Як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів 4 страница

за вібраційними параметрами машин і профілактичних ремонтах останніх. Необхідні також: організація додаткових перерв протягом робочого дня з проведенням гідропроцедур, масажу, виробничої гімнастики, ультрафіолетового опромінення; опалення робочих приміщень; підігрів води і повітря, що подається в пневматичні інструменти; регламентування тривалості сумарного контакту з вібраційним інструментом протягом робочої зміни; проведення попередніх і періодичних медичних оглядів. Забороняються надурочні роботи на вібраційних машинах, прийом на ці роботи осіб молодше 18 років Допустимі рівні вібрацій робочих місць наводяться в "Санітарних нормах проектування промислових підприємств" СН-245-71. Вага вібруючого обладнання, що утримується руками не повинна перевищувати 10 кг, а зусилля натиску — 20 кг. До профілактичних заходів належать: заміна операцій, що вимагає ручних машин, автоматизація процесів і їх дистанційне управління, планово-попереджувальні ремонти і контроль за вібраційними параметрами. Ручні машини, що знаходяться в експлуатації, не рідше ніж 1 раз в 6 місяців повинні перевірятись на відповідність їх вібраційних параметрів паспортним даним. Всі результати контрольних замірів вібрації машини, відмітка про ремонт і профілактику вносяться в спеціальний журнал і індивідуальний паспорт машини. До технічних заходів належить створення нових конструкцій інструментів і машин, вібрація яких не виходить за межі безпечності для людини. Для зменшення вібрації, що передається на робочі місця, використовуються спец-

іальні амортизуючі сидіння, площадки з пасивною пружинною ізоляцією, гумові, поролонові та інші віброгасячі настили. При встановленні потужних машин і агрегатів кардинальним засобом для зменшення загальної вібрації є розрахунок фундаментів і віброізоляційних засобів. Загальний час контакту з вібруючими машинами протягом зміни не повинен перевищувати 2/3 довжини робочого дня. Операції повинні розподілятися між працюючими так, щоб довжина безперервного впливу вібрації, включаючи мікропаузи, не перевищувала 15-20 хв. Для індивідуальних засобів за-хисту від вібрації використовують гасячі віброрукавиці та спеціальне взуття, виготовлене з використанням пружно-демпфуючих матеріалів.

Віддалені наслідки впливу хімічних і фізичних чинників навколишнього середовища. Інтенсивний розвиток науково-технічного прогресу, широка хімізація сприяє появі в навколишньому середовищі нових фізичних і хімічних чинників, що створюють несприятливий вплив на організм людини. Хоч виробництво більшості хімічних речовин сконцентровано в порівняно невеликій кількості країн, їх розповсюдження носить всесвітній характер і, потрапивши в навколишнє середовище, вони не "визнають" кордонів. Особливе місце у групі потенційно небезпечних хімічних речовин займають пестициди, які широко використовуються в практиці сільського господарства й побуті. Вини мігрують в навколишньому середовищі і містяться у великій кількості у воді та продуктах харчування. В останні роки введено термін "віддалений ефект" в основі якого лежать зміни найтонших структур і механізмів обмінних процесів на клітинному й молекулярному рівнях. Віддалені ефекти проявляються у пошкодженні генетичного апарату, порушенні процесів генерації, відтворенні потомства, особливим станом імунітету. До числа віддалених ефектів дії чинників навколишнього середовища на організм відноситься мутагенна, канцерогенна, нейротоксична й атеросклеротична дія. Ці ефекти називаються віддаленими тому, що час їх

прояву може бути пов'язаний не стільки з самим об'єктом впливу, скільки з його нащадками в різних поколіннях. У наш час описано понад 1500 форм спадкових хвороб, що розвиваються у багатьох мільйонів людей на земній кулі. Відомо, що на 1000 новонароджених мають дефекти, 13% всіх вагітностей закінчується абортами. З надр землі щорічно добувають мільярди тонн руди, нафти, газу і будівельних матеріалів. Подальша їх переробка супроводжується викидами в атмосферу понад 200 млн т оксиду вуглецю, біля 140 млн т оксиду сірки тощо. Тільки від енергетично-го обладнання в навколишнє середовище надходить понад 70 млн т неочищених токсичних газів, а на полях розкидається біля 90 млн т пестицидів. Зараз відомо біля двадцяти хімічних речовин, здатних викликати злоякісні новоутворення у людини і декілька сотень сполук, канцерогенних для тварин. Останніми роками помічається ріст професійного раку, що зумовлене появою у промисловості й сільському господарстві нових канцерогенних речовин. Одним із видів віддалених ефектів чинників навколишнього середовища на організм є здатність викликати спадкові зміни генетичного матеріалу — мутації, які можуть призводити до спонтанних абортів, мертвонароджених, вроджених вад розвитку, збільшення частоти спадкових захворювань, порушення ембріонального розвитку та передчасного старіння. З мутагенів, особливої уваги заслуговують пестициди, які, мігруючи в навколишнє середовище, постійно контактують з організмом людини і тварин. Забруднення навколишнього середовища мутагенними чинниками за відсутності відповідного контролю і регламентації загрожують людству генетичною катастрофою. Важливе місце в проблемі віддалених наслідків мають порушення ембріонального розвитку, що проявляються в ембріотоксичній дії. Токсичність — це міра несумісності хімічних речовин з життям. До речовин, що мають ембріотоксичну дію належать різноманітні сполуки використовуються у промисловості, сільському господарстві, побуті, фармацевтичні препарати (протисудомні, антибіо-

тики, гормони). Слід відмітити, що рівень вроджених вад розвитку серед новонароджених в розвинених країнах досить високий (до 10%), 70% з яких припадає на долю чинників навколишнього середовища. До заходів щодо зниження небезпеки використання канцерогенних, мутагенних і ембріотропних речовин слід віднести вилучення їх з практики, припинення виробництва і заміну сполуками, що не викликають віддалених наслідків. У випадку неможливості виконання цих заходів необхідно використовувати комплекс заходів для максимального зниження концентрації шкідливих речовин у навколишньому середовищі, а також обмеження контакту людини з небез-

печними хімічними речовинами, в першу чергу з тими, що здатні викликати віддалені наслідки.

Відпочинок — це час, протягом якого працівники звільняються від виконання службових обов'язків і мають право використовувати його за своїм бажанням. Законодавством встановлені такі види відпочинку: перерви протягом робочого дня для відпочинку і вживання їжі, дні щотижневого відпочинку, святкові дні, відпустки.

Війна — організована збройна боротьба між державами (групами держав), класами чи націями (народами). Генезис війни походить з глибин докласової історії людства. Однак тільки після виникнення антагоністичних класів і формування держав, появи політики як специфічного виду людської діяльності війна набула гро-мадського-політичного змісту, викликала до життя власні постійно діючі інститути (армія) і набула розвиненої форми.

Вітер, рух повітря відносно земної поверхні, викликаний нерівномірним розподілом атмосферного тиску і спрямований від високого тиску до низького. Вітер характеризується швидкістю (м/с, км/г, бали) і напрямком (півн., півн.-схід., східн. іт.д.). Швидкість вітру залежить від перепадів тиску, а напрямок визначається тією

частиною горизонту, звідки він дме. Вітер зі швидкістю 5-8 м/с — помірний, 14-20 м/с — сильний, 20-25 м/с — буря, 30 м/с і вище — ураган, різке коротке посилення вітру (до 20-30 м/с) називається шквалом. Вночі швидкість вітру біля земної поверхні досягає переважно мінімуму, а в післяполуденний час—максимуму.

Вогнегасні властивості води полягають в тому, що вода має найбільшу теплоємність порівняно з іншими вогнегасними речовинами і придатна для гасіння більшості горючих речовин. Вода використовується для гасіння пожеж з таким обладнанням, як пожежні крани і рукави, пожежні гідранти, спринклерні і дренчерні установки тощо, і подається у вигляді компактних і тонкорозпилених струменів. Компактні струмені мають нерозривний потік води, велику швидкість і порівняно невелику площину перетину. Ці струмені характеризуються відповідною ударною силою і великою дальністю польоту. Компактними струменями гасять пожежі у тих випадках, коли необхідно подати воду на велику відстань, чи надати їй значної ударної сили. Цей спосіб гасіння є найпростішим і найпоширенішим.

Тонкорозпилені струмені — це потік води, що складається з дрібних крапель, які ефективно гасять тверді речовини і матеріали, горючі і навіть легкозаймисті рідини. В такому стані вода не електропровідна, тому нею можна гасити електроустановки, що горять під напругою. Для гасіння пожежі в закритих приміщеннях використовують водяну пару у тих випадках, коли є джерело із необхідною її кількістю. Найсуттєвішим недоліком води, що обмежує область і умови її використання для вогнегасіння, є порівняно висока температура замерзання. Воду не можна використовувати для гасіння речовин, які бурхливо з нею реагують з виділенням горючих газів. До таких речовин належать лужні метали, карбіди металів, гідриди металів та ін. Воду не слід використовувати при гасінні нафтопродуктів та багатьох інших органічних речовин, тому що вони

спливають над її поверхнею, збільшуючи площу пожежі або спричиняють викид чи розбризкування горючих продуктів, що призводить до появи нових осередків займання. Досить суттєвим недоліком є те, що вода має погану змочуваність і низьку в'язкість, що заважає гасінню волокнистих, пилових і особливо тліючих матеріалів. Тлінню підлягають матеріали з великою питомою поверхнею, в порах яких утримується повітря, необхідне для горіння. Такі матеріали можуть горіти при сильно зниженому вмісті кисню в навколишньому середовищі. Проникає вода в пори тліючих матеріалів досить важко, тому для підвищення вогнегасного ефекту в неї вводять добавки з так званих поверхнево-активних речовин. Такі добавки підвищують вогнегасні властивості води (змочуваність, в'язкість та ін.).

Вогнезахист — це підвищення межі вогнестійкості будівельних конструкцій відповідно до вимог пожежної безпеки. Підвищити межу вогнестійкості будівельних конструкцій можна шляхом вогнезахисту, за рахунок збільшення їх товщини тощо. Методи вогнезахисту залежать від: величини необхідної межі вогнестійкості; типу конструкції, її положення у просторі (вертикальне, горизонтальне, похиле); виду навантажень, діючих на конструкцію (статичні, динамічні); температурних і вологих умов експлуатації, агресивності середовища; від збільшення навантаження на конструкцію за рахунок ваги, вогнегасних матеріалів; естетичних вимог, що пред'являються до конструкцій. Згідно з протипожежними нормами проектування будівель і споруд основні конструкції повинні мати межу вогнестійкості від 0,25 до 2,5 годин. Найменшу межу вогнестійкості мають незахищені металеві конструкції. Вони піц дією високих температур втрачають стійкість через 0,1-0,3 години. Збільшення товщини металевих конструкцій не дає ефекту, тому, що вони мають велику теплопровідність і швидко прогріваються, втрачаючи несучу здатність. Для підвищення межі вогнестійкості стальних конят-

рукцій до нормативних значень використовуються різноманітні за-соби: обетонування, лицювання чи сипуче покриття. Покриття металевих конструкцій важкими матеріалами (бетон, цегла, керамічні плити тощо) забезпечує необхідний вогнезахист. За рахунок нанесення вогнезахисного покриття збільшується товщина конструкції і змінюються її теплофізичні властивості. Найрозповсюдженішим за-собом захисту металоконструкцій від дії вогню вважається цементно-піщана і перлітова штукатурка. До складу таких штукатурок входять портландцемент, гіпс чи рідке натрієве скло, а також волокнисті матеріали — мінеральна вата з температурою плавлення 1200°. Такі покриття підвищують межу вогнестійкості металевих конструкцій від 0,5 до 2,5 годин в залежності від товщини штукатурного шару (20-45мм). Широкого застосування набули захисні порошки, до складу який входить азбест і рідке скло. Межа вогнестійкості буде залежати від товщини шару покриття (0,5-3 год.). Для покриття металевих конструкцій в закритих приміщеннях використовують спучуючі фарби. Покриття наносять в декілька шарів. При пожежі під дією високих температур покриття вспучується, утворюючи пористі захисні прошарки, що мають високі теплоізоляційні властивості. Дерев'яні конструкції мають незначну теплопровідність, їх вогнестійкість втрачається через обгоряння конструкції і зменшення при цьому її площини перетину. Дерев'яні конструкцїї підлягають вогнезахисній обробці шляхом просочування деревини антипіренами і створення термозахисту у вигляді штукатурки, лицювання, обмазки тощо. Деревина, що піддавалась обробці набуває властивостей важкоспалимих матеріалів і не займається від малопотужних джерел вогню. Вогнестійкість кам'яних конструкцій залежить від їх товщини, конструктивного виконання, теплофізичних властивостей і типу нагріву. Завдяки своїй масивності і теплофізичним властивостям кам'яні конструкції мають великий опір до вогню в умовах пожежі. Вони витримують до 700-900°С не зменшуючи своєї міцності і не виявляючи ознак руйнування. При

температурі 800°С спостерігається лише поверхневе пошкодження кладки у вигляді тріщин. Межа вогнестійкості стін із звичайної, керамічної чи силікатної цегли товщиною 25 см — 5 год., а з пустотілої — 5,5 год. Залізобетонні конструкції завдяки своїй негорючості й порівняно невеликій теплопровідності досить стійкі до дії агресивних чинників в умовах пожежі. Вони виконують свої функції до 1 год. Меншу межу вогнестійкості мають зволожені залізобетонні конструкції, так як дія високих температур в умовах пожежі може викликати вибух бетону й швидке руйнування конструкції. Межа вогнестійкості залізобетонних колон залежить від площі їх перетину. Для збільшення межі вогнестійкості колон рекомендується збільшувати площу їх перетину або підбирати бетон з меншим коефіцієнтом теплопровідності чи знижувати навантаження на колону. Це досягається підбором в'яжучих речовин і відповідних заповнювачів. Підвищення межі вогнестійкості вільно опертих плит і балок досягається шляхом збільшення товщини захисного шару бетону, зниження його теплопровідності, нанесення штукатурки чи лицюванням малопровідними матеріалами, зменшенням навантаження і підбором арматури з більш високою критичною температурою.

Вогнестійкість — це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції під дією високих температур. Пожежна безпека будівель залежить від якості матеріалу з якого виготовлені будівельні конструкції. Під час пожежі на конструкції крім статичного чи динамічного навантаження діють ще високі температури. Критерієм вогнестійкості будівельних конструкцій є межа вогнестійкості. Межа вогнестійкості це час, після якого будівельна конструкція втрачає свої несучі або огороджуючі властивості. Межа вогнестійкості для всіх будівельних конструкцій встановлюється експериментальним чи розрахунковим методом. Межа розповсюдження вогню — це одна з характеристик пожежонебезпечності будівельних конструкцій. Вона визначається розмірами і положенням кон-

струкції щодо межі зони нагріву та найвіддаленішої пошкодженої точки (для вертикальних конструкцій—вверх, для горизонтальних в усі сторони).

Вода, окис водню, Н₂О, — стійка в звичайних умовах сполука водню з киснем (71,19% водню, 28,81% кисню за масою); безбарвна рідина без запаху і смаку. В трьох фазах — газоподібній (пара), рідкій і твердій (лід), вода широко розповсюджена у природі. Гідрос-фера — водна оболонка землі (океани, моря, озера, водосховища, ріки, підземні води, ґрунтова волога) складає біля 1,4-1,5 млрд км³, причому на частку поверхневих вод припадає біля 90 млн км³. В атмосфері вода знаходиться у вигляді пари, туману і хмар, крапель дощу і кристалів снігу (всього біля 13-15 тис км³).

Внутрішнє і зовнішнє середовище людини. Внутрішнє середовище, як зазначав І.П. Павлов, це внутрішній вміст організму, що забезпечує нервові і гуморальні механізми регуляції. Велика медична енциклопедія (Т.4, с.914) дає таке визначення внутрішнього середовища "Внутрішнє середовище організму — сукупність рідин (кров, лімфа, тканинна рідина), що омивають клітини, навколоклітинні структури, тканини, що беруть участь у обміні речовин організму". Таким чином, внутрішнє середовище — це те середовище організму, яке відмежоване від зовнішнього середовища роговим шаром клітин шкіри, епітелієм слизових оболонок органів дихання, сечовивідної та травної систем і екскреторних залоз, а також екстро- та інтерорецепторами, і являє собою сукупність тканин, у тому числі рідких: крові, лімфи і тканинної рідини, що омивають клітини і міжклітинні структури. Внутрішнє середовище бере участь у здійсненні обміну речовин, що забезпечує нервові, гуморальні механізми регуляції і гомеостаз організму. Дія навколишнього середовища на людину нерозривно пов'язана з його внутрішнім середовищем.

Другим дуже важливим поняттям є поняття зовнішнього середовища. Все, що знаходиться поза внутрішнім середовищем людини являє собою зовнішнє середовище. З точки зору фізіології людини як внутрішнє так і зовнішнє середовище дуже індивідуальні і динамічні для кожної людини. Вони змінюються щосекунди, щогодини протягом усього життя. При цьому кожна людина в силу своїх індивідуальних, неповторних морфологічних, фізіологічних, біохімічних особливостей має індивідуальне внутрішнє і зовнішнє середовище, яке відрізняється від середовища інших людей. Це є наслідком різниці у способі життя, режимі харчування, кількості повітря, що вдихається, і, зрештою, у індивідуальному сприйнятті й аналізі зовнішнього світу. Отже, кожній людині притаманні особливості зовнішнього середовища, які постійно змінюються, безпосередньо контактують з пограничним шаром, який розділяє внутрішнє й зовнішнє середовище людини. Цей розділ є в певному смислі умовним, оскільки з точки зору життєдіяльності організму, внутрішнє й зовнішнє середовище становлять єдине ціле.

Таким чином, під зовнішнім середовищем слід розуміти частину навколишнього середовища, яке безпосередньо контактує з епітелієм шкіри та слизовими оболонками, а також діє на всі рецептори людини з її індивідуальними особливостями.

Внутрішнє опромінення спостерігається тоді, коли радіоактивні речовини потрапляють усередину організму. При потраплянні радіоактивних речовин усередину організму пошкоджуюча дія чиниться в основному джерелами випромінювання, а потім — і активними речовинами, тобто у зворотній до зовнішнього опромінення послідовності.

-частинки, маючи найбільшу щільність іонізації, руйнують слизову оболонку, яка виконує функції захисного бар'єра щодо внутрішніх органів.

Радіоактивні речовини можуть потрапляти всередину організму при диханні забрудненим повітрям, з забрудненою їжею чи водою, через шкіру, я також при забрудненні відкритих ран.

Небезпечність радіоактивних елементів, що потрапляють тим чи іншим шляхом в організм людини тим більша, чим вища їх активність. Радіонукліди з невеликою активністю створюють незначну дію, і організм може швидко замінити зруйновані клітини. Ступінь небезпеки залежить також від швидкості виведення радіоактивної речовини з організму. Деякі радіонукліди, що потрапили в організм, розподіляються більш чи менш рівномірно, інші концентруються в окремих внутрішніх органах.

Так, наприклад, у кістковій тканині відкладаються джерела -випромінювання (стронцій, ітрій), -випромінювання (цирконій). Ці елементи, хімічно з'єднані з кістковою тканиною, тому дуже важко виводяться з організму. Елементи, що утворюють в організмі легкорозчинні солі, які накопичуються в м'яких тканинах, легко виділяються з організму. На швидкість виведення радіоактивної речо-вини сильно впливає напіврозпад даного радіоактивного елемента.

Втома (стомленість) — стан організму, який настає в результаті виконання інтенсивної або тривалої роботи і характеризується зниженням працездатності. Відчуття втоми може виникати навіть тоді, коли немає для цього відповідних підстав, при нудній, монотонній і нецікавій роботі. Високий ступінь втоми приводить до перевтоми. Перевтома знижує опір організму до шкідливої дії зовнішнього середовища, до інфекційних захворювань і отруйних речовин. Перевтома може призвести до захворювань центральної нервової системи — неврозів, неврастенії, істерії.

Для профілактики втоми і підвищення працездатності організму розроблені різні заходи. Серед них важливе місце займають вправи і тренування.

Тренованість — стан організму, який виникає в результаті систематичного повторного виконання роботи, і приводить до підвищення, працездатності та стійкості організму.

Вправа — окремий вид тренування, багатократне повторення якого викликає підвищення працездатності в окремому виді діяльності.

Для профілактики втоми застосовується скорочена тривалість робочого дня, впроваджуються у виробництво засоби механізації і автоматизації, важливе значення має режим праці та відпочинку, що передбачений законодавством про працю.

Вулканізм — сукупність процесів, які пов'язані з проникненням в Земну кору розплавленої і насиченої газами мінеральної маси — магми. Вулканами вивергається значна кількість попелу, гірської породи. На земній кулі понад 800 діючих вулканів, а число згаслих в декілька разів більше. Щорічно на нашій планеті з надр вивергається 3-6 млрд т вулканічної речовини температура якої перевищує 10000°С. Підраховано — якщо тектонічна активність на Землі в минулому була близька до сучасної, то протягом 4,5 млрд років на поверхню Землі було викинуто від 13,7x10¹⁸ до 27х10¹⁸т вулканічної речовини. Зустрічається декілька типів вулканів, які відрізняються характером виверження. Маари — вулкани найпростішої форми. Вони не вивергають лаву, а тільки водяну пару й газ і тому не утворюють високих сопок. Для них характерна наявність кратерів, що розташовані на Земній поверхні з трубкою вибуху в нижній частині. В умовах вологого клімату такі кратери, переважно зайняті озерами, глибина яких може досягати 300 м. Діаметр кратера від 300 до 3000 м. Вулкани гавайського типу вивергають базальтову лаву, яка розтікається на значну відстань, а потім повільно охолоджується і застигає. Зовні ці вулкани являють собою щитові покрови з великими кратерами, заповненими палахкотіючими лавовими озерами. Один з найцікавіших вулканів цього типу — Маума

Лоа. Він піднімається від дна океану на висоту понад 8 км, виступаючи над рівнем океану на 4166 м. Стратовулкани (напр. Везувій) чи пошарові. З них вивергається водяна пара і гази, маса попелу, каменистих глиб, куски застиглої лави, рідка лава. Характерна особливість вулканів цього типу — вулканічний конус — сопка пошарової будови, в якій чергуються шари вивержених лави і крихких продуктів. Крім Везувію, класичним прикладом стратовулканів є Ключевська сопка на Камчатці та гора Фудзіяма в Японії. Є ще вулкани, які відрізняються від вищезгаданих тим, що вивержена з них лава — окис в'язкого кремнію — міцно закупорює жерло вулкана і виступає з нього у вигляді застиглої лавової голки. Ці вулкани зустрічаються на острові Мартиніка. Вулкани, як правило, належать до поясів розлому земної кори — альпійського і тихоокеанського. Альпійський пояс проходить біля орогенічної паралелі 35°п.ш. через Середземне море, систему альпійських дуг Північної Африки, Південної Європи і Азії в Гімалаї та Індокитай, а також через Центральну Америку. Тихоокеанський пояс—вздовж всіх берегів Тихого океану, його ще називають Тихоокеанським вогневим кільцем, так як у його межах зосереджено багато вулканів. Підводні вулкани належать до рифових зон середньоокеанічних хребтів. Багато районів сучасного і потенційного вулканізму в наш час обжиті.

Г

Гальмівні пристрої — це органи керування мобільними машинами. Гальмівні пристрої широко застосовуються для зупинки машин, рухомих частин обладнання для утримання машин на крутих підйомах і спусках, утримання вантажу, піднятого підйомним краном. Жодна конструкція гальмівних пристроїв не забезпечує негайної зупинки машин чи механізмів. З моменту дії оператора на гальмівний орган до повної зупинки проходить певний проміжок часу.

Галюцинації — уявні сприйняття, омана чуттів; виникають без реального об'єкта, але сприймаються як справжні образи реального світу. За своїм характером галюцинації можуть бути слуховими, зоровими, тактильними, нюховими, смаковими. При галюцинації порушується нормальний процес уявлення. Людина чує, наприклад, фразу, яку ніхто не проголосив, відчуває запах при його відсутності, неприємний смак їжі, чого не зауважує ніхто інший. Причинами галюцинацій є порушення фізіологічних процесів в корі головного мозку. Галюцинації виникають при психічних хворобах, при деяких загальних інфекційних захворюваннях.

Гасіння легкозаймистих рідин. При загорянні легкозаймистих рідин невеликих об'ємів полум'я можна погасити щільно покривши його брезентом або іншою тканиною (краще зволоженою), а також шляхом застосування вогнегасників. Струмінь піни вогнегасника ВХП-10 подають так, щоб він попадав на поверхню рідини під найменшим кутом, збиваючи полум'я. Гасити необхідно спочатку від краю рідини, поступово покриваючи піною всю поверхню. При застосуванні порошкового вогнегасника струмінь порошку спрямовують на вогонь з відстані не ближче 3 м, щоб широким струменем охопити полум'я і запобігти викиданню струменем порошку горючої рідини за межі дії струменю. Якщо полум'я перевищує розміри струменю необхідно переводити струмінь з одного боку в інший, поступово наближаючись до полум'я щоб ліквідувати його повністю.

Гасіння палаючих нафтопродуктів в резервуарах — горіння в резервуарах нафтопродуктів навіть при дуже незначній кількості вологи в них може призвести до її википання і до викиду. Головним чинником викиду є температура і товщина шару прогрітих нафтопродукгів. При википанні нафтопродукт переливається через борт резервуару і стікає в обваловані біля нього місця. При вики-

дах палаючий нафтопродукт піднімається з резервуару на висоту, звідки, падаючи на землю на відстані понад 100 м, створює небезпеку не тільки сусіднім резервуарам, але й різним установкам, спорудам, пожежній техніці й особовому складу пожежних формувань. Википання може мати місце також і в початковий момент пінної атаки при попаданні перших порцій піни на розігрітий нафтопродукт. Зовнішніми ознаками, цю передують википанню, є посилення горіння і зміна кольору полум'я, посилення шуму при горінні, поява окремих потріскувань (хлопків), а в деяких випадках і вібрація стінок резервуару особливо верхніх поясів, що може призвести до руйнування резервуару. При появі вказаних ознак особовий склад формувань, що не приймає безпосередньої участі в гасінні пожежі повинен бути виведений за межі небезпечної зони. При руйнуванні резервуарів нафтопродукти хвилею виливаються за межі обвалування на значну відстань, утворюючи суцільний осередок пожежі на великій площі, що створює загрозу спорудам, установкам і засобам пожежогасіння. Для локалізації розливу нафти, влаштовують нафтові пастки. Цей спосіб полягає у тому, що на визначеному напрямку, за допомогою бульдозера чи екскаватора влаштовують ряд котлованів. Для забезпечення безпеки особового складу і техніки при загрозі викиду пожежні насоси слід встановлювати з навітряної сторони не ближче 100 м від резервуару. З метою ліквідації наслідків можливих викидів і інтенсивного кипіння нафтопродуктів на місці пожежі необхідно мати резервну техніку, піногенератори, повітряно-пінні і водяні стволи, а також землерийну техніку для створення земляних валів на шляху нафтопродуктів, що розливаються при руйнуванні резервуару чи відсутності обвалування. Вся резервна техніка, апарати і прилади повинні знаходитись на відстані 150-200 м від резервуара, що горить і утримуватись в повній готовності до дій. Керівник гасіння пожежі і особа, що відповідає за дотримання заходів безпеки, зобов'язані безперервно спостерігати за напрямком вітру, станом резервуарів і характером горіння. З дозволу опе-