Сутність і структура політичної культури

Політика визначальними для якої є об’єктивні економічні і соціальні чинники, водночас зазнає серйозного впливу політичної культури. Політична культура визначає: політичну поведінку індивідів і соціальних спільностей; характер і особливості конкретної політичної системи, та політичний режим; спрямованість політичних процесів.

Аналіз політичної культури дає можливість перейти від поверхневого сприйняття політичної системи, функціонування її інститутів до розуміння глибинних причин політики, ролі в ній ідей чинника, традицій, уявлень, переконань тощо.

Поняття «культура» (лат.cultura – обробіток, виховання, освіта, шанування) – це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Тобто, культуру можна розуміти як феномен матеріального й духовного життя суспільства і як вплив лише його духовного життя.

Концептуальне осмислення політичної культури як складової політичного життя та об’єкта вивчення політології було здійснено в 50-60-ті роки ХХ ст. Г.Алмондом і С. Вербою та Є.Вятром. Вони започаткували підхід до розуміння політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів стосовно політичних об’єктів. Такі орієнтації виявляються на трьох рівнях:

· пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему та її функціонування;

· емоційні орієнтації, які виражають почуття щодо політичної системи.

· ціннісні орієнтації, які виражають особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій.

У подальшому цей підхід, розвивався у напрямі розгляду політичної культури як органічної єдності політичної свідомості і політичної поведінки. Такий підхід повніше розкриває сутність політичної культури, ніж попередній, бо поведінка – це спосіб існування культури без якого вона неможлива. Політична культура охоплює не всі вияви політичної свідомості й політичної поведінки, а лише у них поширене, типове для суспільства, соціальної спільності чи індивіда.

Відповідно до цього підходу поряд з політичною свідомістю й поведінкою до політичної культури долучаються також способи функціонування політичних інститутів.

Отже, політична культура – це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах політичної системи.

З наведеного визначення політичної культури видно, що основними елементами її структури є політична свідомість і політична поведінка (діяльність) у найбільш поширених, типових їх виявах.

Головним елементом політичної культури є політична свідомість: політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо. Системоутворюючими в політичній культурі є політичні знання, політична ідеологія і переконання. Діяльний аспект політичної культури складають визнані в суспільстві норми політичної поведінки, навики і способи політичної діяльності, вміння і досвід тощо. Реально політична культура виявляється, передусім, у вигляді стереотипів політичної поведінки і способів функціонування політичних інститутів.

Залежно від суб’єкта політики розрізняють політичну культуру суспільства (соціальної спільності, класу, групи, етносу тощо) та індивіда.

Політична культура суспільства є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому соціальних спільностей за домінуючої ролі однієї з них – тієї, що посідає панівне місце в системі суспільних, насамперед економічних, відносин.

Політична культура індивіда – це поєднання політичних знань, поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки окремої людини. Вона формується під впливом як політичної культури суспільства в цілому, так і тієї соціальної спільності, до якої належить індивід. Загальнолюдські політичні ідеї і цінності такі як, свобода, рівність, справедливість, демократія є елементом загальнолюдської політичної культури.