Учення дона Хуана 7 страница

Паста висохла та стягнула скроні. Я збирався нанести на них ще пасти і раптом виявив, що сиджу на п’ятках, по-японськи. До цього я сидів, схрестивши ноги, і, добре пам’ятаю, не міняв положення. Пройшов деякий час, перш ніж я усвідомив, що сиджу на підлозі під чимось на кшталт склепіння з високими арками. Мені здалось, що арки цегляні, але, придивившись, я побачив, що вони з каменю.

Цей перехід був дуже важким, і відбувся він так раптово, що заскочив мене зненацька. Сприйняття елементів видіння було розсіяним, як уві сні, однак компоненти не мінялися, вони залишались постійними. Я міг зупинити погляд на будь-якому з них і буквально його дослідити. На відміну від пейотного, видіння не було надто яскравим та реальним. Воно було немов затуманеним, завдяки надзвичайно приємним пастельним тонам.

Я спробував підвестись і одразу виявив, що вже кудись перенісся. Це були сходи. На самій їхній горі стояв я, а внизу – одна моя знайома. Її очі гарячково блискотіли. У них світилося безумство. Вона так голосно сміялася, що, здавалось, сама була цим налякана. Вона почала підніматися сходами. Мені хотілося втекти, сховатися, адже я знав, нещодавно вона розбилася на мотоциклі. Я укрився за колоною, і моя знайома, не помітивши мене, пройшла повз. «Зараз вона виряджається в далеку мандрівку», - подумав я. Останньою думкою, яку я запам’ятав, було: «Вона сміється щоразу, коли повинна розбитися».

Раптом картина стала дуже ясною і зовсім не схожою на сон. Це була ніби звичайна сцена з життя, але я бачив її немов крізь віконне скло. Я спробував торкнутися колони, однак відчув лише те, що не можу поворухнутись. В ту мить я точно знав, що можу лишатись тут і спостерігати за тим, що відбувається, скільки захочу. Я був всередині цієї картини, і все-таки не був її частиною.

На мене наринув потік суперечливих думок та логічних доводів. Наскільки я міг судити, я був у звичайній тверезій свідомості, кожен елемент сприйняття був на своєму місці. І все ж я знав, що це не звичайний стан.

Картина різко змінилась. Ніч. Я в холі якоїсь будівлі. Темрява всередині будівлі дала мені зрозуміти, що попередня сцена була залита яскравим сонячним світлом. Однак раніше сонячне освітлення було таким природним, що я його не помітив. Вдивившись, я побачив молоду людину, яка виходила з кімнати, несучи на плечах великий рюкзак. Я не знав, хто це такий, хоча десь його бачив. Він пройшов повз і став спускатись сходами. На той час я забув про початковий намір та логічний тупик. «Хто цей хлопець? - подумав я. – Чому я його бачу?»

Картина знову змінилася, і я побачив, як молодий чоловік викладає книги. Він склеював деякі сторінки, стирав написи і тому подібне. Потім я побачив, як він акуратно розставляє книги в шафі. У кімнаті було багато полиць та шаф. Відбувалось це, певно, у сховищі. Інші картини приходили мені в голову, але не такі ясні. Сцена затуманилась. Я відчув крутіння і прокинувся.

Дон Хуан трусив мене за плечі. Потім він допоміг мені встати, і ми пішли до його дому.

З тієї миті, як я почав розтирати пасту на скронях, пройшло три з половиною години, але видіння могли тривати не більше десяти хвилин. Я не зазнавав жодних неприємних відчуттів, просто був голодний та хотів спати.

Четвер, 18 квітня 1963 року

Учора вночі дон Хуан зажадав, щоб я розповів йому все, що бачив. Але я надто хотів спати і не міг зосередитися. Сьогодні, щойно я прокинувся, він знову розпочав розпити.

- Хто тобі сказав, що ця твоя знайома розбилася на мотоциклі? – спитав він, коли я закінчив свою розповідь.

- Та ніхто, просто ця думка чомусь спала мені на гадку.

- Ти вважаєш, це були твої думки?

- Звісно, мої, - сказав я, хоча у мене не було підстав для передчуття, що з моєю знайомою нещастя. Думки взагалі були дивні. Здавалось, вони виникали нізвідки. Він допитливо дивився на мене. Я спитав його – може, він мені не вірить; він розсміявся та сказав, що розсіяність та безтурботність – моє звичне вразливе місце.

- Я щось робив не так, доне Хуан?

- Ти повинен був слухати ящірок.

- Як саме?

- Ящірка у тебе на плечі описувала тобі все, що бачила її сестра. Вона говорила до тебе і все тобі розповідала, а ти не слухав, гадаючи, що слова ящірки – твої власні думки.

- Але це й були мої власні думки!

- Нічого подібного. В цьому сутність чаклунства. Власне кажучи, видіння слід швидше слухати, ніж дивитися. Зі мною було те саме. Я хотів попередити тебе, але згадав, що мене мій бенефактор не попереджав.

- Був твій досвід схожий на мій, доне Хуан?

- Ні. Я пережив пекельну мандрівку. Я ледве не помер.

- Чому пекельну?

- Напевно, тому, що «траві диявола» я був не до вподоби, а може тому, що я сам не знав до пуття, про що хочу спитати, от як ти вчора. Ти, певно, коли питав про книги, насправді думав про ту дівчину.

- Щось я такого не пригадую.

- Ящірки ніколи не помиляються; кожну думку вони сприймають як питання. Ящірка повернулася та розповіла тобі про твою знайому те, що ніхто ніколи не зрозуміє, тому що навіть ти не знаєш, якими були твої думки.

- Ну, а друге видіння?

- Певно, коли ти задавав це питання, твої думки були усталеними. Саме так слід здійснювати це чаклунство: все повинно бути гранично ясним.

- Ти хочеш сказати, що видіння з дівчиною не слід сприймати всерйоз?

- Як можна сприймати його всерйоз, якщо ти не знаєш, на яке саме питання відповідали ящірки?

- Напевно, ящірка краще збагне, якщо задавати лише одне питання?

- Так, так для неї буде ясніше, але якщо ти лише зможеш твердо втримати одну думку.

- Але що буде, якщо це питання виявиться складним?

- Поки твоя думка усталена і не відволікається на сторонні предмети, вона ясна ящіркам, а значить, і тобі буде ясною їхня відповідь.

- Чи можна задавати ящіркам інші питання під час видіння?

- Ні. Видіння полягає в тому, щоб дивитися на те, що тобі розповідають ящірки. Ось чому я сказав, що його слід скоріше слухати, ніж дивитись. Ось чому я велів не задавати зайвих питань. Як правило, коли ти питаєш про близьких людей, спокуса доторкнутися до них або заговорити з ними надто велика. Тоді ящірки припинять свою розповідь, і чаклунство розсіється. Щоб побачити речі, які стосуються особисто тебе, ти повинен знати набагато більше, ніж зараз. Наступного разу слухай уважно. Я певен, ящірки розповіли тобі безліч речей, але ти не слухав.

П’ятниця, 19 квітня 1963 року

- Що я перетирав для пасти, доне Хуан?

- Насіння «трави диявола» та жучків, які заводяться в насіннєвих коробочках. Мірка – по одній жмені одного та іншого. – Він склав долоні човником, показуючи скільки.

Я спитав, що вийде, якщо один з компонентів буде відсутнім. Дон Хуан відповів, що такий експеримент лише відштовхне «траву диявола» та ящірок.

- З ящірками неможна сваритися, - сказав він, - тому наступного дня, надвечір, ти повинен повернутися до того місця, де росте твоя рослина. Говори з усіма ящірками та проси тих двох, що допомогли тобі у чаклунстві, вийти знову. Шукай до самої ночі. Якщо нічого не вийде, значить треба постаратися знайти їх наступного дня. Якщо ти сильний, то знайдеш обох; щойно знайшов – з’їж їх на місці, і ти назавжди здобудеш здатність бачити невідоме. Тобі більше не знадобиться знову ловити ящірок, щоб повторити це чаклунство. Відтоді вони житимуть всередині тебе.

- А як бути, якщо я знайду лише одну з них?

- Якщо ти знайдеш лише одну з них, то повинен врешті решт її відпустити. Якщо ти спіймаєш її в перший день, то не тримай її в надії, що завтра спіймаєш другу. Це лише зіпсує вашу дружбу.

- А що буде, якщо я не знайду жодної?

- Так для тебе, я думаю, буде найкраще. Це означатиме, що тобі доведеться ловити їх заново щоразу, коли знадобиться їхня допомога, а крім того, це означає, що ти вільний.

- Що значить – вільний?

- Вільний від рабства у «трави диявола». Якщо ящірки житимуть всередині тебе, «трава диявола» вже ніколи тебе не відпустить.

- Це погано?

- Звісно, погано. Вона відріже тебе від усього решта, і тобі доведеться все життя їй догоджати, як своєму спільнику. «Трава диявола» - власниця. Щойно вона завоює тебе і стане твоєю господинею, тобі залишиться тільки один шлях – її шлях.

- А що, якщо я знайду ящірок мертвими?

- Якщо ти знайдеш одну з ящірок або обох мертвими, то повинен надовго залишити це чаклунство. Хай собі почекає. Ось, здається, все, що я повинен був тобі сказати; те, що я тобі розповів, - це правило. Коли б ти сам не взявся за це чаклунство, ти повинен виконувати його найсуворішим чином у тій послідовності, яку я тобі виклав, коли ти сидів перед своєю рослиною. Ще одне. Поки чаклунство не закінчено, неможна ані їсти, ані пити.

Розділ 6

У вченні дона Хуана наступний етап був пов’язаний із новим аспектом освоєння другої порції кореня datura. У період між двома етапами в навчанні дон Хуан цікавився лише станом мого саджанця.

Четвер, 27 червня 1963 року

- Перш ніж попрямувати шляхом «трави диявола», непогано її спочатку перевірити, - сказав дон Хуан.

- Як перевірити?

- Зроби ще одне чаклунство з ящірками. У тебе є все необхідне, щоб задати ящіркам ще одне питання, цього разу без моєї допомоги.

- А неможна обійтись без цього чаклунства?

- Це найнадійніший спосіб дізнатись, що вона відчуває по відношенню до тебе. Вона безперервно тебе випробовує, тому буде цілком справедливо випробувати і її, і якщо де-небудь на її шляху ти відчуєш, що з якоїсь причини далі йти не слід, то муситимеш просто зупинитися.

Субота, 29 червня 1963 року

Я знову заговорив про «траву диявола». Мені хотілося дізнатись про неї побільше, хоча не дуже хотілося з нею зв’язуватись.

- Другу порцію використовують лише для ясновидіння чи ще для чогось, га, доне Хуан?

- Ні, не лише. Крім того, що за її допомоги вчаться чаклунству з ящірками і заразом перевіряють «траву диявола», насправді друга порція використовується для інших цілей. Чаклунство з ящірками – лише початок.

- Тоді для чого ж вона використовується?

Замість відповіді він спитав, якої величини тепер пагінці дурману навколо того, який я посадив. Я рукою показав розміри.

Дон Хуан сказав:

- Я вчив тебе, як відрізняти чоловічу особину дурману від жіночої. Тепер іди до того, що посадив, та принеси мені те й інше. Спершу підеш до того, що посадив, і ретельно прослідкуєш на землі сліди дощових потоків. Натепер дощ, певно, далеко розніс насіння. Прослідкуй вимоїнки (zanjitas) від дощу і за ними визнач напрямок потоку. Тоді відшукай той дурман, що проріс найдальше від твого саджанця. Всі пагінці дурману, що виросли між ними, твої. Пізніше, коли осиплеться насіння, ти зможеш розширити свою територію, слідуючи дощовими вимоїнками від однієї рослини до іншої.

Він дав мені детальні вказівки, як виготовити ніж для цієї роботи. Сам корінь зрізують наступним чином: по-перше, треба обрати рослину і розчистити землю навколо того місця, де корінь з’єднується зі стеблом. По-друге, я повинен досконально повторити той танок, який виконував, коли пересаджував корінь. По-третє, я повинен відрізати стебло, а корінь залишити в землі. Після цього слід викопати шістнадцять дюймів кореню. Він застеріг, щоб протягом усього цього часу я не вимовив ані слова і нічим не видав свої почуття.

- Візьми з собою два шматки матерії, - сказав він, - розстели на землі та поклади на них рослини. Тоді розріж рослини на частини та склади їх. Послідовність – на твій розгляд, але тільки добряче її запам’ятай, тому що муситимеш її дотримуватись і в подальшому. Щойно все закінчиш, принесеш мені.

Субота, 6 липня 1963 року

В понеділок, 1 липня, я зрізав рослини datura, про які говорив дон Хуан. Я зачекав до повних сутінків, перш ніж навколо них танцювати, оскільки не хотів, щоб мене хто-небудь побачив. Мені було дуже не по собі. Я був певен, що хто-небудь обов’язково за мною підглядає. Я заздалегідь обрав чоловічу та жіночу особину дурману. Від кожної рослини треба було відрізати по шістнадцять дюймів кореню. Копати так глибоко патиком було нелегкою роботою. Закінчив я у повній темряві, тому, щоб зрізати корінь, довелось витягнути ліхтарик. Колишнє побоювання, що за мною підглядатимуть, було незначним проти страху, що хто-небудь помітить світло ліхтарика в кущах.

У вівторок, 2 липня, я приніс рослини дону Хуану. Він розв’язав клунки і, розглянувши те, що я приніс, сказав, що поки що все ж дасть мені насіння від своїх рослин. Він поставив переді мною ступку і висипав в неї зі скляної банки сухе насіння, що збилося в грудки.

Я спитав, що це таке. Він відповів, що це насіння, трохи зіпсуте жучками. У насінні я справді помітив декількох жучків. Він сказав, що це – особливі жучки, їх треба обрати та покласти в окрему банку. Він дав мені іншу банку, на третину повну таких самих жучків. Банку було заткнуто папером, щоб вони не розповзлися.

- Наступного разу використовуватимеш жучків зі своїх власних рослин, - сказав дон Хуан. – Зрізати треба насіннєві коробочки, в яких маленькі дірочки, - вони повні жучків. Відкриєш коробочку і вишкребеш з неї весь вміст у кухоль. Збереш жменю жучків і покладеш в іншу посудину. З ними не церемонься. Відміряєш жменю насіння, яке прогризли жучки, і жменю жучків, все решта закопаєш на південний схід від своєї рослини. Такого насіння можеш зібрати скільки захочеш: воно завжди знадобиться. Непогано насіння з коробочок обрати там же, щоб на місці закопати всі рештки.

Він велів мені розтовкти спершу грудку насіння, тоді личинок, тоді жучків, і під кінець добре сухе насіння.

Коли усе це було по черзі розтерто у дрібний порошок, дон Хуан взяв нарізані мною шматки datura. Він відділив чоловічий корінь і обережно загорнув його в ганчірку. Решту він вручив мені, велівши усе це дрібно нарізати та добряче роздробити, а весь сік зібрати в горщик до краплини. Він сказав, що розмелювати шматочки нарізаного кореня треба в тому самому порядку, в якому я їх складав.

Коли я усе це закінчив, він велів відмірити одну чашку киплячої води, змішати її із вмістом горщика і додати ще два кухлі кип’ятку. Він вручив мені відшліфовану кістяну паличку. Я помішав нею у горщику та поставив його на вогонь. Тоді він сказав, що треба приготувати корінь, а для цього потрібна ступка побільше, тому що чоловічий корінь взагалі не розрізають. Ми пішли на задній двір. Ступка була у нього наготові, і я почав товкти корінь так само, як робив це раніше. Ми замочили корінь у воді, залишивши його на ніч під відкритим небом, і пішли в дім.

Коли я прокинувся, дон Хуан уже встав. В чистому небі сяяло сонце. Був сухий спекотний день. Дон Хуан знову не забув зазначити, що у «трави диявола» я безперечно улюбленик.

Ми взялися за обробку кореня і до кінця дня отримали жовтуватий осад на дні миски. Дон Хуан обережно злив воду. Я думав, що це кінець процедури, але він знову наповнив миску киплячою водою.

Він зняв з-під даху горщик із вчорашнім варивом. Воно, схоже, зовсім загуснуло. Дон Хуан заніс горщик в дім, обережно поставив на підлогу та сів. Потім заговорив.

- Мій бенефактор вчив мене, що непогано змішувати рослину із нутряним жиром. Оцим ти зараз і займешся. Таку суміш для мене робив мій бенефактор, але, як я вже казав, «трава диявола» мені завжди не дуже вже подобалась, і я не надто прагнув злитися з нею воєдино. Мій бенефактор говорив мені, що для тих, хто хоче стати господарем сили, краще за все змішувати рослину із салом кабана. Більше за все підходить сало з кишок. Але це вже на твій смак. Може бути, все обернеться так, що саме «траву диявола» ти вирішиш взяти собі в спільники: в такому випадку раджу тобі, як мені радив мій бенефактор, спіймати дикого кабана та зняти у нього сало з кишок (sebo de tripa). В старі часи, коли «трава диявола» була в пошані і була варта того, брухо, бувало, відправлялись в спеціальні мисливські експедиції за салом диких кабанів. Вони шукали найбільших і найлютіших. Проти диких кабанів застосовувалось спеціальне чаклунство; брухо здобували від них особливу силу. Але тепер її втрачено. Я нічого не знаю про цю силу. І не знаю нікого, хто б знав. Може бути, сама «трава диявола» тебе навчить.

Дон Хуан відмірив жменю жиру, кинув у горщик із загуслою та висохлою сумішшю, та жир, що залишився на долоні, зіскоблив об край горщика. Він велів мені розтирати вміст, поки той не перетвориться на однорідну легку масу.

Я збивав суміш майже три години. Час від часу дон Хуан підходив подивитись. Нарешті він сказав, що досить. Від повітря, з яким змішалася збита паста, вона стала світло-сірою та нагадувала желе. Він повісив горщик під дахом, поруч із іншими, сказавши, що залишить його тут до завтра, тому що ця друга порція готується протягом двох днів. Увесь цей час я не повинен нічого їсти. Можна пити воду, але жодної їжі.

Наступного дня, в четвер, 4 липня, я за його вказівкою чотири рази вилуговував корінь гарячою водою. Під кінець, коли я зливав воду вчетверте, було вже майже темно. Ми сіли на веранді. Він поставив перед собою обидва горщики. Екстракту кореня вийшло з чайну ложку. Він нагадував білуватий крохмаль. Дон Хуан поклав його в чашку і додав води. Він обережно збовтав чашку, щоб екстракт краще розчинився, а тоді сунув її мені та наказав випити до дна. Я випив одним хилом, поставивши чашку на підлогу та відкинувся назад. Серце почало калатати. Я відчув, що у мене спирає дихання. Дон Хуан наказав, ніби само собою зрозуміло, щоб я зняв з себе весь одяг. Я спитав навіщо, і він нетерпляче пояснив, що треба натертися пастою. Я вагався, роздягатися було якось дивно. Дон Хуан зі стриманою люттю сказав, що немає часу клеїти дурня. Я зняв з себе весь одяг.

Взявши свою кістяну паличку, він накреслив на поверхні пасти дві горизонтальні лінії, розділивши таким чином вміст посудини на три рівні частини, тоді від центру верхньої лінії провів вертикальну лінію донизу, розділивши вміст вже на п’ять частин. Він вказав на нижню праву і сказав, що це для лівої стопи. Сектор над нею – для лівої ноги. Верхня, найбільша частина – для геніталій. Сектор під нею зліва – для правої ноги, а нижній лівий – для правої стопи. Він велів накласти пасту, призначену для лівої стопи, на підошву і добряче її втерти. Тоді треба у вказаній послідовності накласти пасту на весь внутрішній бік лівої ноги, на геніталії, донизу по внутрішньому боці правої ноги і, нарешті, на праву підошву.

Я зробив, як він казав. Паста була холодною та мала винятково сильний запах. Закінчивши її накладати, я випрямився. Запах мазі вдарив мені в ніс. Він був задушливим і нагадував якийсь газ. Від гострого запаху паморочилося в голові. Я намагався дихати ротом і хотів заговорити із доном Хуаном, але не міг.

Дон Хуан невідривно дивився на мене. Я зробив до нього крок. Ноги були гумові та довгі, жахливо довгі. Я зробив ще крок. Коліна пружинили, мов ходулі; вони еластично стискались, здригались та вібрували. Я рушив уперед.

Рух тіла був повільним та трусився, це було більше схоже на поштовхи у напрямку вперед і вгору. Я подивився під ноги і безмірно далеко внизу побачив дона Хуана. Інерція пронесла мене вперед ще на один крок, ще еластичніший та довший за попередній. І тут я злетів.

Я пам’ятаю, що один раз опустився, тоді, відштовхнувшись обома ногами, скочив назад і заковзав на спині. Я побачив над собою темне небо та хмари, що мчали. Я вивернувся тілом так, щоб можна було дивитись униз. Я побачив темну масу гір. Швидкість, з якою я рухався, була вражаючою. Руки були притиснуті до тулуба. Голова слугувала чимось на кшталт керма. Відкидаючи голову назад, я описував вертикальні кола: повертаючи її вбік, я міняв напрямок. Я насолоджувався абсолютно мені доти невідомими швидкістю та свободою. Казкова темрява навіювала відчуття незрозумілого суму, чи, можливо, пристрасного прагнення, як би я знайшов свою батьківщину – нічну пітьму. Я намагався роздивитись як слід, але відчував лише спокій безмовної ночі, в якій таїлося стільки могутності.

Нарешті я схаменувся, що час спускатися; я ніби отримав звідкись наказ, якому зобов’язаний підкоритися. І я почав спускатись, ширяючою пір’їнкою гойдаючись, мов маятник. Від цих рухів мене занудило. Я гойдався та смикався, немов хтось унизу сіпав мене за мотузочку. Мені стало зовсім погано. Голова розколювалась від болю. Мене огорнула якась чорнота. Я ясно відчував, як в неї занурююсь.

Наступне, що я пам’ятаю, - це відчуття пробудження. Я був у своєму ліжку, у себе в кімнаті. Я сів. Кімната зникла. Я підвівся. Я був голий. Від того, що я встав, мене знову занудило.

Потроху я почав розпізнавати, де знаходжусь. Я був приблизно в півмилі від дому дона Хуана, біля тієї ділянки, де ріс його дурман. Раптом все стало на свої місця, і до мене дійшло, що всю дорогу до дому дона Хуана доведеться йти голим. Без одягу я почувався надзвичайно незручно і поняття не мав, як вийти з положення. Я подумав, чи не спорудити собі з гілок що-небудь типу спідниці, але це було б безглуздо; та й наближався схід сонця, тому що сутінки вже розсіялись. Я забув про свою незручність та фізичний розлад і попрямував по дорозі до дому дона Хуана. Я був охоплений страхом, що мене помітять. Я видивлявся, чи немає попереду людей чи собак. Я спробував бігти, але одразу поранив ноги об гострі камінці. Довелось іти повільно. Було вже зовсім світло. Потім я побачив, що хтось іде по дорозі назустріч, і скочив в кущі. Положення було абсолютно ідіотським. Зовсім нещодавно я відчував неймовірну радість польоту – і ось уже доводиться крастися та ховатися, знемагаючи від власної наготи. Я прикидав, чи не вискочити знову на дорогу і з усіх сил промчати повз людину, що підходила. Адже чоловік буде настільки вражений, розраховував я, що на той час, коли збагне, що це був голий мужчина, я вже залишу його далеко позаду. Все це проносилося у мене в голові, але я не смів поворухнутись.

Людина, яка йшла по дорозі, порівнялася з кущами та зупинилася. Я почув, що вона кличе мене по імені. Це був дон Хуан з моїм одягом в руках. Поки я вдягався, він дивився на мене і реготав. Він так реготав, що мені знову стало не до сміху.

Надвечір того ж дня, в п’ятницю, 5 липня, дон Хуан велів детально розповісти, що зі мною було. Я по можливості ретельно все йому описав.

- Друга порція «трави диявола» використовується для польоту, - сказав він, коли я закінчив. – Сама по собі мазь – справа другорядна. Мій бенефактор казав, що напрямок і мудрість дає сам корінь, саме завдяки кореню відбувається політ. Коли ти навчишся більшому, і політ стане для тебе звичною справою, ти почнеш бачити все дуже ясно. Ти зможеш літати у повітрі за сотні миль, щоб побачити, що там відбувається, або, скажімо, щоб завдати нищівного удару ворогу, який від тебе дуже далеко. Усьому цьому тебе навчить «трава диявола», коли ти зійдешся з нею поближче. Приміром, вона вже навчила тебе, як міняти напрямок. Точно так само вона навчить тебе неймовірним речам.

- Наприклад?

- Цього я не можу сказати. У кожного по-різному. Мій бенефактор ніколи не казав мені, чому він навчився. Він казав, що робити і як вчиняти, але ніколи не посвящав мене в те, що він бачив. Це особиста справа кожного.

- Але ж я тобі розповідаю все, що бачу, доне Хуан.

- Це поки що. З часом нічого не треба буде розповідати. Наступного разу, коли братимеш «траву диявола», то робитимеш її сам, зовсім сам, поблизу рослин, які виростив, тому що саме там ти приземлишся, біля своїх рослин. Запам’ятай це. Ось чому я пішов шукати тебе до своїх рослин.

Більше він нічого не казав, і я заснув. Прокинувшись пізно ввечері, я відчув себе відновленим. Чомусь мене переповнювало відчуття фізичного задоволення. Я був задоволений та щасливий.

Дон Хуан спитав:

- Сподобалося тобі вночі? Чи було страшно?

Я сказав, що було чарівно.

- А як голова? Сильно боліла?

- Головний біль був такий самий, як і всі решта відчуття. В житті такого не було.

- То, може, ти не захочеш більше пробувати силу «трави диявола»?

- Не знаю. Зараз не хочеться; може, пізніше. Насправді не знаю, доне Хуан.

Було у мене до нього одне питання, відповіді на яке, я знав, він уникне, тому я чекав, коли він сам торкнеться цієї теми; чекав до вечора. Нарешті, перед самим від’їздом, я все ж не стерпів:

- Невже я насправді літав, доне Хуан?

- Так ти мені сам сказав. Хіба ні?

- Та ні, сказати – сказав. Але я маю на увазі, чи літало моє тіло? Я що, злетів, мов птах?

- Ти не можеш без своїх питань, на які я не знаю, як відповісти. Ти – літав. Для того й існує друга порція «трави диявола». Прийматимеш її більше – навчишся літати в досконалості. Справа це непроста. За допомоги другої порції людина літає. Ось усе, що я можу тобі сказати. А те, що ти хочеш дізнатись, позбавлене сенсу. Птахи літають, як птахи, а людина, яка прийняла «траву диявола», літає, як людина, яка прийняла «траву диявола» (el enverbado vuela asi).

- Так само, як птахи (asi como los pajaros)?

- Ні, так само, як людина, яка прийняла «траву диявола» (no, asi como los anverbados).

- Значить, нічого я насправді не літав. Усе це було лише в моїй уяві, тільки у мене в голові. Де було моє тіло?

- В кущах, - відрубав він, але негайно знову вибухнув сміхом. – Біда з тобою в тому, що ти розумієш все лише з одного боку. Ти не можеш уявити, що людина літає; і однак брухо здатен в одну секунду перенестись за тисячу миль, щоб подивитись, що там відбувається. Він може завдати удару своєму ворогові, який за тридев’ять земель. То літає він чи ні?

- Розумієш, доне Хуан, у нас з тобою різний підхід. Припустімо, заради спору, що коли я прийняв «траву диявола», тут був би хто-небудь з моїх друзів по університету. Чи побачив би він мене в польоті?

- Ну от, знову ти зі своїми питаннями, що було б, якби… Усе це – безглузде базікання. Якщо твій друг чи ще хто б там не був прийме другу порцію «трави диявола», то все, що йому залишиться, - це літати. Ну, а якщо він просто спостерігатиме за тобою, то може побачити тебе в польоті, а може й не побачити. Це залежить від людини.

- Але я хочу сказати, доне Хуан, що якщо ми з тобою дивимось на птаха і бачимо його в польоті, то ми погодимось, що він летить, а от якби двоє моїх друзів бачили мене в польоті минулої ночі, то чи погодились би вони з тим, що я літав?

- Ну, а чому б їм не погодитись. Ти ж погоджуєшся з тим, що птахи літають, тому що бачиш, як вони літають. Для птахів політ – справа звична. Але ти не погодишся з тим, що птахи роблять ще й інші речі, тому що ти ніколи не бачив, як вони їх роблять. Якби твої друзі знали, що є люди, які літають за допомоги «трави диявола», тоді вони погодились би.

- Добре, я скажу інакше. Я маю на увазі, якщо я важким ланцюгом прив’яжу себе до скелі, то все одно точно так само літатиму, тому що моє тіло не має з цим польотом нічого спільного?

Дон Хуан скептично поглянув на мене.

- Якщо ти прив’яжеш себе до скелі, - сказав він, - то боюся, що тобі доведеться літати разом зі скелею з її важким ланцюгом.

Розділ 7

Збір та підготовка інгредієнтів для курильної суміші склали річний цикл. В перший рік дон Хуан навчав мене усій процедурі. На другий рік, коли з грудня 1962 року почався новий цикл, він просто керував мною; я сам зібрав інгредієнти, приготував їх та відклав до наступного року.

У грудні 1963 року розпочався новий, третій цикл. Дон Хуан сказав мені, як робити самому суміш із висушених складових частин, зібраних та приготовлених мною рік тому. Те, що я зібрав, він поклав у невеликий шкіряний мішечок. Ми знову заходились збирати різні інгредієнти на наступний рік.

Протягом року, який на це пішов, дон Хуан рідко згадував про «димок». Однак щоразу, як я до нього приїжджав, він давав мені потримати свою люльку, і вся процедура знайомства з люлькою розвивалась неухильно за його сценарієм. Давав він мені люльку в руки дуже поступово, вимагаючи при цьому найретельнішої та граничної концентрації і супроводжуючи мої дії по можливості точними вказівками. Будь-яка необачність з люлькою, говорив він, неминуче потягне за собою його чи мою смерть.

Лише по закінченні третього циклу збору та приготування суміші дон Хуан вперше заговорив про «димок», як про спільника.

Понеділок, 23 грудня 1963 року

Ми повертались на машині до нього додому після збору однієї з необхідних складових суміші – жовтих квітів. Я помітив вголос, що цього року ми не слідуємо тому порядку у зборі складових, якого притримувались раніше. Він засміявся та сказав, що «димок» не такий примхливий та образливий, як «трава диявола». Для «димка» неважливий порядок збору складових: від того, хто готує суміш, вимагається лише акуратність та точність.

Я спитав, що ми робитимемо з тією сумішшю, яку він приготував і передав мені на зберігання. Дон Хуан відповів, що вона моя, і додав, щоб я з нею не зволікав. Я спитав, яка звичайна доза. У мішечку, який він мені дав, було приблизно втричі більше, ніж у звичайній пачці тютюну. Він сказав, що вміст мішечка розраховано на рік, а скільки знадобиться щоразу для люльки – моя особиста справа.

Мені хотілося дізнатись, що буде, якщо я використаю не весь запас. Дон Хуан сказав, що нічого не станеться, «димок» нічого не вимагає. Йому самому більше немає потреби курити, і все ж щороку він знову готує суміш, - точніше, виправився він, йому рідко доводиться курити. Я спитав, що він робить з невикористаною сумішшю, але він мені не відповів, а сказав, що якщо суміш протягом року не використана, то вже непридатна.