. Розосереджен-

ня — це вивіз з населених пунктів і розташування в приміській зоні вільної від роботи зміни об'єкту, що продовжує роботу в умовах надзвичайної ситуації. Ця категорія людей після розселення їх в приміській зоні позмінно повертається в місто для роботи на підприємстві. Евакуація — організований вивіз і розміщення в приміській зоні населення з місць які зазнали впливу. Приміська зона це територія, що розташована поза шкідливим впливом чинників надзвичайної ситуації і забезпечує безпеку людей, що на ній знаходяться. Розосередження і евакуація проводиться після отримання розпорядження про їх проведення. Для цього використовуються всі види громадського транспорту який не зайнятий на невідкладних роботах, а також індивідуальний транспорт. Населення об'єкта про початок евакуації оповіщається через радіотрансляційну мережу і телебачення. Після оповіщення населення повинно взяти з собою документи, гроші, необхідні речі, запаси продуктів і прийти на евакуаційний пункт у строго визначений час.

Екологічна адаптація — це здатність елементів біосфери знезаражуватись від забруднюючих речовин. Так, наприклад, під екологічною адаптаційною можливістю ґрунту розуміють здатність ґрунту знезаражувати відповідну кількість механічних, хімічних і біологічних забруднюючих речовин за час або зі швидкістю, характерною для даного виду чистого ґрунту в конкретній клімато-ландшафтній зоні. При перевищенні межі екологічної адаптації ґрунту відбувається порушення природних процесів їх самоочищення. Ґрунт починає віддавати в атмосферне повітря, поверхневі і підземні води надлишок хімічних і біологічних шкідливих речовин (бактерій, вірусів, грибів, простіших), накопичувати їх в кількостях, небезпечних для здоров'я людей, тварин, рослин. Екологічна адаптаційна можливість водойм визначається їх здатністю до самоочищення і залежить від перерахованих вище чинників, що беруть участь у процесах самоочищення води. Завдання полягає в тому, щоб зберегти екологічну

рівновагу біосфери, посилити здатність елементів навколишнього середовища до самоочищення, підвищити його адаптаційні можливості.

Екологічна система — це сукупність всіх популяцій різних видів, що проживають на спільній території з оточуючим їх неживим середовищем. Приклад екосистем: луг, ліс, озеро. Будь-яка екосистема завжди збалансована, стійка. При відповідних умовах ця стійкість може бути порушена біотичними і абіотичними чинниками. Екосистеми тим стабільніші в часі і в просторі, чим вони складніші. Людина з необхідності постійно втручається в екосистеми, порушуючи їх стійкість. Забруднюючи воду і повітря, вирубуючи ліси, спалюючи паливо, фіксуючи атмосферний азот в продуктах виробництва, людина замикає на собі біотичний кругообіг елементів і змушена брати на себе частково чи повністю управління навколишнім середовищем.

Екологія соціальна — галузь науки, що вивчає відношення між людським суспільством і навколишнім географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищами, прямий і побічний вплив виробничої діяльності на склад і властивості навколишнього середовища, екологічних чинників на фізичне і психічне здоров'я людей, на генофонд людських популяцій тощо.

Експертиза санітарна — використовується при здійсненні головним чином попереджувального державного санітарного нагляду. До числа об'єктів, що підлягають санітарній експертизі, належать питна вода, харчові продукти, нові види матеріалів, підприємства промисловості, транспорту, сільського господарства, громадського харчування, торгівлі, житлові будинки, дитячі установи тощо. Експертизі також підлягають: проекти планування, забудови і благоустрою населених пунктів, плани розміщення промислових

підприємств; проекти гідротехнічного, транспортного, промислового й інших видів будівництва; проекти відводу земельних ділянок, місць водозабору, спуску стічних вод; проекти реконструкції та ін. Експертиза проводиться планово в порядку попереджувального і поточного санітарного нагляду на об'єктах і позапланове. Основна мета планової експертизи санітарної це нагляд за дотриманням гігієнічних норм і санітарних правил. Позапланова експертиза проводиться за спеціальними санітарно-епідеміологічними показниками (харчові отруєння, інфекційні захворювання тощо). Існує ще третя різновидність експертизи санітарної в порядку арбітражу. Вона проводиться за дорученням слідчих судових органів, у разі виникнення розбіжностей між місцевими санітарно-епідеміологічними станціями і господарськими організаціями, а також при оцінці якості продуктів за важливими гігієнічними показниками.

Електрика атмосферна — це електричні заряди, які виникають під час руху атмосферних мас, внаслідок тертя кристалів льоду, водяного пилу та інших частинок хмари з струменями теплого повітря. Між землею та грозовою хмарою створюється атмосферне поле, напруженість якого в середньому дорівнює 10 кВ/м. По мірі конденсації електричних зарядів на землі чи в хмарі збільшується напруженість електричного поля між хмарами та землею, і коли вона досягає критичного значення (30 кВ/см) з'являються умови для виникнення блискавки.

Електрична ізоляція — це захист людей від ураження електричним струмом. Електрична ізоляція характеризується певними діелектричними властивостями — електричним опором. В електричних установках опір ізоляції струмоведучих частин нормується.

Електрична установка, сукупність машин, апаратів, ліній і допоміжного обладнання (разом із спорудами в яких вони влашто-

вані) призначених для виробництва, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії та перетворення її в інші види енергії. Всі електричні установки, які застосовуються, за умовами електричної безпеки поділяються на електричні установки напругою до 1000 В та електричні установки напругою понад 1000 В. Більшість споживачів електричної енергії, застосовують установки напругою до 1000В.

Електрична травма — це явно виражене пошкодження цілості тканин тіла людини від електричного струму або електричної дуги. Електричні травми настають при протіканні тілом людини струмів силою в кілька міліампер і більше. Струми такої сили при напрузі до 1000В можуть призвести до опіків, а при протіканні через м'язи викликають такі сильні скорочення, що від них можуть розірватися кровоносні судини, м'язи, сухожилки, спричинити вивих суглобів або перелом кісток.

Електричне поле. Кількісною характеристикою електричного поля є напруженість (її одиницею в СІ є вольт на метр (В/м)) — напруженість однорідного електричного поля, створеного різницею потенціалів в 1 В між точками, що знаходяться на відстані 1 м на лінії напруженості поля. Всі біологічні об'єкти на Землі постійно (находяться в електричному полі, яким огорнута наша планета. В звичайний день над пустинною рівниною напруженість складає біля 1000 В/м. Ця величина коливається в залежності від широти і висоти над поверхнею Землі і змінюється у часі. Напруженість електричного поля в атмосфері Землі на рівні поверхні ґрунту дорівнює в середньому 130 В/м. Напруженість електричного поля більша в середніх широтах і зменшується до екватора і полюсів. Електричне поле взаємопов'язане з магнітним полем (МП). Будь-яка зміна його в просторі викликає появу в цьому просторі електричного поля і навпаки. Електричне і магнітне поле створюють електромагнітне

поле, яке чинить силовий вплив на нерухомі і рухомі заряди. При напруженості електричного поля на робочому місці понад 25 кВ/м і при тривалій дії роботи повинні проводитися з використанням засобів захисту. Згідно з "Санітарними нормами і правилами захисту населення від дії електричного поля, створюваного повітряними ЛЕП змінного струму промислової частоти (Н 2971-84)", гранично допустимий рівень напруженості електричного поля повинен мати такі значення: всередині житлових приміщень — 0,5 кВ/м; на території житлової забудови — 1 кВ/м; приміські і зелені зони, курорти, сільські населені пункти, а також на території городів і садів — 5 кВ/м; на ділянці перетину доріг з ЛЕП — 10 кВ/м; в місцях недоступних для людей — 20 кВ/м. При напруженості електричного поля понад 1 кВ/м повинні бути вжиті заходи щодо недопущення дії на людину відчутних еклектичних розрядів струмів, стікання.

Електричний опір тіла людини складається з опору шкіри та опору внутрішніх органів. Опір шкіри становить, основну частину опору тіла людини, електричний опір епідермісу (зовнішнього шару шкіри) у 1000 разів більше, ніж опір дерми (внутрішнього шару). Електричний опір тіла людини є змінна величина і може мати значення від 300-400 до 100000 Ом. При виборі захисних та технічних засобів захисту людей від ураження електричним струмом за величину опору тіла людини приймають 1000 Ом.

Електричний удар — це збудження живих тканин організму людини струмом, що супроводжується судорожним скороченням м'язів. Електричний удар спостерігається при протіканні через людину струмів невеликої сили (до 100 мА) при напрузі до 1000 В. Струм такої малої сили приводить до скорочення м'язів серця і органів дихання, викликає зупинку серця і порушення дихання. При цьому людина втрачає свідомість, чутливість, рефлекси і настає

смерть. Характерною рисою електричного удару є те, що він уражає внутрішні органи людини.

Електричний шок виникає при надмірному збудженні організму людини електричним струмом, при цьому виникає важка нервово рефлекторна реакція організму. Вона супроводжується глибоким порушенням кровообігу, дихання, обміну речовин тощо. Електричний шок має дві фази: першу — сильного нервового, збудження й другу — глибокого гальмування і знесилення нервової системи. Шоковий стан може тривати від декількох хвилин до однієї доби і більше. Лише при активному і своєчасному наданні лікарської допомоги можна добитись одужання.

Електрозахисні засоби в електроустановках використовуються для захисту людини від ураження електричним струмом. Вони поділяються на основні і допоміжні. Основні — це такі, ізоляція яких надійно витримує робочу напругу електроустановки, завдяки чому можна торкатися струмонесучих частин, що перебувають під напругою. Допоміжними називаються такі захисні засоби, які не можуть при даній напрузі захистити від ураження струмом, а застосовуються разом із основними електрозахисними засобами. Усі електрозахисні засоби підлягають періодичним випробуванням. Види, норми та строки випробувань наведені в ПУЕ. Результати випробувань оформлюються протоколом. Кожному засобу присвоюється порядковий номер, зазначають строк наступних випробувань і найбільшу номінальну напругу, для якої придатний цей захисний засіб. На непридатних для використання захисних засобах штампи перекреслюють червоною лінією.

Емоції — суб'єктивні реакції людини і тварини на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, які проявляються у вигляді задоволення чи незадоволення, радості, страху тощо. Вони служать

одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки людини. Позитивні емоції, що викликаються корисними впливами збуджують суб'єкт до діяльності. Негативні емоції стимулюють активність спрямовану на уникнення шкідливої дії. В екстремальних умовах коли суб'єкт не справляється з ситуацією, що виникла, тоді розвиваються так звані аффекти, бурхливі короткочасні емоції.

Епідеміологічний метод — це сукупність способів вивчення впливу на здоров'я населення різних ендогенних (генетичних, вікових, ендокринних та ін.) і екзогенних, соціальних і природних (хімічних, фізичних, біологічних, психологічних та ін.) чинників. Суть епідеміологічного методу полягає в тому, що з його допомогою вивчають здоров'я не тільки окремої людини але і групи людей, колективу, працівників відповідної галузі промисловості або окремого підприємства, населення міста, району, області тощо. Здійснюється це шляхом аналізу відповідних медичних облікових і звітних документів, проведенням медичних обстежень населення з наступним розрахунком окремих покажчиків і їх комплексу, що характеризує здоров'я населення.

Ергономічні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності опирається на дані такої науки як ергономіка (від грецького слова ergon — праця, nomes — закон), науку про закони праці. Термін "ергономіка" запропонував польський вчений Ястшембський, який в 1875 році опублікував роботу "Риси ергономіки, тобто науки про працю". У нас ергономіка почала розвиватись в 60-ті роки, що збіглося з періодом бурхливого впровадження автоматики і обчислювальної техніки, великим поширенням операторських і диспетчерських професій і стрімким розвитком науково-технічної революції. Ця наука тісно співпрацює з інженерною психологією, гігієною праці й технічними науками. Ергономіка вивчає функ-

ціональні можливості людини в процесі діяльності з метою створення таких умов, які роблять діяльність ефективною і забезпечують комфорт для людини відповідну сумісність характеристик людини і характеристик середовища. Предметом ергономіки є трудова діяльність людини а об'єктом дослідження — система "оператормашина-середовище".

Ергономічні характеристики людини-оператора базуються на фізіологічних та психічних процесах, що протікають у мозку людини і складають основу, вищої нервової діяльності. За допомогою вищої нервової діяльності забезпечується єдність організму з зовнішнім середовищем. Основним процесом вищої нервової діяльності, що забезпечує правильну реакцію і встановлення рівноваги організму з середовищем, є рефлекс (з латинської мови — відображення). Умови життя людини зазвичай більш-менш стабільні і система подразників більш-менш стійка. Відповідно до цієї системи у людини формується система умовних рефлексів — динамічний стереотип. Це досить стійке утворення, що мало піддається змінам.

З

Забезпечення БЖД в надзвичайних ситуаціях — це комплекс організаційних, інженерно-технічних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя і здоров'я людини в усіх сферах її діяльності. Основними напрямками забезпечення безпеки життєдіяльності є: ° прогнозування і оцінка можливих наслідків надзвичайних ситуацій; ° планування заходів щодо ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій, а також скорочення масштабів їх наслідків; º забезпечення стійкої роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних ситуаціях; ° навчання населення діям в надзвичайних ситуаціях; ° ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.

Забруднення атмосфери. Основним джерелом забруднення атмосфери є природні й виробничо-побутові процеси. Основні речовини, що забруднюють атмосферу, поділяються на дві групи — гази і тверді речовини. Атмосферні забруднювачі розподіляються на первинні, що надходять безпосередньо в атмосферу, і вторинні, що є результатом перетворень останніх. Так, сірчаний газ, що надходить в атмосферу, окислюється до сірчаного ангідриду, який активно взаємодіє з водяною парою і утворює краплини сірчаної кислоти.

Забруднення гідросфери. Виділяють хімічне, фізичне і біологічне забруднення водоймищ. Хімічне забруднення обумовлюється збільшенням у воді неорганічних і органічних шкідливих домішок (мінеральні солі, кислоти, луги, глина, нафта, пестициди тощо. Фізичне забруднення пов'язане зі зміною фізичних параметрів водного середовища і визначається тепловими, механічними, радіоактивними домішками. Біологічне забруднення полягає в зміні властивостей водного середовища в результаті збільшення в ній кількості мікроорганізмів, рослин і тварин (бактерії, грибки, черви) при внесенні їх ззовні. До небезпечних забруднювачів водного середовища можна віднести неорганічні кислоти і основи, що обумовлюють широкий діапазон рН промислових стоків (1,0-11,0). Риба може існувати тільки в інтервалі рН 5,0-8,5. Однією з основних санітарних вимог, що пред'являються до якості води, є вміст у ній необхідної кількості кисню. Шкідливими є всі забруднювачі, які так чи інакше сприяють зниженню вмісту кисню. Джерелом органічних забруднень є підприємства харчової та легкої промисловості, тваринницькі господарства, річкові і морські кораблі, поверхневі стоки, побутові відходи. Найефективнішим захистом вод від забруднення слід вважати використання технологій, які дозволяють багаторазово використовувати технічну воду. У наш час система захисту водного середовища включає такі елементи: ° контроль за рівнем вмісту

шкідливих домішок; º очистка стічних вод від небажаних компонентів; º скорочення скидів у водне середовище шкідливих домішок аж до переходу на безвідходне виробництво.

Забруднення ґрунтів. Ґрунти Землі зазнають різного забрудненні Серед джерел забруднення найбільшу питому вагу мають пестициди. У світі, в середньому на 1 га, вноситься 300 г хімічних засобів захисту рослин. Залежно від об'єктів впливу пестициди поділяються на гербіциди, інсектициди, зооциди, фунгіциди, бактерициди і ін. Гербіциди призначені для знищення бур'янів. Інсектициди — для знищення шкідливих комах. Зооциди для боротьби з гризунами. Фунгіциди—для боротьби зі збудниками грибкових захворювань рослин, а бактерициди — для боротьби з бактеріальними збудниками хвороб рослин. Репеленти застосовуються для відлякування комах, гризунів та інших тварин. Для деяких видів хімічних речовин встановлені норми гранично допустимого їх вмісту в ґрунтах (мг/кг ґрунту). Токсична дія пестицидів проявляється в глобальних масштабах. Непомірне використання пестицидів негативно впливає на якість ґрунтів. Залишки пестицидів надходять у вигляді домішок у природні води, включаються в харчові ланцюги, потрапляють в продукти харчування і є дуже шкідливими для людини.

Забруднення навколишнього середовища — один з видів антропогенного впливу на природу в умовах науково-технічного прогресу, що призводить до негативних, іноді незворотних, змін зовнішнього середовища (атмосфери, ґрунтів, водоймищ). З середини 20 ст. стрімкий розвиток енергетики, промисловості, особливо хімічної і добувної, транспорту, інтенсифікація сільського і лісового господарства спричинили на біосферу вплив, який набув глобального характеру. В біосферу надходять хімічні сполуки (ксенобіотики), які синтезуються людиною і не зустрічаються в природі, багато з яких не піддається біологічному руйнуванню. Масштаби забруднення на-

вколишнього середовища настільки великі, що природні процеси самоочищення середовища, в ряді районів світу, невзмозі нейтралізувати шкідливі наслідки господарської діяльності людини.

Забруднювачі — будь-які природні чи антропогенні фізичні агенти, хімічні речовини, біологічні види, що потрапляють в навколишнє середовище, або такі, що виникають в ньому в кількостях, що перевищують границі природних коливань чи середнього природного фону. Не всяка наявність забруднювачів в навколишньому середовищі вважається забрудненням. Під забруднювачами навколишнього середовища і, зокрема, під забрудненням ґрунтів хімічними речовинами, слід розуміти екзогенні хімічні речовини, що зустрічаються в ґрунтах в неприпустимому місці, в неприпустимий час і в неприпустимій кількості. Під забрудненням слід розуміти такий стан, коли в об'єкті навколишнього середовища забруднювачі, знаходяться в кількості, що перевищують ГДК і можуть викликати несприятливий вплив на здоров'я і санітарно-побутові умови життя людини. Забруднення можуть зазнавати атмосфера, ґрунти, водойми.

Завдання охорони праці — створення і постійне підтримання на виробництві здорових і безпечних умов праці. Цього можна досягти організацією навчання працюючих з охорони праці, пропагандою досягнень науки і передового досвіду в галузі охорони праці, створенням безпечних умов експлуатації виробничого обладнання, технічних засобів, будівель, і споруд, виробничих процесів та іншими заходами.

Заземлення — навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентами металевих неструмопровідних частин, які можуть бути під напругою в результаті пошкодження електричної ізоляції або при наведенні на них електростатичних зарядів та дії електромагнітної індукції. В електричних установках існує три види зазем-

лення: захисне заземлення для захисту людей від ураження електричним струмом; робоче заземлення, що забезпечує нормальні режими роботи електричних установок та заземлення системи блискавкозахисту, що захищає будівлі та споруди від атмосферних перенапруг. Заземленню підлягають всі металеві неструмопровідні частини електричного обладнання, які внаслідок пошкодження ізоляції можуть опинитись під напругою, і до яких може доторкнутися людина. Це металеві корпуси електричних машин, трансформаторів, світильників тощо.

Заземлюючий пристрій — це сукупність конструктивно об'єднаних заземлюючих провідників які з'єднують частини, що підлягають заземленню, із заземлювачем і заземлювача-провідника або сукупності з'єднаних провідників, які знаходяться в безпосередньому контакті з землею або її еквівалентом. Заземлювачі можуть бути природними та штучними. Для штучних заземлюючих пристроїв використовують: сталеві вертикально закладені в землю труби діаметром від 3 до 5 см і товщиною стінок не менше 3,5 мм, довжиною 2,5-3 м; металеві стержні діаметром 10-12 мм, довжиною до 10 м; кутикову сталь 40x40x4 довжиною 2,5-5 м та інші. Природний заземлювач — це заземлювач, для якого використовуються електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій та комунікацій, прокладені в землі водопровідні та інші металеві трубопроводи. Категорично забороняється використовувати як природний заземлювач трубопроводи із вибухонебезпечними та горючими рідинами та газами.

Заземлюючі пристрої для блискавкозахисту, залежно від розмірів, розміщення та форми електродів можуть бути: заглибленими (із штаби, кутикової чи круглої сталі, прокладеної по дну котловану для фундаменту будинку); вертикальними (із стальних вертикально вкручених в землю стержнів, довжиною 4,5-5 м, або у

вигляді забитих електродів із кутикової сталі довжиною 2,5-3 м). Верхні кінці цих заземлювачів заглиблюють в землю на 0,6-0,7 м і з'єднують між собою горизонтальною штабою з кутикової або круглої сталі, прокладеної у землю на глибину 0,6-0,7м. Тип заземлювача залежить від питомого опору ґрунту та необхідного імпульсного опору.

Закони гігієни. Сформульовано шість законів гігієни.

Перший Закон гігієни: порушення рівня здоров'я людей, зниження резистентності, імунного статусу організму, що викликається фізичними, хімічними, біологічними, психогенними, та інш. чинниками.

Другий Закон гігієни — закон негативного впливу на навколишнє середовище діяльності людини. Незалежно від своєї волі і свідомості, в зв'язку з фізіологічною, побутовою і виробничою діяльністю, люди негативно впливають на навколишнє середовище. Цей вплив тим небезпечніше, чим нижчий науково-технічний рівень виробництва, культура населення та соціальні умови життя. Наявність другого закону гігієни дозволяє санітарно-епідеміологічним службам здійснювати облік забруднюючих речовин, що негативно впливають на навколишнє середовище, прогнозувати цей вплив, розробляти гігієнічні заходи щодо зменшення їх негативного впливу на здоров'я людини.

Третій Закон гігієни — закон негативного впливу на навколишнє середовище екстремальних природних явищ. Природне навколишнє середовище забруднюється під час природних катаклізмів, таких, як спалахи на Сонці, вулканічна діяльність, землетруси тощо. Знання третього закону дозволяє розробляти науково обґрунтовані заходи в природних місцевостях.