Класичні буржуазні ідейно-політичні доктрини

Основними видами політичної ідеології, яка виражала інтереси буржуазії на різних етапах історії є лібералізм і консерватизм.

Лібералізм (від лат. liberalis - вільний) зародився у XVII та остаточно оформився у XІХ столітті. Біля його витоків стояв Дж.Локк. Ідеологами лібералізму вважаються також Ш.Монтеск’є, Е.Кант, А.Сміт, Б.Констан, І.Бентам, Дж. С. Мілль.

Згідно ліберальних поглядів держава – результат угоди між людьми, які передають державі частину своїх прав. Проте, певні права, що належать їм від народження, не можуть бути відчужені. До них, перш за все, належить індивідуальна свобода – центральна у лібералізмі. Вона стимулює підприємливість, новаторство, прагнення успіху, тобто основні риси буржуазії.

Ідеї і принципи класичного лібералізму були відображенні у Декларації прав людини і громадянина (1789), Декларації про незалежність (Франція, 1776) та Конституції США (1787).

Проголошення свободи найвищою цінністю означало визнання природної рівності людей, вимагало ліквідації будь-яких станових привілеїв, обмеження абсолютизму державної влади. Однак, проголошена лібералізмом свобода виявилась ворогом рівності. Держава, даючи рівні права всім громадянам усунулась від регулювання економіки, залишила слабких без захисту і робила їх здобиччю сильних. Тому, збагачення одних здійснювалось за рахунок зубожіння інших людей. Повстання робітників в Парижі у 1871 році та Паризька Комуна – яскравий приклад соціального протесту проти ідей лібералізму.

Трансформація лібералізму засвідчила утвердженню у ньому нових принципів, так званого, соціального лібералізму. Ними акцентувалася увага не лише на формальному визнанні прав кожного на життя, свободу і власність, але і на реальне забезпечення соціальних прав – на працю, відпочинок, освіту, охорону здоров’я тощо. Теоретиком соціального лібералізму був економіст Дж.Кейнс (1883-1946). Його погляди активно використовувалися в США для подолання кризи 1927-30 рр. та у повоєнні роки. На зміну цій політиці у 80-ті роки ХХ століття у розвинених капіталістичних країнах прийшов неолібералізм.

Консерватизм (від франц. conservate – “зберігати”, “охороняти”) як ідейно-політична течія бере початок з часів Великої Французької Революції і фактично є реакцією на розповсюдження лібералізму. Поняття «консерватизм» вперше було використано французом Ф.Шатобрианом (1768-1841). Теоретиками консерватизму вважають англійського філософа Е.Берка (1729-1797), француза К. Меттерніха (1773-1859) та американців Дж. Адамса(1735-1826) і А.Гамільтона (1757-1804).

Ця ідеологія характеризується прихильністю до усталених суспільних порядків, соціальної і політичної стабільності, повагою до традицій і звичаїв, духовних і політичних цінностей, раціональністю, стриманістю у здійсненні соціальних змін.

Розвиток капіталізму змінює розуміння змісту консерватизму. Після другої світової війни консерватизм вносить у свої доктрини ряд ліберальних принципів: конституціоналізм, розподіл влад, загальне виборче право та інші, які раніше ним заперечувалися.

Принципами консерватизму є:

· моральний абсолютизм – визнання непохитними ідеалів і цінностей у сімейній, релігійній сферах;

· традиціоналізм (збереження традицій) – недоторканість приватної власності, закріплення статусу в соціальній структурі суспільства.

Основні прояви консерватизму:

· в економіці – орієнтація на протекції для приватного бізнесу, обмеження надмірного державного втручання, всебічне заохочення його розвитку;

· у соціальній сфері – курс на “жорстку економіку”, “економічний реалізм”, антиегалітарні тенденції, скорочення соціальних витрат;

· у політичній сфері – орієнтація на функціональне посилення політичної системи, пошук ідей і підходів до створення гнучких структур влади, зміцнення законності і порядку.

Сучасними теоретиками неолібералізму вважаються М.Фрідмен та Ф.Хайек. Вони вважають, що будь-які проблеми суспільства можуть бути відрегульовані ринковими методами, зоекрема монетарними (фінансовими засобами).