Перша світова війна

28 червня 1914, в день національного трауру Сербії - річницю Косовської битви - юний сербський націоналіст, член таємної організації "Молода Боснія" Гаврило Принцип застрелив у Сараєво спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда. 23 липня Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум, а 28 липня - війну. Перша світова війна закінчується для Балкан розвалом Австро-Угорщини і появою Югославії (Королівства Сербів, Хорватів і Словенців).

У період між Першою і Другою світовими війнами в 1918-1941 рр.. Югославія існувала під назвами Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (КСХС) (з 1918) і Королівство Югославія (КЮ) (c 1929). У той же час національно-визвольна боротьба обертається шовіністичним націоналізмом, з'являються профашистські сили: хорватські усташі Павеліча, румунська Залізна Гвардія. У Болгарії в 1935 році встановлюється «монархофашістская диктатура» царя Бориса. Все це робить Балкани союзником Третього рейху у Другій світовій війні. Утворюється пронімецька Незалежна держава Хорватія, Албанія стає протекторатом фашистської Італії.

У роки Другої світової війни Югославія воювала на боці Антигітлерівської коаліції, була окупована нацистською Німеччиною в результаті т. зв. Квітневої війни. Після окупації на території Югославії розгорнулося великий партизанський рух, за розмахом найзначніший в Європі (не рахуючи СРСР). Окупаційною владою на території країни було створено прогітлерівську Незалежну державу Хорватія (Хорватія, Боснія і Герцеговина). Однак в окупованій Югославії гітлерівці змушені були тримати більше 35 дивізій для стримування партизан - більше, ніж в будь-якій іншій європейській країні (наприклад, у Франції німецькі окупаційні війська становили 28 дивізій). Воюючи з гітлерівцями, глава комуністичного руху Йосип Броз Тіто знайшов спільну мову як із Заходом, так і спочатку з СРСР. Перевагою Тіто був багатонаціональний склад його руху, тоді як інші рухи були мононаціональними.

Після війни велика частина Балкан (крім Греції) потрапляє в зону радянського впливу. З'являються авторитарні коммуністичні режими: Чаушеску в Румунії, Тіто в Югославії та Енвера Ходжі в Албанії. Грецію роздирають громадянська війна 1946-1949 рр. і військова диктатура 1967-1974 рр. (Чорні полковники).

Югославія стала соціалістичною федерацією з шести союзних республік (нині незалежні держави: Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Македонія, Боснія і Герцеговина) під назвами Демократична Федеративна Югославія (з 1945), Федеративна Народна Республіка Югославія (ФНРЮ) (з 1946), Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ) (c 1963).

Після війни Йосип Броз Тіто передбачав створення «Великої Югославії» в рамках реалізації планів створення Балканської Федерації, які розглядалися їм спільно зі Сталіним і Дімітровим. Титовська національно-державна реформа призвела до певних успіхів: стали поступово забуватися етнічні чистки воєнних років, в країні знизився накал міжетнічних відносин. Керівництво країни заявило про появу нової наднаціональної етнічної спільності - югославського народу. Кількість людей, які вважають себе югословенамі (як правило, це були люди, народжені в змішаних шлюбах), збільшувалася від перепису до перепису, до моменту розпаду Югославії їх частка в населенні країни перевищила 5%.

У пострадянський період загострюються міжнаціональна напруженість, що виражається в ряді воєн (Хорватська, Боснійська та Косівська війна, конфлікт в Македонії) і надалі параді суверенітетів: з'являються нові освіти Республіка Македонія (1991), Чорногорія (2006), Косово (2008).

Факторами розпаду Югославської федерації стали смерть Тіто і фіаско проведеної його наступниками економічної і національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі (причому не тільки в країнах Центрально-Східного регіону). У 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди здобули націоналістичні сили.

Зважаючи на наростання національних розбіжностей, за заповітом Тіто після його смерті пост президента країни був скасований, а на чолі країни встала Президія, члени якого (глави союзних республік і автономних областей) щорічно змінювали один одного по черзі. Короткочасне економічне диво в середині 1980-х рр.. закінчилося стрімкою інфляцією і розвалом економіки, що призвело до загострення відносин між економічно більш розвиненими Сербією, Хорватією і Словенією, і іншими республіками.

У ході громадянської війни і розпаду від Великої Югославії в кінці XX століття відділилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Тоді ж на територію спочатку Боснії і Герцеговини, а потім автономного краю Косово були введені миротворчі сили ООН під керівництвом США. Для врегулювання, згідно з рішенням ООН, міжетнічного конфлікту між сербським та албанським населенням Косова край був переведений під протекторат ООН. Тим часом Югославія, в якій на початку XXI століття залишалося дві республіки, перетворилася в Малу Югославію (Сербію і Чорногорію): c 1992 по 2003 р. - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 р. - конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії (ГССХ). Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р.