Сутність, основні ознаки та функції держави

Коли йдеться про державу взагалі, то увага акцентується на території, де проживає політичне, тобто з допомогою публічної влади, організоване населення. У цьому розумінні поряд з поняттям «держава» вживаються поняття “країна”, “суспільство”, “вітчизна” тощо. В соціології держава може бути визначена як «територіально організоване і політичне незалежне суспільство», а в політології — як незалежне політико-територіальне утворення. Тому, основними складовими елементами держави вважається територія, населення і незалежна (суверенна) політична влада.

Територія це та частина суші, земних надр, повітряного простору і територіальних вод, на яку поширюється влада даної держави. Межі території держави визначаються її кордонами, встановленими здебільшого формально-договірним шляхом. Територіальність є атрибутивною ознакою держави. Втрата території означає припинення існування самої держави. Територіальні зазіхання, спори і претензії одних держав до інших світовій історії викликали найжорстокіші конфлікти між ними.

Другим складовим елементом держави є населення, тобто людська спільнота, яка проживає на її території і підпорядковується державній владі. Населення держави може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним. Багатонаціональні держави здебільшого мають федеративний устрій й містять у своєму складі автономні утворення.

Соціальна, особливо етнічна, політична і культурна інтегрованість населення держави дозволяє визначати його як народ. Представники одного народу навіть за наявності етнічних відмінностей між ними мають почуття належності до однієї спільноти завдяки спільним рисам культури та історичної свідомості. Як і територія, народ є атрибутивною ознакою держави, оскільки не може бути держави без народу. Проте можуть існувати народи без власної держави, наприклад єврейський народ до утворення держави Ізраїль (1948), цигани, палестинський народ або курди, які й досі не мають своєї державності.

Третім складовим елементом держави є політична влада. Як відносини панування та підкорення, керівництва і підпорядкування, які існують між органами державної влади (наділеними владними повноваженнями посадовими особами), і рештою суспільства.

Аналіз всього, що пов’язане саме з цим її складовим елементом є безпосереднім завданням політології.

Держава в політологічному розумінні — це політичний інститут, складова політичної системи суспільства. Як політичний інститут і головний носій політичної влади в суспільстві вона характеризується наявністю системи органів - парламенту, уряду, судів які реалізують інституційні форми політики.

Однією з найважливіших характеристик держави є її суверенітет (від франц. souverainete - самостійність, верховна влада держави) тобто верховенство влади держави у межах країни та її незалежність у зовнішніх зносинах. Поєднання незалежності і верховенства означає як право держави на незалежність і свободу від посягань із зовні і зсередини, так і право владарювати, панувати, управляти всередині країни. Універсальність суверенітету полягає в тому, що влада держави вища за інші конкретні формами і вияви влади на певній території. Державний суверенітет базується на основоположних принципах: єдності і неподільності території, недоторканості кордонів і невтручанні у внутрішні справи.

Похідними від суверенітету і його важливими виявами є три ознаки держави: право на монопольне застосування примусу; право на видання законів; право на встановлення і стягнення податків.

Розуміння сутності держави, її соціального призначення і функцій залежить від того якою концепцією походження держави керуватися:

Теологічна (від грец. theos— бог і logos — вчення) появу держави пов’язує з наданням якимись божественними силами представникам певного роду чи соціальної групи, наприклад жрецям, права керувати іншими. Така влада є «від Бога» і повинна здійснювати його волю на Землі. Подібні погляди на походження і призначення держави представлені в найдавніших релігіях і покликані освячувати існуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на існування і є непорушною. Теологічну концепцію походження держави створив один із найвидатніших ідеологів християнської церкви А.Августин (див. стор.25).

За патріархальною концепцією держава є результатом розвитку сім’ї. Так, Арістотель розглядав виникнення держави як природний процес розвитку та ускладнення форм спілкування людей: спочатку люди об’єднуються в сім’ї, потім декілька сімей утворюють поселення, а завершальною стадією цього процесу постає держава. Вона є формою взаємодії людей, які користуються певним політичним устроєм і підпорядковуються владі закону.

Арістотель вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. В усіх людей природа вселила прагнення до державного спілкування, і перший, хто це спілкування організував, зробив для людства велике благо. Людина, котра знайшла своє завершення в державі, — найдосконаліша серед живих істот, а та, що живе поза державою і законом – найгірша з них.

Конфуцій також вважав, що держава — це велика сім’я, тому відносини в ній мають будуватися за аналогічно сімейним складом. Влада правителя в державі є такою ж, як влада батька у сім’ї, а відносини правителів і підданих нагадують сімейні стосунки, де молодші залежать від старших. На цій підставі піддані мусять слухатися правителя, як діти батьків, а правителі мають дбати про підданих, як батьки про дітей.

Творцями договірної, або конвенціональної теорії були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк Ж.-Ж. Руссо. За цією теорією держава виникла в результаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природному, додержавному стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням держави є турбота про спільне благо. Наділивши державу владними повноваженнями, люди свідомо пішли на самообмеження своєї свободи на користь спільних інтересів.

Договірна теорія походження держави значною мірою сприяла формуванню ряду демократичних держав і донині справляє глибокий вплив на політичні уявлення їх громадян. На основі цієї теорії у другій половині XVIII століття в Європі та Америці була започаткована практика свідомого державотворення, були прийняті перші конституції (США – 1787р., Франція - 1791р.), які стали правовою формою суспільного договору.

У ХІХ столітті походження держави часто пов’язували з насильством або завоюванням. Представники теорії завоювання – Є.Дюрінг, Л.Гумплович, К.Каутський – доводили, що держави виникли в наслідок завоювання. Насильство виступає не тільки причиною виникнення держави, а і чинником її існування, тому що війни між державами як результат одвічних біологічних законів, неминучі.

Класову теорію походження держави розроблено марксистами. Вона викладена, зокрема, у працях «Походження сім’ї, приватної власності і держави» Ф.Енгельса, «Держава і революція» В.Леніна. За цією теорією держава існувала не завжди. Вона стала результатом історичного розвитку суспільства, його закономірної диференціації на класи завдяки розвитку продуктивних сил, який супроводжувався появою приватної власності.

Головний зміст психологічної концепції походження держави складає обґрунтування її виникнення та існування психологічними причинами. Йдеться, зокрема, про те, що за своїм психічним складом люди поділяються на схильних до влади, здатних брати відповідальність не лише за себе, а й за інших, та тих, хто уникає відповідальності і схильний перекласти її на інших, делегувати їх певні права на управління суспільним життям.

Отже, узагальнюючи названі концептуальні підходи можна визначити такі основні причини виникнення держави:

По-перше, розвиток виробництва й суспільного поділу праці, ускладнення суспільної організації і, як наслідок – виокремлення управлінської діяльності в самостійний вид праці, поява особливої групи людей, що здійснюють управлінські функції.

По-друге, майнова диференціація населення, виникнення приватної власності, утворення класів і становлення способу виробництва, заснованого на позаекономічному примусі до праці та експлуатації.

По-третє, воєнно-територіальна експансія, завоювання одних народів іншими, що створювало умови для соціальної нерівності різних народів, реальні можливості для відкритого присвоєння продуктів чужої праці й потребувало створення і зміцнення інститутів насильства та управління для підтримання такого способу існування.

По-четверте, демографічні причини, які полягали в переході від кочового до осілого способу життя і збільшенні цілісності населення.