Особливості державної освітньої політики в трансформаційному суспільстві

Пошукиоптимальноїмоделідержавноїосвітньоїполітикиактуалізуютьсяпідвпливомтрансформаційнихпроцесів (трансформація (transformation) – термін вживається для опису змін, що відображають перетворення, модифікацію окремих традиційних елементів освітньої системи на різних фазах організації та здійснення реформ, надання їм (елементам) нової форми або сутності) таінтеграціїусферівищоїосвіти, якахарактеризуєрозвитокякзахіднихкраїн, такіУкраїнизкінцяХХст.

Безумовно, формування системи управління в державі, як і у сфері освіти, зумовлене змінами соціально-економічного стану, характером суспільства та його особливостями. На даному етапі розвитку, коли ми є свідками глобального переходу від індустріального до інформаційного суспільства, освітня політика має полягати в переході до суспільства освіченого, шо динамічно розвивається та характеризується високим рівнем духовної, правової, професійної культури, належним використанням досягнень цивілізації для економічного зростання, підвищення рівня добробуту громадян та країни в цілому.

Сьогодні Україна визначила власну політику і стратегію, шо невід'ємно пов'язані зі світовими тенденціями та визначають освіту як найбільш пріоритетну сферу життєдіяльності.

Сучасна сфера освіти перебуває під впливом соціальних та економічних чинників, тому освітня політика не повинна відокремлюватися від національного, економічного і соціального розвитку держави. Освіта має плануватися і впроваджуватися в рамках цих змін.

Серед факторів, шо зумовлюють та визначають вектор розвитку управління освітньою галуззю, є:

- зовнішні: науково-технічний прогрес, зміни соціально-економічного стану країни, характер та особливості управління суспільством, розвиток науки та теорії управління, соціально-політичні фактори, світовий контекст розвитку освіти:

- внутрішні: зміна освітньої парадигми, розвиток школи.

Сформований на сьогодні державний курс освітньої політики вимагає вирішення низки питань. По-перше, у рамках формування та реалізації освітньої політики найбільшої уваги заслуговує питання кодифікації законодавства в галузі освіти. Кодифікація як спосіб упорядкування законодавства передбачає переробку та об'єднання нормативного матеріалу, а також спрямована на подолання суперечностей та неузгодженостей, усунення множинності нормативних актів, прогалин і колізій у регулюванні певної сфери суспільних відносин. Тому, незважаючи на ґрунтовну нормативно-правову базу, наявність основних законів, шо регулюють освітню сферу, реалії сьогодення вимагають постійного оновлення законодавства.

По-друге, освітня політика на даному етапі формується з урахування зобов'язань, взятих Україною перед міжнародною спільнотою, у тому числі Європейським Союзом, а також світових тенденцій розвитку освітньої галузі. Однак упровадження заходів щодо вдосконалення системи освіти України здійснюється за відсутності чітко сформованих та розроблених механізмів.

Також при формуванні освітньої політики необхідно враховувати, що її невід'ємним елементом є знання. Тенденції розвитку інформаційного суспільства, свідками якого ми є. закріплюють за освітою особливий статус, а форми та методи її управління потребують виваженої політики. Дослідження освіти в контексті інформаційного суспільства вимагає формування політики щодо освіти як такої, що виходить за межі компетентності державних органів і потребує уваги громадськості та підвищення відповідальності з боку кожного громадянина.

Крім того, сьогодні освітня політика України спрямована на світовий ринок і формується з урахуванням інтеграційних процесів, зокрема виступає одним із напрямів руху України до Європи, одночасно наближуючи освітню систему України до європейських освітніх систем. Тому формування національної освітньої політики вимагає й зосередження уваги на глобальних проблемах у цій галузі. Так. Європейська комісія з питань освіти констатує три тенденції у сфері освіти, які спостерігаються в країнах Європейського Союзу, але потребують загальної уваги:

1. Демографічні зміни, які відображаються у зменшенні кількості учнів ланки обов'язкової загальної системи освіти та вихід на пенсію, у зв'язку із досягненням відповідного віку, значної кількості викладачів.

2. Подовження тривалості загальної середньої освіти та збільшення кількості студентів виших навчальних закладів.

3. Загальна тенденція до автономізації шкіл, яка відбувається одночасно з процесом систематичної оцінки системи, навчального закладу та педагогічного сктаду.

Таким чином, аналізуючи процеси в освітній сфері, зазначимо, шо Україна не стоїть осторонь загальносвітових тенденцій, а. навпаки, формує свою освітню політику на тлі світових змін та впровадження нових стандартів, зокрема європейських.