Ідеологічні доктрини робітничого руху

Соціалізмом називають вчення і теорії, які утверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації людини людиною, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченої праці, а також ефективному соціальному захисті, соціальному забезпеченні та реальній свободі особистості.

Основні принципи соціалізму: ліквідація експлуатації людини людиною; економічна і політична демократія; соціальна справедливість; підпорядкування виробництва для задоволення матеріальних і духовних потреб людини; усуспільнення виробництва і управління економікою в інтересах більшості суспільства; суспільний контроль за мірою праці і споживання на основі принципу “від кожного по здібностях – кожному по праці”.

Концептуальне оформлення ця ідеологія отримала в роботах соціалістів-утопістів і французьких просвітників від Т.Мора до А. Сен-Сімона, Ш.Фур’є та Р.Оуена.

Наукове обґрунтування ідей соціалізму здійснили К.Маркс і Ф.Енгельс. Вони довели, що соціалізм – фаза історичного розвитку на шляху до повного економічного, соціального і духовного звільнення людини, формування комуністичного суспільства.

На початку ХХ століття почалося практичне застосування ідей соціалізму в ряді країн Європи, Азії, Латинської Америки. В цей же час, соціалізм розколовся на дві течії: більшовизм (ленінізм) та соціал-демократію. Більшовицьке крило соціалізму орієнтувалось на силовий захист влади, експропріацію приватної власності, створення держави робітників і селян.

Соціал-демократичні політики Е.Бернштейн, К.Каутський прогнозували перетворення суспільства вільного ринку в інтересах людей найманої праці, де соціалізм мав стати морально-етичний принципом, що реалізується еволюційно.

Соціал-демократи відстоювали пріоритет еволюційних способів досягнення рівності і соціальної справедливості. В сучасних умовах вони пропагують соціальне партнерство, вирішення соціальних проблем.