Структура і типи політичних систем

Як уже з’ясовано, складові елементи системи, необхідні для функціонування і досягнення цілей, називаються підсистемами, кожна з яких водночас сама є окремою системою.

У політичній системі суспільства розрізняють п’ять груп таких елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру.

Відповідно, вони формують інституціональну; регулятивну; функціональну та комунікативну підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають політичні інститути: держава (парламент, уряд, органи правосуддя), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування тощо.

Інституціональна підсистема виступає базовою як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових.

Важливим структурним компонентом політичної системи суспільства є її регулятивна (або нормативна) підсистема. Це сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Одні з них створюються державою (правові норми) або політичними партіями і громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються й розвиваються поступово, під впливом не лише політичних, але економічних, соціальних та духовних чинників (норми моралі, звичаї і традиції).

Комунікативна підсистемаутворюється політичними відносинами, тобто зв’язками між людьми та спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади.

Духовно-ідеологічну підсистему складають політична свідомість і політична культура. Політична свідомість є відображенням політичного буття, передусім політичних відносин. У формі поглядів, уявлень, ідей, теорій тощо. Політична культура – сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки. Політична культура впливає на форми і функціонування політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку індивідів і мас.

1. Політичний режим

Одні і ті ж основні елементи і функції політичних систем по-різному проявляються в різних історичних і національних умовах, мають певні особливості у кожній конкретній країні. Тому для визначення типу політичної системи звертають увагу на реальну роль певних її інститутів, способи володарювання тощо. Тобто в основу типології політичної системи беруть її функціональний аспект, який позначається поняттям «політичний режим».

Політичний режим є одним із базових понять політології. Його визначають як систему методів і засобів здійснення політичної (державної) влади, тобто сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, характер стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, він має ті ж структурні елементи – політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну культуру, що розглядається у їх функціональному аспекті.

Основними ознаками політичного режиму є: спосіб формування органів влади; співвідношення гілок влади, влади та місцевого самоврядування; становище й роль громадських організацій і партій; зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності; політична стабільність суспільства; історичні й культурні традиції, моральні звичаї народу у ставленні до влади.

Найпоширенішим у сучасній політології є поділ політичних режимів за ознакою демократизму на демократичні і недемократичні. Останні іноді поділяються на тоталітарні та авторитарні.

Тоталітаризм – термін, який вживається для позначення політичного режиму, що здійснює всеосяжний (повний, тотальний) контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям громадян, спираючись при цьому на систематичне використання насильства. Власне теорія тоталітаризму сформувалась у 50-х роках ХХ століття як спроба осмислення та інтерпретації нацизму і сталінізму. У роботах Х.Арендт «Походження тоталітаризму», (1951); К.Фрідріх «Унікальний характер тоталітарного суспільства», (1954) та З.Бжезінський “Тоталітарна диктатура і автократія”, (1956) сформульовано основні ознаки тоталітарного режиму:

· домінування офіційної ідеології;

· наявність єдиної масової, ієрархічно структурованої правлячої партії;

· повний контроль партії і бюрократії над збройними силами та громадськими організаціями;

· повний контроль над засобами масової комунікації;

· система поліцейського контролю з використанням фізичного і психологічного впливу.

Авторитаризм – це політичний режим, для якого характерно зосередження державної влади в руках однієї особи чи групи осіб. Авторитаризм означає жорсткий примус дотримання законів та виконання непопулярних, але формально легальних вимог. Головною опорою авторитарних режимів є силові структури – армія, поліція, служба безпеки тощо.

Виникнення авторитарних політичних режимів обумовлюються появою авторитарної особистості – загальнонаціонального харизматичного політичного лідера або надзвичайними обставинами: соціальними конфліктами, станом війни, стихійними лихами тощо, які вимагають вольових зусиль лідера, активної перетворюючої діяльності влади, особливо в умовах переходу від одного суспільного ладу до іншого.

Ознаками авторитаризму є:

· значне звуження політичних прав і свобод громадян;

· обмеження діяльності політичних партій та громадсько-політичних організацій, особливо опозиційних;

· зосередження державної влади у виконавчій гілці, наділення її функціями нормативності;

· відсутність гласності та формальна виборність державних органів, сувора регламентація їх діяльності;

· рекрутування політичної еліти шляхом призначення згори;

· застосування політичних репресій.

Авторитарні режими вважаються природними в умовах зламу старих суспільних структур, у процесі переходу від тоталітаризму до демократії. Це пов’язано зі здатністю авторитарного правління сконцентрувати зусилля й ресурси на вирішенні актуальних конкретних завдань.

Демократія – це політичний режим або принцип політичного життя та організації владних відносин, який ґрунтується на визнанні рівності всіх членів суспільства та їхнього права на вільну самореалізацію.

Основні політичні принципи демократії:

· народний суверенітет;

· представництво (делегування суверенного права народу на владу певним громадянам);

· виборність (формування органів влади за допомогою виборів);

· влада більшості, за умови поваги прав меншості;

· конституційність (демократія будується на фундаментальних засадах, які фіксуються в конституції);

· гарантії основних прав людини.

В політології основними концепціями, що розглядають різні аспекти демократії є:

колективістська, якавизнає пріоритет народу у здійсненні влади заперечуючи незалежність, автономність особи, розглядаючи її як складову частину цілісного соціального організму. Стверджується абсолютність влади більшості, коли більшість ототожнюється з народом;

ліберальна, визначає індивідуума джерелом влади. Тому права особи мають пріоритет над правом держави, а індивідуальна свобода розглядається як відсутність обмежень та втручань у справи особи. Компетенція і сфери діяльності держави обмежуються охороною порядку та забезпеченням безпеки громадян (“державний охоронець”);

елітарна, яка розглядає демократію як владу окремих індивідів, а не більшості;

плебісцитарна, була сформульована М.Вебером і виходить з того, що демократії, як влади народу взагалі немає: при владі завжди були окремі харизматичні особистості. Тому демократія це механізм надання влади особливим харизматичним лідерам, народу ж надається право передання влади лідеру. Лідер протистоїть бюрократії і згуртовує націю, бо він є найвищим втіленням духу народу.

Демократія дає кожній окремій особі певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору та обрання представників влади, свободу слова, зібрань, асоціацій тощо. Демократія передбачає процедури прийняття державних рішень згідно до волі більшості, але з визнанням прав меншості.

В практиці політичного життя названі типи політичних режимів рідко трапляються у чистому вигляді. Тому можна вести мову про їх змішані форми: жорстко-авторитарний, авторитарно-демократичний і демократично-авторитарний, розгорнуто-демократичний та анархо-демократичний режими. Набагато важливішою характеристикою є трансформація політичних режимів, яка може відбуватися як перехід до демократії, так і у зворотному – до авторитаризму і тоталітаризму. Політолог Є. Вятр, узагальнюючи досвід трансформації авторитарних режимів у другій половині ХХ століття стверджував, що перехід до демократії є найбільш імовірним в умовах мирних змін і відбувається у трьох формах: реформа згори, швидкий розпад, реформа як угода між владою та опозицією.

Реформа згори відбувається тоді, коли автократичні правителі з власної волі, а не в результаті тиску з боку опозиції, вирішують змінити політичну систему. Проте такі реформи рідко закінчуються успіхом.Вони проводяться надто довго, нерішуче й непослідовно, оскільки реформатори намагаються демократизувати систему, залишаючись при владі.

Швидкий розпад влади (абдикція – зречення престолу, відмова від влади, посади або сану), означає крах авторитарного режиму в історично короткий проміжок часу.

Здебільшого це відбувається під впливом зовнішніх чинників, якими можуть бути події в сусідніх країнах, участь і поразка у військовому конфлікті тощо.

Реформа, узгоджена з опозицією, ґрунтується на компромісі в інтересах країни, між правлячими та опозиційними політичними силами. Влада та опозиція досягають згоди, незважаючи на тиск соціальних сил, що стоять за ними, намагаючись уникати взаємних звинувачень і спекуляцій щодо минулого, відмовляються від радикальних позицій і методів боротьби. Така реформа дає можливість за короткий час з мінімальними суспільними витратами досягти значних успіхів на шляху демократичних перетворень.

План практичного заняття №5:

1. Поняття політичної системи і політичного режиму;

2. Принципи класифікації політичних режимів;

3. Демократичний політичний режим: переваги та проблеми функціонування;

4. Трансформація політичного режиму в пострадянській Україні.

Завдання для самостійної роботи:

1. Визначить спільне та особливе в концепціях політичної системи Д.Істона і Д.Алмонда.

2. Розкрийте структуру політичної системи суспільства.

3. Назвіть типи політичних режимів та дайте їх характеристику.

4. Порівняйте основні ознаки тоталітарного, авторитарного та демократичного політичних режимів.

5. Які ознаки визначають тип політичного режиму в Україні?

6. Чи існують межі розвитку демократії?

7. Назвіть соціально-економічні причини виникнення тоталітарного, авторитарного та демократичного політичних режимів.

8. Наведіть приклади недемократичних політичних режимів в сучасних країнах світу.

9. Вкажіть основоположні принципи, ознаки та форми демократії.

10. Дайте характеристику структурних елементів політичної системи суспільства.

Література: [11; 22-29; 31-33; 36; 39; 40]