Міжнародні відносини: суб’єкти і форми взаємодії

Незалежні держави в сучасних умовах не можуть розвиватися у політичному вакуумі, вони взаємодіють між собою утворюючи сферу міжнародних відносин. Вони визначаються як система політичних, економічних, соціальних, культурних, воєнних, правових та інших зв’язків між державами і народами. Міжнародні відносини не мають владного характеру тому їх політичний аспект виокремлюється завдяки суб’єктам цих відносин.

В сучасній світовій політиці діє велика кількість суб’єктів, але домінуючою є теза про те, що основними суб’єктами світової політики є держави та групи (союзи) держав. Суб’єктами міжнародних відносин є також політичні інститути та особи, що їх представляють. Іншими словами, міжнародні політичні відносини – це відносини між державами, політичними партіями, громадськими організаціями і рухами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами політики на міжнародній арені.

У міжнародних відносинах діють три основних групи суб’єктів: держави, міжнародні організації і міжнародні рухи. В сучасному світі існує майже 200 держав. Їх кількість постійно змінюється. Провідну роль серед них відіграють країни, так званої Великої вісімки – США, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Японія, Росія.

Міжнародні організації можуть мати глобальний і регіональний масштаб і утворюються за такими ознаками: договірна основа утворення; наявність мети; організаційна структура; самостійні права та обов’язки; діяльність у межах міжнародного права. Першою міжнародною організацією став Всесвітній поштовий союз, створений 1874 року. Найбільшою і найвпливовішою міжнародною організацією є ООН (1945 рік).

Найвідомішими регіональними міжнародними організаціями є Організація Американських держав; Ліга арабських держав; Організація з безпеки і співробітництва в Європі тощо. Найвагомішу роль у Європі відіграє Рада Європи (1949 рік).

Міжнародні рухи належать до неурядових організацій, які об’єднують активістів антивоєнного, екологічного, молодіжного, жіночого, профспілкового та національно-визвольного спрямування.

Особливостями міжнародних відносин є те, що політичний аспект складає їх основний зміст, вони мають децентралізований характер, основним засобом розв’язання суперечностей є консенсус, особливу роль відграє суб’єктивний чинник – діяльність керівників держав і міжнародних організацій.

Цілі зовнішньої політики формуються певними процесами всередині кожної держави і на рівні міжнародної системи. Вони залежать від завдань, які суспільство ставило перед собою в минулому і має наміри вирішити в майбутньому. Головне питання теорії зовнішньої політики є національний інтерес. Значення національного інтересу зумовлене тим, що зовнішня політика спирається на фізичну, політичну і культурну реальність, якою є нація. Відповідно до національних інтересів формуються різні зовнішньополітичні орієнтації держав. Одні держави вбачають свій національний інтерес у збереженні міжнародної стабільності, інші – в її порушенні. Реалізація національних інтересів, а також відповідна зовнішня політика може здійснюватися за такими напрямками:

· політика імперіалізму, коли метою держави є територіальна, економічна або політична експансія;

· політика статус-кво, яка означає консервативну, оборонну позицію, спрямовану проти змін у пошуках стабільності;

· політика збереження миру, спрямована на вирішення та недопущення конфліктів у стосунках між державами;

· політика альтруїзму, що здійснюється з метою використання ресурсів великих країн для розвитку слабких.

До засобів зовнішньої політики належать:

· сукупність дипломатичних інститутів країни;

· військовий апарат;

· органи зовнішньополітичної пропаганди та інше.

Поєднання методів і засобів передбачає: здійснення регулярного обміну інформації; підготовку і становлення договорів, угод по широкому спектру питань; сприяння розвитку можливостей всередині; підготовку і здійснення часткової або повної блокади; підготовку до війни і збереження сприятливої для ведення військових дій зовнішньополітичної обстановки.